Повстання 1734 р.

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Повстання 1734 р.

Коли в боротьбі за спорожнений Августом II польський престіл, станули проти себе - ставленик колись Карла ХІІ, а тепер Франції - Станислав Лєщинський та саксонський курфірст Август III, що його підтримувала Московщина, разом з московським військом вступила на польську територію й гетьманська армія. Населення Правоберіжжя зраділо нагодою й покладаючи надію на гетьманців, підняло повстання. Почалося з громлення жидів і шляхти, нищення панських маєтків та захоплювання міст і містечок.

З Київщини перекинувся повстанчий рух на Поділля й Волинь. Його керманичем і героєм став бувший старшина придворної міліції князів Любомирських - сотник - Верлан. Він перейшов до гайдамаків з цілою своєю сотнею й дуже скоро зорганізував довкола себе цілий полк. Відділи Верлана здобули Броди, Жванець, а навіть запускалися під Львів. Повстанчий рух захоплював народ скрізь, кудою проходив Верлан. Регулярні війська тікали, а придворні міліції спочували повстанцям, а то й переходили на їх бік. Щойно московська інтервенція трохи приборкала Верланову гайдамаччину. Сам Верлан з найблищими втік у Молдавію, але деякі його ватажки, вели боротьбу далі. Один з них - запорожець Грива здобув навіть Чигирин і Крилів. Тільки зрада козацького сотника Сави Чалого, що зруйнував запоріжську фортецю над Богом (1738 р.), придушила, на якийсь час, повстання. Відомстили зате Чалому запоріжці, що вбили його, в його, зрадою нажитому хуторі, в 1741 р.

На дрібних партизанських випадах і місцевих заворушеннях пройшло чергових десять років, поки в 1750 р. не піднялося нове повстанче полумя. Селяни втікачі, що зорганізувалися на запоріжській території, тут озброїлися й прибрали собі провідників зпоміж запоріжців, впали тоді в межі Київщини. Мошни, Умань, Винниця, Лятичів, піддалися повстанцям, що з черги заняли Хвастів та сягли своїми загонами аж до Полісся. Щойно посполите рушення шляхти припинило розмах повстанчих відділів, тай то не на довго.