Зруйнування Січі

Зруйнування Січі

Як тільки підписано турецько-московський мир у Кучук-Кайнарджі, московська армія, звільнена з турецького фронту, дістала наказ - зруйнувати Запоріжську Січ. Один московський генерал Текелій, з 65 тисячами салдатів і 50 гарматами, окружив несподівано Січ, а другий, Прозоровський, з 20-тисячною армією пішов походом на запоріжські паланки.

Запоріжцям проводив тоді, старий, досвідчений отаман Петро Кальнишевський, що був кошовим уже в 1762 р., а від 1765 р. ні разу не змінявся на свойому уряді. Бачучи, якою сіллю запала Запоріжська Січ в око московського уряду, він старався якомога, не дразнити москалів і йти їм під лад. Стримував запоріжське юнацтво від зачіпок з Польщею, Кримом та чужинецькими поселенцями земель, що їх відібрано запоріжцям, та старався кольонізувати й загосподарювати запоріжську територію. Сам він був добрий господар, що дбав про культурні потреби Запоріжжя. В самій Січі утримував школу, а на Україні побудував чотири величаві церкви. Коли його, по зруйнуванні Очі арештували москалі, то забрали в нього 50.000 рублів і кількасот червінців, 639 коней, до 1.000 рогатої худоби та 14.000 овець і кіз. Мало що менше сконфіскували москалі в його писаря Глоби, бо 30.000 рублів, 336 коней, 389 штук рогатої худоби та понад 12.000 овець. Розмірно багатими були й рядові запоріжці. Ці цифри свідчать вимовно про те, що Запоріжжя, за часів Кальнишевського, жило з осілої господарки, з хліборобства, випасного промислу й торгівлі, що поширилася на всю територю запоріжських земель. Тому не мали основи нарікання московського уряду, ніби то запоріжці стоять на перепоні заселенню й загосподаренню чорноморського поберіжжя.

Дня 4 червня 1775 р. обскочило Січ військо москалів. На Січ повернено гирла 50 гармат. Жахлива несподіванка збентежила січовиків. Обурення на московську нікчемність спалахнуло постановою боронитися до останнього. Але розвага Кальнишевського й усоріщування січового духовника Володимира Сокальського, щоб не допустити до зайвого кровопролиття - перемогли. Хто здався, а хто втік з Січі, за Дунай. Кіш зруйнували москалі, а тих, що промовляли за добровільною капітуляцією… арештували. Кошового Кальнишевського, суддю Головатого й писаря Глобу, погнали, в кайданах, на північ. Кальнишевського запроторили на… Соловки, других до Тобольська. Дня 3 серпня 1775 р. проголошено маніфест Катерини II з «виправданням» за зруйнування Січі й рівночасним обвинуваченням Запоріжжя в шкідливому для московської держави своєвіллю.

Повних двацять пять літ промучився останній кошовий Кальнишевський у соловецькому манастирі. Тричі в рік, на Різдво, Великдень і на Спаса, випускали його з келії-одиночки в манастирську трапезу. Тоді то він розмовляв з прочанами й допитувався, що діється на Україні. Помер у 1803 р., маючи 112 літ від роду. Товариші його недолі померли скоріше.

Решту запоріжців, що піддалися москалям, переведено в свобідних («казьонних») селян, або затягнуто в полки «пікінєрів». Землі запоріжської старшини поконфісковано й обдаровано нею царських підлизнів. Князі Вяземський та Патьомкін стали тоді панами велитенських лятифундій, в сотні тисячів десятин. Перепало тоді 35.000 десятин і бувшому гетьманові Розумовському. До 1784 р. роздано поміщиками біля пяти міліонів десятин землі, разом з поселеними на них хліборобами. Хто не відрікся землі, попав у кріпацьке ярмо, що перед ним тікав на Запоріжжя. Решту вільних земель заселено чужинцями - сербами, болгарами, вірменами, а головно німцями. В 1789 р. примандрувала сюди м. і. секта пруських менонітів, що діставши грошеву допомогу, довічне звільнення від військової служби й трицятилітнє звільнення від податків, дістали по 65 десятин на душу, найкращого чорнозему на Хортиці та на Дніпрових берегах. В половині XIX ст. було вже на давньому Запоріжжі до 100.000 німецьких, добре загосподарених кольоністів. «А на Січі мудрий німець картопельку садить»… співав потім Шевченко. Вільні колись землі Війська Запоріжськогр перейменували на «Новоросію» й віддали в управу генералові Патьомкіну, що мав їх загосподарити. Озброєний широкими повновластями; й величезними капіталами, він почав закладати нові міста (Херсон, Миколаїв, Катеринослав) та села, деколи переборщуючи в усильности, з чого й пішла приповідка про «патьомкінські села», тобто такі, що існували тільки в уяві князя, або на папері. Протягом десятиліть до решти заселено й загосподарено вільні запоріжські землі, при чому чужинецькі зайди утворили тут доволі помітний відсоток населення.