Кирило й Методій
Кирило й Методій
В Солуні (Сальоніках) місті, що в ньому жили поруч греки й болгари, прийшли на світ два братя, що їм припала почесна роля «словянських первоучителів».
Молодший з них Константин (в чернецтві Кирило, род. 827, пом. 869 р.) учень царгородського «фільософа» Фотія, був зразу бібліотекарем при Софійській катедрі, відтак учителем фільософії й нарешті місіонарем. У 857 р. вибралися оба брати проповідувати христіянство до хозар, а потім до Панонії й Моравії. Тут створив Кирило (836 р.) словянську азбуку й, до спілки з братом, переклав св. Письмо та кілька богослужебних книг на болгарську мову. Панувало в тогочасному, христіянському світі переконання, що св. Письмо можна проповідувати тільки в тих трьох мовах, що ними колись виконано напис на хресті (латинській, грецькій та жидівській) й тому почин солунських братів признано мало не єресю й закликано їх до Риму, на виправдання. На щастя визнавець думки про «три божі мови» папа Микола помер; «словянські первоучителі» зуміли переконати його наслідника Адріяна в корисности свого кроку для поширення христіянства поміж словянськими народами. Методій помер у Римі, а Кирило, як моравський єпископ, довго ще працював над моравянами.
Сталося, що болгарська мова перших, богослужебних книг, перейшовши з ними разом на Україну, принялася тут, як літературна. Зразу зрозуміла для всіх, сталася згодом недоторканою святістю. З початку не було в українських книжників потреби, а відтак не стало відваги працювати над рідною мовою, щоби підняти її до літературного рівня. Наслідок був такий, що всі користи, що їх внесла з собою староболгарська чи пак церковно-словянська мова, перекреслили й перевисшили шкоди, які виникли з її відчуження від життя та його все нових вимогів. В народів, що зразу приняли за свою літературну мову - латинську, скорше блиснула зірка відродження для рідної; ми возилися з церковно-словянщиною аж до часів Котляревського, а й потім покутував у галицькій літературі дух «язичія», тобто «мови» тих справжніх книжників і фарисеїв, що схиляючись до Москви, не мали терпцю навчитися, чи сміливости вживати російської мови. Жахлива змора обрусіння й кацапщини корінилася в отій злощасній церковно-словянщині.