Іван Дрогомирецький

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Іван Дрогомирецький

ВІД АВТОРА

Тривалий час не покидала мене думка написати бодай коротенький спомин про те, що я пережив у тюрмах і гітлерівському концлаґері. Та коли починав згадувати ті страхіття, що я пережив, мене огортав такий відчай, що не міг взятися за перо.

Минали роки... І ось Україна стає вільною. Я був щасливий, що дожив до тої хвилини, коли ідея, за яку я карався, сповнилася.

З великою радістю я поїхав на Україну, щоб побачити її. Подивитися на Святий Київ наш великий, послухати, як реве та стогне Дніпр широкий, побачити історичні пам`ятки, про що мріяв ціле своє життя. Заїхав я і до свого рідного села, щоб походити по тих слідах, що колись бігав босими ногами, послухати шуму бистроводного Дністра, як у лугах щебечуть солов`ї.

В селі зустріли мене мої племінники. За той час, як я лишив рідне село, народилися і виросли два покоління. Вони знали, що їхнього дядька арештували німці, що дядько сидів у тюрмі, просили розповісти їм, за що, хто такий був полковник Коновалець, Бандера, де поділась УПА.

Багато розповісти їм я не міг, бо дав обіт їм написати. Тепер на схилі свого життя захотів виконати свою обіцянку і примусив себе написати бодай коротенько, що пережили їхній дядько і його покоління в ім`я самостійної України, хай знають, як їхні діди і батьки жертвували своєю волею, а навіть життям за волю свого народу. Від того часу минуло півстоліття, небагато лишилось у моїй пам`яті. Але були такі моменти, які так глибоко закарбувалися в пам`яті, про які ніколи не забуду. Про це моя розповідь.

Хто не пройшов через таке пекло, тому тяжко уявити собі звірства гітлерівських катів у концтаборах. Страшна правда може видаватися неймовірною. Важко збагнути, як божевільний маніяк Гітлер зумів загіпнотизувати і розбудити хижі інстинкти у великій частині німецького народу, переважно у молоді. Для гітлерівських садистів забити невинну людину в найбільш жорстокий спосіб давало їм насолоду, заспокоєння своїх пристрастей.

Сьогодні, через півстоліття, згадую як страшний сон, не віриться, що то була дійсність, що людина може пережити такі тортури. Та і не багато витримало: витримали лише сильні духом, ті, що вірили в свої сили та щасливий збіг обставин.