Доповнення 9 Полковник Іван Богун

Доповнення 9

Полковник Іван Богун

На відміну від якого-небудь Івана Сірка, спритного кондот’єра та в жодному разі не політичної фігури, – полковник Іван Богун полишив по собі слід в історії Перших Визвольних Змагань. Але, про його життя ми знаємо чи не найменше. Він подає першу звістку про себе участю у селянсько-козацькому повстанні 1637–1638, а вже через десять років отримує звання вінницького полковника.

Він полишив по собі розлеглу пам’ять у козацьких війнах, як блискучий тактик на полі бою.

Чи не першим із його військових подвигів стала оборона Вінниці, коли поляки на початку 1651 вторглися великим військом на Брацлавщину під коронними гетьманами Калиновським та Лянцкорунським, який і обложив Вінницю. Іван Богун зумів подолати поляків, заманивши їх на лід Південного Бугу, де козаки заздалегідь поробили силу ополонок присипавши тонкий лід для непомітності снігом. Зробивши вилазку та оминувши їх, тікаючи їм відомими шляхами, козаки легко побили на річці спантеличену та розстроєну кінноту Лянцкорунського; а тим часом до Вінниці підійшли нові козацькі загони.

Того ж таки 1651, тільки у червні, стався погром під Берестям, коли союзний кримський хан нечекано покинув поле бою, прихопивши з собою Б. Хмельницького. Все полишилося на полковника Богуна, який і зумів вивести рештки війська з польського оточення.

Потім був березень 1653, коли король Ян Казимєж висилає проти України армію під Стефаном Чарнецьким, який вважається чи не кращим гетьманом за всю історію Польщі. Йому назустріч Богдан Хмельницький відряджує знову Івана Богуна, зі значно меншими силами, але… Богуна не обійти. Він заманює Чарнецького до добре укріпленого Монастирища, де ховається. А поки поляки товчуться в облозі, – переодягає частину своїх козаків татарами, та наказує несподівано ударити на поляків. Ті, вирішивши, що з допомогою прийшов кримський хан, – поспіхом відступають. А Богун тим часом з рештою козаків ударяє на них з тилу: класичні кліщі. Сил було замало аби знищити, але поскубти вдалося добре.

Коли того ж року в Чигирині Б. Хмельницький став, невідомо, чому, схилятися на бік московського царя, – Іван Богун був категорично проти; та й очолив опозицію молодої старшини, яка про таке щось і чути не бажала.

Потім, у зловісному Переяславі, І. Богуна вже взагалі не було, мабуть про це заздалегідь потурбувався Хмельницький, але відомо, що І. Богун зі своїм вінницьким полком, – жодних присяг московському цареві не приймав. Втім, на превеликий жаль, він в подальшому так і не зумів утриматися на цій висоті. Це він, та ще й у парі зі скорим на дурні справи Іваном Сірком (!), – піднімає повстання проти гетьмана Івана Виговського 1657, людини патріотичної та послідовної. А тим і поглиблює подальшу руїну України. Це було та полишиться найбільшою плямою на репутації полковника Івана Богуна, людини та політика. Після цього його життя починає валитись.

Року 1662 І. Богун потрапляє у руки поляків, яким залив свого часу чимало сала за шкуру; вони його арештовують: є, що поставити у провину.

Із ув’язнення у фортеці Марієнбурґ його витягує старий приятель – Павло Тетеря, який тим часом став геьманом підполяцької, Правобережної України. Богун погоджується воювати за Тетерю, але починає листуватися з російським командуванням, відносинам із яким свого часу так палко заперечував. Що це, власне? Зміна політичних поглядів, чи зрадництво, що стало другою природою? Все це не полишається непоміченим, його продає хтось зі своїх же – доносить полякам, та 17.02.1664 полковника Івана Богуна страчують під Новгород-Сіверськом, як звичайного військового зрадника.

Втім, не будемо йняти віри, ні полякам, ні росіянам, – однаково запеклим тоді ворогам українства, бо від котрогось із них і походить, можливо, така версія подій. Зраджувати – то було якось не до вдачі полковникові Івану Богуну.

Він був хоробрим та розумним солдатом, та знову ж, не був політиком. Не було й інших політиків. Вся історія наших змагань підтверджує мудрі слова Елю Хуцая, першого з канцлерів великого Монгольського каганату: «Сидячи на коні можна створити імперію, але правити нею з коня – неможливо». Втім, ці не створили навіть імперії…

Згодом польський нобелівський лавреат Генрик Сєнкевіч у своєму історичному романі на українські теми, «Вогнем і мечем», – дещо перестарався, змалювавши цю видатну та хоробру людину, радше, як підступного та жорстокого злодія. Показавши себе всьому світові – непересічним українофобом.