Перший похід на Болгарію

Перший похід на Болгарію

Попередники Святослава нераз висилали військову поміч Візантії. Така підмога була потрібна Царгородові проти грізного північного сусіда, Болгарії. Болгари, нарід турецького походження, в V-VI ст. перейшли з Азії через українські степи над нижній Дунай, там змішалися зі словянами й утворили сильну державу. Візантія не могла опертися свіжому, буйному народові і мусіла все далі відступати знад Дунаю; з початком Х ст. у руках болгар була вже більша частина Балканського півострову. Болгарські князі приняли тоді титул царів і вимогли на Візантії тяжку данину, а один з царів відважився навіть просити руки візантійської цісарівної і Царгород мусів вволити його волю. Візантія, найстарша держава світу, уважала це великою ганьбою для себе і шукала способів, щоб якось Болгарію знищити.

Знаряддям до цього мала стати Україна. Вже за Олега й Ігоря візантійські цісарі забігали помочі у Руси. Наші князі у своїх договорах не боронили варягам входити у візантійську службу, але самі не дали втягнути себе у цю непевну справу. Але молодий і неспокійний Святослав дав себе приєднати до цих плянів.

До Києва приїхав грек Калокір, син херсонезького намісника, чоловік хитрий і сміливий, добре обізнаний зі словянськими справами. Приїхав як довірений висланник цісаря Никифора Фоки і привіз князеві багаті дарунки - півтора тисячі фунтів золота. Він заохочував Святослава до походу на Болгарію. Це земля дуже багата - з Греції приходять тут дорогі матерії, золото, вино, овочі, з Чехії й Угорщини срібло й коні, з України шкіри, віск, мед, невільники; хто тут є володарем, має всього доволі. Рівночасно повинні ударити на болгарів і Святослав і Візантія; Болгарія перестане існувати, а побідники поділяться добиччю. У великій тайні грек подав іще князеві інший плян: він сам, Калокір, хоче виступити проти цісаря і добути собі візантійську корону, - Святослав у спілці з ним буде ще певніший.

Святослав, охочий до далеких виправ, радо погодився на ці пляни. Болгарський похід міг принести великі користи його державі. Він мав уже у своїх руках два великі торгові шляхи, Дніпро і Дін; колиб добув іще третій, дунайський шлях уся чорноморська торгівля булаб у його руках. З такими надіями Святослав розпочав війну з Болгарією.

Святослав рушив з величезним військом. «Все юнацтво підняв до походу, зібрав 60.000 дужого люду, окрім обозу», оповідає грецький історик Лев Діякон. Болгари виступили назустріч у силі 30.000. До бою прийшло над Дунаєм під Доростолом (теп. Силістрія). Святославове військо вийшло з кораблів і впорядкувалося на березі. Зі щитами і мечами рушило на ворога. Удар був такий сильний, що болгари відразу кинулися у розтіч. Поразка прийшла так несподівано, що болгарський цар Петро з розпуки захворів і в кілька днів умер. Київські війська пішли далі й у завзятій боротьбі займали город за городом. Вісімдесять болгарських міст дісталося під владу Святослава. За столицю він обрав собі Переяславець або Малу Преславу (на південь від Дунаю).

Успіхи Святослава дуже занепокоїли Візантію. Були це тяжкі часи для грецького цісарства. Вже третій рік панував голод і недостача поживи; араби все наново атакували візантійські посілости в Азії, для їх оборони треба було тримати там значне військо. А тут з півночі наступала грізна сила українського князя, якого Візантія сама необережно на себе накликала. Цісар Никифор, володар дуже сумлінний і енергійний, старався забезпечити Константинополь на випадок облоги; побудував нові воєнні машини і обставив ними башти міста, грубим залізним ланцюгом замкнув царгородську пристань; скріпив залогу новим військом.

Але Святослав на Царгород не вибирався. З України прийшли трівожні вісти про напад печенігів; князь чимскоріше зібрав свої війська і пішов боронити батьківщини.