Криштоф Косинський

На прикінці XVI ст. Дніпровий Низ з своєю «столицею» на Запоріжській Січі, був уже доволі сконсолідованим, суспільно-політичним організмом. Козаччина, опанувавши «дикі поля» й прорубавши собі шлях на Чорне Море, залякавши татарський Крим і турецький Царгород, сталася поважною загрозою для Польщі, що її шляхетський устрій почав уже запускати коріння на східньо-українських землях.

Всевладна польська шляхта, «відчула, який страшний ворог виростає в неї під боком, готовий звести боротьбу на життя й смерть, з самими основами польсько-шляхотського устрою». (М. Грушівський).

Рівночасно з походами в Молдавію, козаки не проминають нагоди, щоби не потурбувати татарських та турецьких земель. Тимчасом козацтво росте в силу, вже не по дням, а по годинам - в його ряди збігаються вже не тільки мешканці міст і сіл українського пограниччя, не тільки «уходники» й цікава на воєнні пригоди й спрагнена слави шляхта. Де далі козацькі сотні й полки поповняються селянами, що тікають на Низ зпід панщизняного ярма; вони, обурені на шляхетські зловживання, несуть з собою на Низ іскри чимраз частіших і бурхливіших конфліктів козаччини з польсько-шляхотським устроєм на українських землях. Все, що було здорове, здатне на воєнні труди й невигоди, все що сміливе й боєздатне в закріпощуваному селянстві, тепер «козачиться». Одні йдуть на Низ, а другі підпомагають козаччину всякий раз, коли приходить до пересправи з «панами».

На таку пересправу козаччини з польською шляхтою не треба було довго ждати. Козацько-польські непорозуміння й взаїмні зачіпки, завелися доволі скоро, але першому з протипольських виступів козацтва надав імя і форму - Криштоф Косинський.

Вже за січового гетьмана Микошинського згадується Косинський, як заслужений і випробуваний в боях запорожець. Був він, з походження підляський шляхтич, що в 1590 р. разом з кількома козацькими отаманами шляхетського походження, дістав від короля якусь маєтність у Київщині.

В умовах життя тогочасного польського пограниччя, мало хто звертав увагу на королівські надання й привілеї - про все рішала тут сила. Білоцерківський староста, Іван Острожський, не дав Косинському обняти подарованої йому маєтности, а цей, зібравши козацьку ватагу, кинувся в 1591 р. на маєтности Острожського. Рівночасно друга ватага обсадила Трипілля. Проти Косинського вислав король комісію, але вона, не вдіявши нічого проти козацьких гармат і рушниць, рішилася на переговори з козаками. Вона домагалася від козаків видачі Косинського, а потім скинення його з проводу козаками, але тимчасом за Дніпром, на Волині й на Поділлі спалахнули селянські бунти. Приборкувані в одному місці, здіймалися вони в другому й не вгавали протягом цілого 1592 р. Вперве мабуть зрозуміли тоді шляхтичі-землевласники, що таке козаччина й чим вона їм погрожує. Змобілізовано шляхту волинського воєвідства, а на її чолі станув не хто інший, а сам князь Константин Острожський. Під містечком Пяткою, поблизу Житомира, прийшло до зустрічі шляхти з козаками і селянами-повстанцями. Було це на початку 1593 р. Козацьке військо побито; на побоєвищі лягло 2000 козаків, у руки переможців попило 26 козацьких гармат і кілька хоругов. Косинський мусів скоритися, розпустити змобілізованих селян й відійти з козаками на Низ.

Але на цьому боротьба не скінчилася. Вже весною 1593 р. змобілізував Косинський новий козачий загін у 2000 люда з артилерією й станув під Черкасами. Нахвалявся відомстити князеві Олександрові Вишневенькому за розгром під Пяткою, але тут він, під Черкасами згинув у бою.