Різьба
Різьба
Середньовічна українська різьба залишила по собі всього кілька, та й то не першорядних памятників. Вроджений східній церкві страх перед «ідолопоклонством» не сприяв у нас розвиткові цієї ділянки мистецтва. Зприводу обновлення церкви Київо-Печерської Лаври за Семена Олельковича, вирізьблено вотивний триптих Богородиці-Оранти з «предстоящими» Антонієм і Теодозієм Печорськими. В помітному змаганні до збереження старої, іконографічної традиції, слідний уже в цьому памятнику вплив готицького оформлення людської постаті. З XV ст. заціла до нас релєфна ікона св. Софії - Божої Премудрости, різьблена в дереві. Вона цікава не так з мистецького, як змістового, іконографічного боку. Всупереч візантійському символічному зображуванню св. Софії, в постаті янгола, бачимо тут характеристичну для середньовічного, західнього мистецтва ілюстрацію до слів притчі про Божу Премудрість. Ця ілюстраційна, анекдотично-побутова риска починає тепер перемагати в українському мистецтві, головно в іконописі.
Памятником різьби XV-XVI ст. є статуя св. Михайла з драконом у Львові, твір львівського відливника Каспера Франковича. Сам дракон, відлитий на ціле століття раніше від постаті Михайла, є цінним зразком різьби західньо-европейського, готицького стилю.
З памяток нашого середньовічного відливництва на особливу увагу заслугує т.зв. Любартівський дзвін святоюрської церкви у Львові, вилитий в 1341 р. безпосередно по відбиттю виправи польського короля Казимира на Львів. Він є найстаршим дзвоном, збереженим на території цілої України, цікавий своєю, з готицька витягнутою формою, та цінний написом на обводі свого корпусу: «В літо 6849 (1341) солян би колокол сій святому Юрію при князі Димитрії, ігуменом Єфимієм». Це одинока, автентична памятка Львова з доби його державної незалежности. «Князь Димитрій», що про нього говорить напис, це напевно Любарт-Димитрій Гедимінович, хоча дехто приписує цей титул бояринові Дмитрові Детькові, що правив Галичиною в 1340-их роках. Відливником дзвону був котрийсь з німецьких майстрів, що їх імена попадають в акти середньовічного Львова. Під 1382 р. згадується в них «Микола, відливних дзвонів»; від 1426 р. був постійним міським відливником і пушкарем якийсь Валентин, а його наслідником «Клявдій, королівський пушкар», що «відливав гармати й працював для держави». Відливництво дзвонів, гармат і взагалі металевих різьб та виробів, розвинулося на заході, а його представники на нашому грунті, це здебільша німецькі майстри. ньо-европейських впливів на нашому мистецтві переходової доби, бачить покажчик тих впливів у розвитку форм відливничого майстерства. Чимало дзвонів Миколаївської катедри в Дубні на Волині, що починаються середньовічними памятниками західнього походження, а кінчаються дзвонами XVIII сторічча, переконує цього дослідника у податливости нашої культури на західньо-европейські впливи.