Іван Берладник
Іван Берладник
Поконаний Іван Ростиславич, діставши допомогу від Всеволода, подався в берладське князівство на нижньому Дунаю, опанував його й почав кампанію проти Володимирка з південнього сходу. Але кампанія йому не повелася й ми бачимо Івана Ростиславича, прозваного від тепер Берладником, знову на київському дворі.
З Всеволодом Київським була в Володимирка стара ворожнеча, подиктована політикою Ростиславичів, що заодно противилися приєднанню Волині а з нею й Галичини до київського стола.
Зразу закривав Володимирко свою неприхильність до Всеволода як міг, але згодом, коли Всеволод посадив у Володимирі свого сина, виступив проти нього отверто. В 1144 р. прийшло до великого походу Всеволода проти Володимирка. Київські, волинські, чернигівські, переяславські, турівські та смоленські полки, рушили на Галичину разом з польською допомогою. Рівночасно Ізяслав Давидович поскочив до половців, щоби напасти з ними на галицьке Пониззя тоді, коли головні сили станули під Теребовлею.
Запевнившись угорською допомогою й залишивши Пониззя на божу волю, Володимирко вийшов Всеволодові назустріч, щоби зупинити перехід його війська через Серет. Але Всеволодові вдалося таки перейти верхній Серет, получитися з Ізяславом Давидовичем, що привів половців, й облягти Звенигород, що його перед тим обсадив Володимирко. Коли Всеволод обійшов Звенигород і загрозив йому з холмистого боку його околиць, Володимирко зрозумів, що не виграє. Він вислав послів до Всеволодового брата Ігоря й пообіцявши йому допомогу, якщо Ігор захотівби київського стола, запропонував переговори. Під впливом Ігоря, Всеволод погодився, але подиктував Володимиркові доволі тяжкі умови перемиря. За зворот зайнятих Ізяславом Давидовичем міст на Пониззю, мусів Володимирко покоритися перед Всеволодом і заплатити йому біля 1.200 гривен контрибуції.
Видобувшися в той спосіб з прикрої ситуації, Володимирко зівсім не думав далі коритися перед Всеволодом. На початку 1146 р. прийшло до нового походу Всеволода проти Вододимирка. Похід був задуманий широко - крім українських військ ішли тепер на Звенигород і Галич половці й поляки, але успіх походу був куди менший від попереднього. Ціла кампанія заломалася під стінами Звенигороду. Безуспішна облога й невдалий наступ на Звенигород примусили Всеволода до відвороту. Правда, вже тоді рішив Всеволод улаштувати ще один похід на Володимирка, але перешкодила йому в тім недуга і смерть.
З переміною на київському столі не змінилася протикиївська політика Володимирка, ані навпаки. Як тільки засів на київському столі Ізяслав Мстиславич і відібрав від Святополка Всеволодича Волинь, Володимирко дуже ясно зрозумів небезпеку, яка з того боку погрожувала самостійносте Галичини. Втративши союзників у мадярах, Володимирко війшов у союз з Візантією а відтак з Юрієм Суздальським. Візантія шахувала Угорщину, Юрій Суздальський - Київ. Ми вже бачили, яким щирим і корисним для Юрія Суздальського був Володимирко. Він заодно підтримував його акцію для здобуття київського стола й тільки виїмкова талановитість Ізяслава Київського вдержувала його так довго на київському столі.
Ізяслав оцінював небезпеку з боку Володимирка й кількакратно пробував її зліквідувати.
Коли його вдруге вигнав Юрій і Володимирко з Києва, Ізяслав, перше аніж відбирати Київ, звернувся проти Володимирка. Ізяслав умовився тоді з угорським королем Гейзою й коли той мав заатакувати Володимирка з півдня, Ізяслав мав рівночасно наступати з півночі. Загрожений з двох боків рівночасно, Володимирко кинувся на дипльоматичні хитрощі й примусив угорського короля покинути Галичину, щоби відтак станути проти Ізясяава. Гра Володимирка вдалася й Ізяслав звернувся проти другого свого противника Юрія Суздальського. Зайнявши Київ і прогнавши Юрія з України, Ізяслав виступив проти Володимирка, що тимчасом захопив міста південньої Погорині - Шумськ, Тихомль, Вигошів і Гнійницю.
По невдачному поході на Галичину в 1151 р. Ізяслав повторив його весною 1152 р. зумовившись з угорським королем - вигнати Володимирка, а його волостю поділитися.
Гейза провадив на Володимирка 76 полків, Ізяслав мав з собою київські, волинські та чорноклобуцькі полки.
Володимирко кинувся зразу на угрів, але не витримавши напору переважаючих сил, мусів замкнутися в Перемишлі. Тимчасом Ізяслав наспів під Перемишль з чорноклобуцькою кіннотою. Бачучи перевагу противників, Володимирко знову спробував дипльоматії: підкупив прибічну раду угорського короля й узискавши перемиря, присяг Ізяславові, що поверне йому забрані міста Погорині й Бужськ та буде його досмертним союзником. Але Володимирко вмовлявся й присягав нещиро. Він і не думав про якусь підлеглість Ізяславові, ані про зворот зайнятих городів. Даремне кликав Ізяслав свого мадярського союзника, щоби той примусив Володимирка до послуху; даремне, на прикінці 1152 р. висилав до Володимирка иосольство, що про нього читаємо в літописі:
«Післав Ізяслав до Володимирка Галицького, з хрестними грамотами, Петра Бориславича, бо він у Перемишлі, з людьми королевими, водив його до присяги й звелів переказати Володимиркові: Ти цілував нам хрест, що звернеш усе, що взяв з Руської (київської) волости, але не дотримав нічого. Я тобі того не поминаю, але от що: хочеш дотримати хрестного цілування й бути з нами в згоді, то верни мої городи, що про них ти мені з королем цілував хрест; колиж не захочеш вернути, то знай, що ти не дотримав хрестного цілування, забери собі хрестні грамоти, а ми з королем поступимо з тобою, як Бог дасть». На те відповів Володимир: «Скажи йому: Брате! Вистеріг ти час на мене й навів на мене короля. Але хібаб я не жив, тоб або головою не наложив, або не пімстився за себе». Петро сказав йому на те: «Княже! Ти цілував хрест свому братові Ізяславові й королеві, що все виконаєш і будеш у союзі з ними, а тепер не дотримуєш хрестного цілування!» А Володимир на те: «От мені той маленький хрестик!» Засміявся, а на кінці сказав: «Наговорив ти, скільки хотів, а тепер іди собі геть і вертай до свого князя». Петро поклав хрестні грамоти й пішов. І не дали Петрові ані коней, ані харчів і він поїхав своїми кіньми».