Володислав Опільський
Володислав Опільський
Рахуючись з настроями польських вельмож, Людвик не відважився зразу скористати з прислугуючого йому права й прилучити Галичину до Угорщини. Для того він вибрав посередній шлях створення з Галичини напів-суверенного, васального князівства. Шукаючи за кандидатом на галицький престіл, зупинився на Володиславі Опільському, нащадку польських Пястовичів й свойому крівняку, по матері. Як незаможний «князь без землі» почав Володислав свою карієру на дворі цісаря Карла IV. Від нього перейшов на двір Людвика угорського, що в 1366 р. іменував його своїм палятином, тобто першим урядником держави. В характері палятина вислав Людвик Володислава до Польщі для підготування грунту й настроїв перед його коронацією польською короною. Справившись з свого доручення як слід, дістав Володислав великі маєтности в Польщі, а в перших днях жовтня 1372 р. зложив уряд угорського палятина, в заміну за титул і становище управителя «Руського Королівства».
В грамоті, що її Людвик видав з цього приводу, віддано Володиславові Руське Королівство «на вічні часи», а в грамотах самого Володислава зветься він «з божої ласки князем опільським і велюнським та земель Руси паном і власником». В одній з пізніших грамот зветься він навіть «самодержцем Руси», тобто вживає титулу, що його приклав, свого часу, літописець до одного тільки Романа Мстиславича Великого. Всі його грамоти печатаються т. зв. маєстатичними печатями, з постатю Володислава на престолі, з мечем і двома гербами по боках - пястівським вірлом і галицьким львом. Опільський чеканить для Галичини власну монету, з іменем своїм і короля Людвика, але частіше тільки своїм. Колиж нарешті в 1378 р. Володислав уступає з галицького престолу, то видає «панам, дідичам, воєводам, війтам і галицькому народові» грамоту, що в ній звільнює їх від присяги, послушенства, вірности і всіх інших обовязків, належних йому, як «дідичному володареві».
З усіх тих титулів і поведення Володислава ясно видно, що він не був звичайним управителем чи підручником Людвика, але справді суверенним володарем Галицької Волости, хоча й під зверхністю угорського короля. Відокремлюючи Галичину в осібне Руське Королівство, незалежне від Польщі, а тільки посередно звязане з Угорщиною, король Людвик хотів затерти сліди зусиль свого приятеля й союзника Казимира, в напрямі нерозлучного зєднання Галичини з Польщею. Це йому остаточно вдалося й коли він усвідомив собі, що шість літ існування суверенного Руського Королівства вистарчає для його «відпольщення», звільнив Володислава Опільського з обовязків галицького володаря й приєднав Галичину безпосередно до Угорщини (1378 р.).
Обдарувавши Володислава Добринською Землею (ніби то в заміну за Галичину), Людвик доручив йому ще більше відповідальний уряд, а саме губернаторство Польщі, що її престіл рішив забезпечити одній з своїх дочок. В характері безпосередної угорської провінції, в заряді угорських урядовців, пробула Галичина недовго (до 1387 р.). Смерть короля Людвика (1382 р.) й незясоване як слід питання угорсько-польського наслідства, потягло за собою дуже скоро остаточний поворот Галичини до Польщі.