Галичина - українським Піємонтом

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Галичина - українським Піємонтом

Дня 20 жовтня 1860 р. проголошено в Австрії нову конституцію, яку 26 лютня 1861 р. «поправлено» в доволі ліберальному дусі. Галичина, разом з іншими коронними краями дістала автономію з власним сеймом і власним краєвим урядом (виділом). Та в основу як і загальної австрійської конституції, так і краєвих автономій лягла не національна, а станова система. Не диво, що Галичина, створена з комплексу українських і польських земель, при значній перевазі посідаючих і упривилейованих, здебільша неукраїнських кляс, була штучним новотвором, у якого представництві найшлося неупривілейоване населення в меншости.

При перших сеймових виборах вибрали галицькі українці 49 своїх послів - 46 з вибору й 3 вірилістів. Краєвим маршалом заіменував центральний уряд кн. Льва Сапігу, його заступником єп. Спірідіона Литвиновича. Перші вибори й перші засідання галицького сойму проходили в розмірно примирній атмосфері, але де далі польсько-українська боротьба набірає гостроти й безоглядности. В промовах шафували польські представники прекрасними словами про «рівність, згоду й братерство», але робили своє, а на тій протирічности полапалися українці не зразу.

До деякої кооперації приходило поміж поляками і українцями здебільша на полі спільного їм протимосковського настанлення. «Москвофільство вважалося спільним ворогом й було поборюване зі становища польської державної рації, тоді як народовецький напрямок, як протиросійський вважався чинником, з яким скорше чи пізніше можна булоб договоритися, якраз на точці антагонізму проти Росії» (Л. Васілєвскі).

Та польські симпатії для народовецького руху в Галичині, не вийшли йому на добре. Вони компромітували українство в очах москвофілів як «польську інтригу», а коли нарешті воно їх перемогло, то поляки поквапилися використати якраз москвофільських запроданців, щоби ними розбивати українське культурно-політичне обєднання. Ворожа тактика переконала нарешті українців, що в політиці немає неможливостей а в першу чергу, що в ній «не обовязує» ніяка етика й послідовність.