Перемога під Хотином

Перемога під Хотином

На прикінці серпня 1621 р. стануло 35.000 польського війська під проводом гетьмана Хоткевича й королевича Володислава під Хотином І на Поділлі. На нього сунула 150-тисячна маса добірного турецького війська.

Становище було безвиглядне. Всі ждали на прихід козаків, як на спасення.

Прийшло козаків у двоє стільки, як ухвалив варшавський сойм, бо 41.500 з 22 гарматами. Під проводом гетьмана Бородавки переправились через Дністер біля Сороки та кинулися пустошити Молдавію. Конашевич, що їздив на переговори до Варшави, прибув до польського табору, Тут зустрівся з делєгатом від козаків Михайлом Дорошенком, що приїхав по інструкції. Провід польської армії благав на милий біг, щоби козаки, як мога найскорше получилися з польськими силами. Конашевич виїхав з польського табору до козацької армії. По дорозі трапилася йому пригода. Турки напали на невеликий його відділ; в бою з ними Конашевич був тяжко ранений в руку й ледви продерся до козаків під Могилевом.

Козаки зустріли Конашевича з великою радістю. Невдоволені з нездарного Бородавки, вони скинули його з гетьманства й вибрали гетьманом Конашевича. За Конашевичем була слава щасливих боїв на Молдаво-Волощині й під Москвою, успішні переговори з поляками й звязки з королевичем Володиславом. Бородавку обвинувачували в непотрібному розпорошуванні козацьких сил: його арештували, судили й покарали смертю. Скінчивши з Бородавкою, козаки рушили з Конашевичем під Хотин.

Турки вдарили зразу на козаків. Два дні під ряд штурмували безуспішно козацький табор, на третій перейшли козаки до протинаступу». Наступ був переведений з справді козацькою бравурою. Турецькі ряди захиталися. Козаки захопили артилєрію й вірвалися в турецький табор. Турки боронилися, як могли й по кривавій боротьбі вибили козаків з табору, але втрати їх були величезні. На побоєвищі лягло безліч турецьких трупів. Один паша й багато турецької старшини опинилося в козацькому полоні. Султан, що був певний перемоги, бісився.

По кількадневній передишці, турки пішли до нового наступу, їм на допомогу наспіли татари, що відрізали польсько-козацькій армії звязок з Камянцем. Але перемогти козаків і витиснути їх з позиції, туркам не вдалося. Втративши цвіт армії в безуспішних наступах, вони запропонували переговори. Козаки були теж виснажені, полякам не усміхаялася дальша кампанія й дня 8 жовтня прийшло під Хотином до перемиря. Ситі добичі й слави верталися козаки зпід Хотина. Вирятувавші польську армію з смертельної небезпеки, козаки попробували використати свою позицію. Вони вислали до короля депутацію з домаганням затвердження козацьких вольностей і привілеїв, виплати «жолду», що його ухвалив варшавський сойм і особливої нагороди за хотинську перемогу.

Домагання козаків, що числилися з польською дразливістю в таких справах, були, в порівнанні з козацькою заслугою в хотинській «потребі», більше, як скромні. Але король Жигмонт був переконаний, що козаки сповнивши свій «обовязок» можуть відійти з нічим. Він сказав козацькій депутації, що своє рішення перекаже спеціяльною комісією, а тимчасом звелів комісії звести козацтво до стану з 1619 р, обмежуючи його скількість до 2-4 тисяч. Щож до справ переслідування православної церкви, то король заявив, що як дотепер «не було українській церкві кривди, так і далі не буде»…

Для Сагайдачного був Хотин останньою з перемог. Ранений в руку, він поїхав з побоєвища до Києва, хорував тут й помер 10 квітня 1622 р. Поховали гетьмана в брацькій церкві на Подолі. Над могилою греміли козацькі гармати й лунали похвальні оди «на жалісний погреб» героя зпід Москви й Хотина, що їх склав ректор братської школи Касіян Сакович.