КУЛЬТУРА
КУЛЬТУРА
Чужинці, що подорожували по дохристіянській Україні, та новіші археольогічні досліди впевняють нас, що буйний розвиток культури не почався на Україні щойно від моменту прийняття христіянства, але має за собою дуже довгу історію й передісторію. Найстарші українські літописці, що були духовниками й разом з тим палкими славословниками христіянства, не доцінювали того, що творилося в нас у дохристіянські часи й тому, створили в своїх писаннях штучну й невірну межу поміж поганською «тьмою» й сліпучим сяйвом високої культури, що нібито заблисла щойно разом з христіянством. Ми вже мали нагоду ствердити, що так зле з поганською культурою України не було. Навпаки, безпосередні впливи греків, скитів і готів та посередні впливи персів, арабів й цілої низки культур народів сходу й заходу, витворили на українських землях ще в поганські часи культуру, що її нам не було чого соромитися не тільки перед тогочасною західньою Европою, але й перед найкультурнішою у тогочасному світі Візантією. Так само, з приняттям христіянства, стара українська культура не пропала зівсім, подібно як поганські боги та ідоли, була витиснута з центрів культурно-політичного життя й жила, а навіть розвивалася далі, хоча й під впливами урядового христіянства, серед народу.
З особливим правом можемо це сказати про староукраїнське, дохристіянське будівництво. В країні, з природи вбогій на камінь, було це будівництво деревляне, але вже тоді мало свої вироблені форми й техніку, щасливо збережені в деревляних церквах Галичини й Волині. А хоч найстарші з тих памятників не сягають своїм віком поза XVI сторіччя, то їхні форми куди старші й близькі до форм деревляного будівництва поганської доби. Про те ми ще говоритимем на свойому місці. Так перші християнські церкви а потім довго ще й усі світські, навіть дуже вибагливі будівлі старої України, були з дерева. Релігійний запал, розбуджений христіянством серед верхівки українського громадянства, виявив себе в першу чергу в будуванню церков. В самому Києві виросло за княжих часів більше як 80 мурованих церков і ціла безліч деревляних. Мерезебурський єпископ Тітмар, нараховує їх 1018 р. аж 400, саксонець Адам Бременський 300, а наш літописець начислює їх аж 700! Про те, що перші церкви були здебільша деревляні, свідчить і сам літопис. Він каже, що Володимир, прийнявши христіянство, звелів «рубити» й «ставити» церкви скрізь, де до того часу стояли поганські ідоли. Алеж будування церков на Україні не започаткував щойно Володимир. Христіянство зароджувалося на Україні до нього й до нього будувалися в нас церкви. Під 882 роком згадує літописець церкву Миколи в Києві, що її мала поставити Ольга на могилі Аскольда, вона мала теж збудувати манастирську церкву Софії; в договорі Ігоря з греками згадується церква Іллі. Напевно було їх більше.
Про стиль деревляних церков ми вже говорили, але в якому стилі будувалися перші в нас муровані церкви, про те до нині спорять дослідники.
Літописці, задивлені в роскіш культурного життя Візантії, підчеркують на кожному кроці, що нарівні з христіянством, що прийшло до нас з Візантії прийшов і візантійський, по їхньому «грецький», стиль церковного будівництва. Алеж досліди виявили, що так не зівсім було. Не саму Візантію з її столицею слід вважати джерелом нашої христіянської культури а навіть і самого христіянства. По правді, то в створенні старохристіянської культури на Україні приймали участь не тільки культурні впливи старого сходу (Асирії, Арабії, Персії й Індії), що з ними оставала в звязках поганська Україна, але й христіянські культури Арменії, Грузії та болгарського Балкану. Тому то назву «грецький», що нею так часто пишається літописець, слід поширити на цілий простір безпосередних і посередних спадкоємців старої грецької культури, не виключаючи й західньо-европейських впливів, що проховзуються на Україну ще в часах Ольги, а чим далі міцніють.