Подружжя

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Подружжя

Вже найстарший літопис говорить про те, що не всі українські племена в однаковий спосіб заключували подружні звязки. Одні з них визнавали обовязковим свого роду подружній контракт, де жених умовлявся не тільки з судженою, але з її «родом», при чому сам акт сватання і вінчання обходився урочисто, а другі тих формальностей не визнавали. До перших належали найкультурніші зпоміж східньо-словянських племен - поляни, до других сіверяни й деревляни.

«Деревляни - говорить літописець - жили звірським способом, по худобячому. Вбивали один другого, їли все нечисте, а весіль у них не було, але поривали дівчат біля води». Подібно й сіверяни - «жили в лісі, як усяке звіря, їли все нечисте і були в них розмови про сороміцькі речі перед батьками й перед жінками і не було в них весіль, тільки ігрища поміж селами. Сходилися на забави, на танці та на всякі бісівські пісні й тут поривали собі жінок, як хто з котрою зумовився. Мали по дві й по три жінки», залежно від заможности. В князя Володимира було до його схрещення - кількасот жінок.

Очевидно не слід брати висловів літописця про «звірскість» неполян дослівно. Певно, що поляни були найкультурніші, але і з їх племінними сусідами не було вже так зле. А ті «поривання» жінок на ігрищах теж не були такі вже дикі й позбавлені звичаєвого обряду. Ці «бісівські» ігрища поміж селами мали не тільки звичаєвий але й релігійно-культурний характер. На ці ігрища сходилися члени різних родів з дочками - умисне на те, щоби їх «поривали». А що звичай велів «пімстити» кривду, то з часом ця «кривда» лягла в основу оплати, яку суджений складав родичам за їх «пірвану» дочку. Оплата за «вивід дівчини з роду» давалася звичайно вівцями та коровами. В племен, що не признавали звичаю «поривання» жінок, але трималися всіх формальностей сватання, цю оплату - віно, складав не суджений, але навпаки - родичі судженої женихові.

Подібно не без глибокого змісту було «поривання» дівчат біля води. Керниці й джерела користувалися в поганській Україні особливою пошаною, вважалися святими місцями й таке «пірвання» дівчини біля води мусіло мати свій суто обрядовий церемоніял. Цей звязок подружжя з водою утримувався серед українського простолюддя довго по прийняттю христіянства. Довго іще «водили молодиць до води», проти чого виступали разураз христіянські проповідники.