Доповнення 5 «Операція Вісла»

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Доповнення 5

«Операція Вісла»

Перемога Сталіна та його союзників у Другій Світовій війні – увічнена в історії як торжество ідей антифашизму та демократії. Але, те, що коїлося перед кінцем війни та після неї, не назвати інакше, як розгулом тоталітаризму, який – цілком можливо, – порівнюється з гітлерівськими злочинами проти людства. Розпочалася справжня епідемія полювання на людей, єдиною провиною яких було те, що вони жили там, де це комусь не подобалось.

Почалося велике полювання британської армії, акція по вилову тих, що посміли збігти від «вєлікого Сталіна». Ловили та депортували до ҐУЛАҐу народів свіжих втікачів – воєнних років. Але хапали, бувало, й «русскіх казаков» та інших, що збігли незабаром після «Вєлікого Октября». Чимало з них тоді покінчило самогубством, добре знаючи, що очікує їх «на любімой родінє». Це біснування було припинене, кажуть, тільки за наказом американського командування, якому розкрив очі Іван Багряний, такий саме втікач від Сталіна. Повну відповідальність за цей злочин проти людства несе Гарольд Макміллан, майбутній (1957–1963) прем’єр Великобританії; не комуніст, – консерватор.

Виселяли примусово судетських німців, помщаючись гуртом – на всіх, за колишні провини крикуна Гайнлайна. А союзнички, між іншим – нагадаємо, на словах засуджували принцип колективної відповідальності. А предки цих людей, до речі, жили там, по Судетах, часом і з XIV ст. Наприклад, родовід чи не найбільш відомого з судетських німців засновника ґенетики аббата Грегора Менделя (1822–1884) сягає XVI ст. Виганяли, так само, корінне німецьке населення Західного Шльонску, нових польських «зємь одзисканих». Вивезли до Німеччини населення Східної Прусії (яке не встигли вибити), яка (Східна Прусія) нечекано, – не повірите, виявилася іще однією «ісконно-русской зємлєй». Одночасно чистили від небажаних етнічних елементів схід Польщі, Україну, та… Один Бог відає, що там ще. Виселяли мільйони й мільйони людей, цілі народи, чого, як пригадуємо, – не робив і Гітлер.

Підкреслимо тут дві незаперечні обставини, які ставлять переможців і переможених на один правовий та моральний рівень.

По-перше, згідно з міжнародним правом покладеним, хоча би, в основу тієї ж створеної союзниками-переможцями ООН – примусова депортація населення – юридично прирівнюється до ґеноциду. Отже, спалення мільйонів у печах Майданека чи Тремблінки, або виселення мільйонів людей з їх батьківщини, – то однаково, ґеноцид.

По-друге, міжнародне право категорично засуджує, як злочин, – застосування принципу колективної відповідальності. У будь-яких формах чи відмінах. А його, пам’ятаєте, – широко використовували німецькі окупанти. Уб’ють десь німця, а вони за це не вагаючись розстрілюють сотню перших-ліпших із навколишнього населення. Цим широко користувалися «красниє партізани», полюючи на німців в окупованих країнах. Так населення Білорусі вдалося підкоротити німецькими кулями десь на 1/4. Але, таке щось, це злочин проти сотні людей. Коли виселяють за якесь вигадане «сотруднічєство с нємцамі» цілий нарід (татари Криму, чечени, судетські німці тощо), – це злочин проти мільйонів, проти цілого народу: ґеноцид.

Подібний ґеноцид творився рівно півстоліття тому й на прикордонні Польщі та України, – почалося переселення українських поляків до Польщі, польських українців до України… Угода про «добровільне» (звичайно, у совєцькому сенсі) взаємне переселення, – датується ще 9.09.1944. Якщо з поляками практично не було проблем (як не було, а все одно подалі від Сталіна!), то десь із півмільйона польських українців удалося вигнати з Польщі до України тільки терором. А ще десь чверть мільйона – залишилось у Польщі. Поляки твердять, що це тоді Москва відмовила приймати подальших переселенців. Це виглядає досить правдоподібно. Справа в тому, що Росія ніколи не була військовим гігантом, її частенько били, навіть – набагато слабкіші. Про це писав свого часу ще Сталін, промовчуючи, як били Росію совєцьку. Свої ж набутки вона отримувала переважно чужими руками, сіючи розбрат і ненависть, сварячи та послаблюючи чварами інші народи. Завжди робила свою першу, головну місію – місія розкладу людства. Отже, усе, що наступило потім, – то радше російський вклад у «скарбницю» польсько-українських чвар; хоча, може, й не без сприяння поляків.

Бо саме ними чверть мільйона українців зі сходу були в більшості депортовані на захід, до «повернених польських земель». Кілька тисяч визнаних небезпечними для нової совєцької Польщі («націоналісти!»), – осіли у гітлерівському, ще теплому концтаборі Явожно – філії поблизького Освенциму. Для тих, хто цього уникнув, секретна інструкція передбачала: не селити поруч двох українських родин, не перевищувати 10 % українців у кожному населеному пункті. Назва цього злочину проти людства, хоч і не так вже великого, на польські масштаби, була придумана віце-міністром оборони, ґенералом Марьяном Спихальським: «Операція Вісла». Він хотів, мабуть, спаплюжити цим пам’ять про історичну перемогу над більшовиками на Віслі.

Що ж тут іще сказати, чого додати? Схоже, що панове поляки, за своє перебування під Росією, як же добре засвоїли, часом, російські уроки. Бо оте їх «не перевищувати 10 % українців у кожному населенному пункті» – так це ж просто з отієї «Русской Правды» дєкабріста П. Пєстєля (ця глибока думка цитувалась в ч. 2 на с. 87):

…разделить все сии кавказские народы на два разряда: мирные и буйные. Первых оставить в их жилищах и дать им российское правление, а вторых силою переселить во внутренность России, раздробив их малыми количествами по всем русским волостям.

Усього й різниці, що лемки то не кавказці, а Польща то не Росія. А взагалі… Як бачимо добрі думки історія не забуває. Не лише на той прислівний «схід від Перемишлю», а часом і на захід.

Нагадаємо, що московським гауляйтером Польщі був призначений такий собі Болєслав Бєрут, кажуть, колишній «слєдоватєль НКВД по особим дєлам». Це можна тільки уявляти собі, яким треба було бути останнім покидьком, щоб поляком пережити 1937! Бо, не забудемо, що ворогами «государства рабочіх і крєстьян» були, в тому числі й «бєлополякі»; або – «польскіє пани».

* * *

Початок операції «Вісла» був понад драматичним та багатозначним. Наведемо коротку хроніку подій.

Деталічний план депортації доповідається на засіданні Держбезпеки та передається до Політбюро ЦК ПОРП (польська об’єднана робітнича партія, маскуюча назва для сталінських комуністів) – 27.03.1947. На другий день, за не досить з’ясованих обставинах гине на Лемківщині віце-міністр оборони, ґенерал Кароль Свєрчєвський. Всі польські енциклопедії згідно подають: «загинув у бою з бандами УПА», але… розслідувати та підтвердити таке щось, то справа не однієї доби, але того ж дня, 28.03.1947 розпочинається «Операція Вісла». Політбюро ЦК ПОРП збирається лише на наступний день, 29.03.1947 та приймає рішення про депортацію, яка вже йде на повний хід.

Це рішення Політбюро – є завідомо злочинне, бо називає депортацію «акція репресійна», а значить засновується на принципі колективної відповідальності, засудженому міжнародним правом.

Здається, що мало хто з істориків звернув увагу на цей перебіг подій, котрий сам по собі може про багато чого свідчити. Спробуємо тому знову, як ми це робили не одного разу, підібрати розгадку, яка валяється на поверхні.

Військовим міністром Польщі був на той час ґенерал Міхал Жимерський (Роля). За ним не було комуністичного минулого, він був фахівцем, професійним військовим, та відзначився свого часу лише опозицією Пілсудському. Його призначення було деякою поступкою польській діаспорі й Лондону, та він мав із часом піти. Його першим заступником був Свєрчєвський, але й він мав свою ваду: був над міру популярний. А в сталінській системі таке щось може дозволити собі лише самий верхній – «пєрвий». Невдовзі, 1949, Жимерський дійсно піде, але його замінить не поляк. Станеться безпрецедентне: на місце міністра оборони Польщі сяде сталінський попихач, совєцький маршал К. Рокоссовскій. Поспіхом навчений кільком десяткам польських слів (адже, військова мова є стисла та коротка), він пробуде на посаді сталінського наглядача (чи намісника?) Польщі аж до 1956, коли за кордоном сприймуть «разоблачєніє Хрущєва» як годиться, коли польський нарід скине, врешті, злочинне бєрутовське кубло, та замінить їх, хоч і комуністами ж, але… більш прийнятними, людськими, так би мовити.

Отже, хто тоді своєчасно прибрав ґенерала Свєрчєвського, бєрутовська охранка, чи сталінське НКВД, – то є питання суто академічні. Важливо одне, що з цього вийшло аж три вигоди: був розчищений шлях до Польщі російському ґенералові, створений привід для здійснення репресивної акції «Вісла» та набутий ще один пропаґандовий антиукраїнський козир проти УПА.

* * *

Старий римський принцип визначення злочинця – «кому це добре?», не є абсолютний, може й підвести. Але, коли з одного злочину комусь виходять аж три користі, – жодних сумнівів бути не може. Схоже, що це план Сталіна. Він не був ні ґенієм, ні стратеґом, але був ґеніальним та неперевершеним провокатором. Можливо, (поки що) й найбільшим в історії багатостраждального людства. Топорне виконання є так, мабуть, на жаль і для нього, «вождя народов». Але, що ж тут поробиш… Як вони всі самі були покидьками, то в НКВД працювали вже покидьки з покидьків, а від таких – годі чекати дійсно доброї роботи.

Але, повернемося до «Вісли». Вражає кількість задіяних до акції людей, – майже дві армійських бригади, дивізія внутрішніх військ, міліція… В середньому, правдоподібно, одна озброєна людина на двох–трьох неозброєних українців. Вони, нема сумніву, стали жертвами своєї власної злочинної пропаґанди, спрямованої проти УПА, – у жаху – великі очі! Тільки він, тваринний страх перед можливою відплатою УПА, – спонукав зігнати стільки виконавців ґеноцидного злочину разом.

Сьогодні Європа поступово долає, ліквідує наслідки імперіалістичної війни між Гітлером та Сталіним. Останнім вибачився перед судетськими німцями за їх депортацію – президент Чехії Вацлав Ґавел. Їм від цього нічогісінько не прибуло, але – важливий є принцип. Бо, скільки би ми не бачили в ній черговий ґеноцидний задум Сталіна, «Операція Вісла» проводилася польськими руками, від імені польської держави, а це й потребує остаточного визначення щодо неї тепер, коли поруч живуть незалежна Польща та незалежна (будемо сподіватися) Україна. Частково це було зроблено ще 1990, коли Польща та інші окуповані країни Європи почали звільнятися від московського ярма: сенат Польщі засудив «Операцію Вісла»; нещодавно зробив це й сейм. Вирішується питання й з компенсацією колишнім в’язням концтабору Явожно.

Не слід забувати, що саме історичне примирення відкриває обом державам шлях до співпраці, до таких величних проектів, як «Міжмор’я». До зближення та дружби вимушує нас, насамперед, – ґеополітика. Бо разом – ми нездоланні; пригадайте змарнований досвід Великої Литви, пригадайте «Диво на Віслі».

Бо на переломі віків у світі існує одна країна, яка не відмовилася, ні теоретично, ні практично, – від гегемонізму та його зловісної тіні – ґеноциду. Отже, пам’ятайте про імперію! – а про неї нам усім як полякам так українцям, – є, що пригадати.