Державний переворот у краю
Державний переворот у краю
Поза Львовом, в якому український державний переворот зустрівся з опором і протиакцією польського живла, всі інші міста й місточка Східньої Галичини опинилися в українських руках майже без проливу крови. Мадярські, німецькі а також польські військові частини, як теж жандармські станиці, складали зброю й розбігалися і тільки в Яворові впали при розброюванні чужинецьких частин трупи. Українська міліція скрізь заводила порядок і облегчувала перехід адміністрації краю в українські руки. Але поляки примушені погодитися з фактом українського перевороту ні на хвилю не думали з ними примиритися. Державні урядовці польської національности в своїй більшости відмовилися служити Українській Державі, а польська молодь, зорганізована в комірках польської військової конспірації, робила все можливе, щоби приспішити вибух протиукраїнського постання. Вже в перших днях листопада пробували виступити польські військові організації в Дрогобичі, Бережанах, Самборі, Бориславі й Сяноці, але українські війська дуже скоро зліквідували їхню акцію.
Більше щастя й успіху мали поляки в Перемишлі й Ярославі. Перемиська залога, в якій українці мали перевагу, розбіглася вже 30 жовтня, а поляки використали це й опанували місто. Правда, ніччю з дня 2 на 3 листопада вдерлися до Перемишля відділи створені з довколишніх українських селян, розброїли польську залогу й арештували ген. Пухальського, що його Польська Регенційна Рада в Варшаві назначила командантом польських військ Галичини й Шлеська. Та попсувала справу й запропастила Перемишль добродушність перемиської експозитури Української Національної Ради. По блискучому успіху військових частин, вони ввійшли в переговори з поляками, й відправили полонених на Засяння, де вони обіцяли сидіти тихо, аж до рішення справи приналежности Східньої Галичини парижською мировою конференцією. Та поляки, підіждавши на допомогу з заходу, вдарили на Перемишль і по короткому бою опанували його наново дня 10 листопада. Відтепер мали поляки в своїх руках «ключ до Східньої Галичини», переважну стратегічну базу своїх випадів на Хирів, Любачів і нарешті Львів. Без опанування Перемишля поляки не моглиб були й мріяти про вдержання Львова й опанування Східньої Галичини взагалі. Те саме сталося в Ярославі, де стояв кошем один з найбільше українських полків австрійської армії - 77, рекрутований з Самбірщини. Опанована москвофілами Лемківщина обєднавшися в листопаді 1918 р. довкола кацапської «Русскої Ради» підчас перевороту проголосила… «Лемківську Республику», що дуже скоро впала жертвою польської військової акції зі заходу. Тільки в ліському повіті стануло населення по стороні Української Держави, але поляки оцінивши зразу стратегічну вартість того лемківського кута, вже в перших днях листопада захопили Загіря, Ліско, Устрики Долішні й загрозили Хирову. Довше опирався полякам Балигород, але й він перейшов у польські руки в січні 1919 р.