Розгром печенігів

Розгром печенігів

Здобутки Ярослава на заході й півночі не відвертали його уваги від занятого печенігами степового півдня України. Але треба признати, що печеніги, поза допомогою Святополкові, не зважувалися вже тепер непокоїти українських земель на власну руку. Важка боротьба з Україною за Святослава й Володимира помітно їх ослабила; щойно натиск на них з боку орди узів-торків та кіпчаків-половців примусив їх поневолі покинути свої кочовища й рушити на захід. Це саме було причиною їх останньої появи й наступу на Київ у 1034 р. Цілою ордою станули вони під Київом, де не було тоді Ярослава. Він був у Новгороді й тут зорганізував армію, з якою рушив на південь. Рішуча битва виникла на рівнині, що на ній станули згодом собор св. Софії й ціла нова дільниця княжого Києва. Битва тривала цілий день і закінчилася безспірною перемогою Ярослава. Підчас утечі потопилося богато печенігів у річці Сітомлю. Решта розбіглася, куди очі несли: «Так вони погинули, а решта їх розбіглася до нинішного дня» - радіє літописець.

Ярослав розгромив печенігів остаточно, але від того Україні не полегчало: на їх місці зявилася чергова орда - половців.

В 1036 р. помер колишній суперник, а тепер вірний союзник Ярослава - князь Мстислав Сміливий. Син його Евстафій умер скорше від батька на три роки. Ярослав побачив себе одиноким володарем цілої (як каже літописець: «єдиновластцем») батьківської спадщини з виїмком полоцької волости, якою володів син Брячислава відомий «чудодій» Всеслав. Що більше, Ярослав посунув границю української держави на південь - залишаючи фортифікації Володимира на р. Стугні, він збудував нову їх лінію на р. Росі, а велику територію поміж Стугною і Россю заселив бранцями та забудував оселями, зпоміж яких слід згадати місто Юріїв над Россю.