Повстання радикальної партії

Повстання радикальної партії

В пору, коли народовецька партія вагалася на яку ступити у відношенню до скомпрометованого москвофільства й усе скріплюваної польської гегемонії в Галичині, вплив Драгоманова викликав серед частини галицької молоді фермент, що врешті решт оформився в створенні першої політичної партії в Галичині.

Вже перші статті Драгоманова, вмішені в москвофільсько-рутенському органі галицької молоді «Друг» (1875) мали той успіх, що від москвофільства в бік свідомого українства й щирого народолюбства перейшов цілий гурт молоді з Іваном Франком та Михайлом Павликом у проводі. Та вже в 1877 р. перевела австрійська поліція низку трусів і арештів (понад 100 осіб) серед української молоді, й закинувши їм приналежність до тайної соціялістичної організації, вимогла на суді низку діймаючих кар. Поміж арештованими й засудженими найшлися - Франко, Павлик та Остап Терлецький, що вийшовши з тюрми були ще покарані загальним бойкотом галицького громадянства. Воно, без ріжниці переконань, злякалося натиску поліції на поступову молодь, що по словам Франка - «опинилася в положенню банітів, викинених із суспільности».

Не дивлючись на все те, Павлик і Франко, при моральній і матеріяльній допомозі Драгоманова, починають у 1878 р. видавати перший український, соціялістичний часопис «Громадський Друг», а по його припиненню прокураторією збірки «Дзвін» та «Молот». Разом з женевською «Громадою» Драгоманова, ці публікації. робили своє. З початком 1890 р. почав виходити, під редакцією Франка й Павлика, радикальний часопис «Народ», а в осені тогож року оформилася нарешті Українська Радикальна Партія. В днях 4-5 жовтня 1890 р. відбувся у Львові перший зїзд галицьких «драгоманівців», у якому, крім Франка, Павлика, Терлецького, Евгена Левицького й сеймового посла Теофіля Окуневського, приняло участь біля 30 осіб.

На зїзді усталено програму партії, що в своїй «максимальній» частині проголосила:

1. В суспільно-економічних справах змагаємо до переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціялізму, то є, хочемо колективного устрою праці й колективної власности продукційних засобів.

2. В політичних змагаємо до повної волі особи, слова, сходин і товариств, друку й совісти, забезпечення кожній одиниці, без різниці пола, як найповнішого впливу на вирішування всіх питань політичного життя; автономії громад, повітів і країв у справах, що тільки їх торкаються, та уділення кожному народові можности як найповнішого культурного розвитку.

3. В культурних справах стоїмо на грунті позитивної науки, за раціоналізмом у справах віри і реалізмом у мистецтві, та домагаємося, щоби всі здобутки культури й науки сталися власністю всього народу.

В «мінімальній» частині радикальної партії було сказано:

«Зваживши, що розвій народніх мас можливий тільки на національному грунті, українська радикальна партія змагатиме в національних справах до піднесення почуття національної самосвідомости й солідарности в масах усього українського народу».

В своїй практичній основі сперлася програма української радикальної партії на грунті т. зв. народницького соціялізму, не приймаючи всеціло науки творця соціялізму Маркса, що був духовим батьком польської та німецької соціял-демократії. Особливістю радикальної програми був національний дух, яким вона була овіяна, що й довів, на зїзді партії в 1895 р. до проголошення ідеї політичної самостійности українського народу як ідеалу українських політичних змагань. По «Слові Перестороги» о. Подолинського з 1848 р. була радикальна програма першою і найбільш консеквентною під тим оглядом поміж програмами всіх тогочасних українських угрупувань.