Доповнення 5 Леґенда Геродота та далекий Уельс

Доповнення 5

Леґенда Геродота та далекий Уельс

«Батько історії» Геродот, перебуваючи в давній Україні та описуючи нам тодішніх скитів – наче не погрішив проти правди там, де ми можемо це перевірити за незалежними джерелами. Хоча би описуючи нам похорон скитського конунга; подібне ж описує нам «Едда» ґотів та гунів. Хіба, тільки, що він забув пригадати (або не знав), що люди, які йшли разом із конунгом, навіть служки, – давали на це свою згоду. Пригадайте, як в «Едді» помираюча Брюнгільд умовляє двох своїх улюблених служниць піти з нею у небуття. Та, як вони відмовляють: «Навіщо? – хіба замало піде з тобою?..» Отже, можна було й не погодитись? – чи, може з часом пом’якшились звичаї? Таке – теж можливо.

* * *

Але, є у Геродота ще одна цікава рівнобіжна – коли він займається леґендою про походження скитів, а саме:

Скити кажуть, що їх нарід молодший від усіх інших та виник у наступний спосіб: на їх землі, що була безлюдною пустелею, народилася перша людина на ім’я Таргітай; батьками цього Таргітая вони називають Зевса та дочку ріки Борістен. Такого походження був за їх словами Таргітай, а у нього народилися троє синів: Ліпоксай, Арпоксай та молодший Колоксай. За них, ніби, впали з неба на скитську землю золоті речі: плуг, ярмо, сокира та чаша. Старший із братів першим побачив ці речі, підійшов ближче, бажаючи їх здобути, але, за його наближення золото спалахнуло. Коли він відійшов – наблизився другий, але сталося те саме. Так золото спалахуючи не допускало їх до себе, але з наближенням молодшого брата все припинилося і він відніс золото до себе. Старші брати зрозуміли значення цього дива та передали молодшому царство.

Від цих трьох братів і пішли, за Геродотом, різні скитські народи, яких він і перелічує.

Читач, можливо, вже помітив, що до походження скитів має відношення лише досить дивна версія появи на світ Таргітая, а все інше… То є радше небесне виправдання права мінорату, коли все наслідується молодшим сином. На відміну від більш розповсюдженого майорату, коли спадщину батьків отримує старший син. Таке право теж зустрічається деінде серед народів світу, та наведена леґенда є радше вищим аргументом на його користь.

Ґото-гунська «Едда» не містить чогось подібного, а її уявлення про виникнення світу є дещо складніші. Тому дозволимо собі думати, що наведена історія з небесними дарунками, – є ще старого, – кимерійського походження.

Кимеріяни були, майже певно, балтами, а ті – в свою чергу, були родичами кельтів. Від цих, колись чи не найбільш розповсюджених народів Європи полишились сьогодні, як і від балтів, окремі острівці: Ірландія, Уельс, гори Шотландії. Щодо Уельсу, то процитуємо відомого експерта – Джеймса Фрезера:

Древній закон Уельсу передбачає, щоб «підчас поділу маєтку поміж братами молодший получав маєток (tyddyn), всі будови та вісім акрів землі, а також сокиру, котел та сошник».

(Дж. Фрезер, Фольклор в Ветхом завете, Москва, 1985, с. 197)

Далі автор додає, що сліди подібного права мінорату збереглися у Бретані, Фріслянді, острові Борнгольм та Нижній Саксонії. Як збереглися й на сході, у тюрків та монголів. Все це, можливо, дає нам увесь шлях принесення звичаю на захід, від українських степів та по гірський Уельс (але, лише за тієї умови, що там не було подібного звичаю ще за кимерійських часів!). Того самого кельтського острівця, з яким свого часу так мордувалися англійці, приєднуючи його до британської корони. Та так, що навіть її майбутній спадкоємець отримав титул принця Уельського…

Щоправда, у складі сакральних речей в Уельсі відсутнє ярмо, але три останні – практично тотожні.

Тому, будемо вважати це за підтвердження (принаймні – часткове) версії Геродота, та не тієї, про походження скитів. А просто того, що з приходом скитів – «світлих асів» Едди, – частина кимеріян пішла на захід, дійшовши згодом далекого Уельсу. Знялися з місця не всі, бо хтось мусив полишити нам балтицьку основу нашої української мови. Але пішло, мабуть, чимало, як і тисячу років потім, після Гунської війни 375.

Їх шлях, якщо це вони полишили цей звичай дорогою, теж простежений автором досконало: долини Вісли, Одри та Лаби, потім на захід, узбережжя, до найвужчого місця Англійського Каналу, де з берега континенту видно на обрії білі крейдяні береги Англії.

Шлях, яким скористалися пізніше (після 375?) донські ґоти – дани, полишивши по дорозі свої національні кольори, білий та червоний, – Білорусі, Польщі та Латвії.