ГАЛИЧИНА УКРАЇНСЬКИМ ПІЄМОНТОМ Десятиліття австрійського абсолютизму (1850-1860)

ГАЛИЧИНА УКРАЇНСЬКИМ ПІЄМОНТОМ

Десятиліття австрійського абсолютизму (1850-1860)

Поворот Австрії до абсолютизму відбився на національно-політичному русі Галичини як найфатальніше. Навіть добре започаткована культурно-освітня праця зійшла тут на манівці зневіри й зродженого в її атмосфері москвофільства.

Друге зібрання «руських учених», що відбулося у Львові 13 березня 1849 р. позначилося оснуванням «Галицько-Руської Матиці», але вона в ніякому напрямку не виправдала покладаних на неї надій. З заломанням політичної лінії галицьких українців прийшов хаос і в їх культурницькій роботі. Яків Головацький, покликаний на катедру української мови й літератури на львівському університеті, не виходив поза межі старорущини, а галицькі «вчені», типу Антона Петрушевича тільки те й робили, що засмічували українську мову словяно-московськими варваризмами, а науку спинювали в ходу своїми безконечними «разсужденіями», що не мали ніякого звязку з життям ні його вимогами. В таких умовах зійшов на манівці й одинокий політичний часопис Галичини «Зоря Галицкая», що з органу політичної думки стався «листом повременним, посвященним літературному, общеполезному і забавному чтенію». Вже під редакцією Б. Дідицького а відтак С. Г. Шеховича почалася в «Галицькій Зорі» переорієнтація на Росію, але за редакції Миколи Савчинського вона таки явно-славно заповіла, що «скине пута чужі» й прибереться, як годиться «по руску». Як газета «для науки й розваги» проклигала «Зоря Галицька» до 1854 р. Впливу вона вже потім не мала.

Московський комівояжер проф. Михайло Петрович Погодін, починає тоді шниряти по Галичині й підшукувати кандидатів на московських наємників і царських шпіонів. Як не мож краще надавався для цеї ролі історик Денис Зубрицький; він і так дивився на українську мову, як на «язик пастухов», а тепер підбехтаний напучуваннями й «пособіями» Погодіна, станув на чолі створеної в 1856 р. «Галичско-русскої погодінскої колонії».

Скасування конституції потягло за собою розвязання Головної Руської Ради у Львові та її експозитур на провінції. Місце політичного органу, яким була «Зоря Галицкая», що перейшла на «науку й розвагу», зайняв офіціяльний, видаваний зразу у Львові а відтак у Відні «Вістник». Міняючи раз ураз редакторів і назву, (зразу він був «галичо-рускій», потім «рускій» й на кінці просто «Вістник», без прикметника) він доживотів до 1866 р. але мав ще менче впливу на громадянство, як москвофільська згодом «Зоря Галицкая». Москвофільський дух перемагає в так зв. «азбучній війні» тих часів, він теж вселюється в мури, закладеного в 1849 р. «НародньогоДому» у Львові. Поправді то галицьке життя першого десятиліття по «Весні Народів» можна схарактеризувати словами історика української літератури О. Огоновського: «Дім Народній здіймався в гору й гору, а просвітнє й національне життя падало все низше й низше».