Перший Великий збір і заснування ОУН

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Перший Великий збір і заснування ОУН

Дата і місце

29 січня – 3 лютого 1929 р., Відень.

Дійові особи

Євген Коновалець (1891–1938; полковник і один із провідних лідерів «наддніпрянських» січових стрільців, відзначився в бойових діях 1918–1919 рр., 1921 р. очолив УВО, з 1927 р. на чолі Проводу українських націоналістів, з 1929 р. на чолі ОУН, співпрацював з кількома європейськими спецслужбами, зокрема литовською і німецькою, творець агентурної сітки ОУН, убитий у Роттердамі радянським агентом П. Судоплатовим); Микола Сціборський (1898–1941; головний ідеолог ОУН, талановитий публіцист, автор теорії «солідаризму» і корпоративного державного устрою, заступник Є. Коновальця, з 1940 р. в ОУН(М), убитий 1941 р.); Володимир Мартинець (1899–1960; здібний публіцист, член Верховної команди УВО в 1927–1933 рр., секретар і член Проводу українських націоналістів, головний редактор часописів «Розбудова Нації» і «Сурма», потім – «Українського слова»); Дмитро Андрієвський (1892–1976; східняк, інженер, прихильник УНР, в ОУН керував питаннями зовнішньої політики, публіцист); Дмитро Демчук (1895–1963; сотник армії УНР, провідний діяч Легії Українських Націоналістів, обраний до складу Проводу українських націоналістів, фінансовий референт ПУНу, в 1945–1955 рр. в’язень радянських таборів); Юліан Вассіян (1894–1953; публіцист, філософ, один з ідеологів ОУН); Микола Капустянський (1879–1969; східняк, ветеран Російсько-японської і Першої світової воєн, офіцер царської армії, згодом армії гетьманату та генерал-хорунжий армії Директорії, один із лідерів УВО, керував підготовкою вояків ОУН, після 1940 р. на боці ОУН(М)); головним суддею ОУН обрано Макара Кушніра (1890–1951; східняк, політичний діяч і журналіст, дипломат, організатор пропагандистської роботи); головою Проводу ОУН на західноукраїнських землях було призначено Зенона Пеленського (1902–1979; видавець, політичний референат ОУН, співзасновник УГВР, у 1955–1967 рр. член редакції «Радіо Свобода»); його помічником призначено Степана Ленкавського (1904–1977; один із головних ідеологів ОУН, з 1941 р. референт пропаганди ОУН(Б), автор «Десяти заповідей українського націоналіста»); 1930 р. Крайовий провід очолив Юліан Головінський (1894–1930; офіцер УГА, активний член і один із лідерів УВО, вбитий польськими поліцейськими).

Також значне місце посідали Роман Сушко (1894–1944; ветеран УСС, відіграв важливу роль у перемозі Директорії наприкінці 1918 р., двічі був комендантом УВО, вбитий агентом НКВС 1944 р.); Омелян Сеник (1891–1941; один із провідних діячів УВО, член Проводу ОУН, питання про його відставку за звинуваченням у зраді стало приводом для розколу ОУН 1940 р., убитий 1941 р., можливо, радянськими агентами чи членами ОУН(Б)); Ріхард Ярий (1898–1969; один із головних військових помічників Є. Коновальця, вкрай спірна постать – агент абверу, а може, і радянських спецслужб).

Передумови події

Створення ОУН відбулося в час, коли перспективи української справи в еміграції виглядали малообнадійливими. На українських землях під владою Чехословаччини, Польщі та Румунії українські суспільно-політичні і громадські організації у переважній більшості, за винятком Української військової організації (УВО), схилялися до легальної діяльності на засадах парламентаризму, що нерідко набувало форм фактичної співпраці з чужими режимами на українських землях. У радянській Україні будь-які спроби антибільшовицької національної діяльності жорстоко придушувалися.

Не було згоди і в емігрантському середовищі українства. Провалювалися одна за одною спроби об’єднання еміграції, представленої симпатиками УНР, гетьманату, анархістськими колами. Як показали дискусії під час організації в червні – вересні 1926 р. Українського національно-політичного об’єднання за кордоном (УНПО), розбіжності в поглядах були занадто великі. 1925 р. у Чехії М. Сціборський створив Легію українських націоналістів (ЛУН), її лідер закликав до «активної боротьби з окупантами – Москвою, Польщею, Румунією», для чого він спробував об’єднати радикальну студентську молодь і емігрантів-гетьманців. До складу Легії увійшов навіть нечисленний Союз українських фашистів на чолі з Леонідом Костарівим та Петром Кожевниковим (згодом вони стануть співзасновниками ОУН, але невдовзі будуть виключені з неї через шпигунство на користь Німеччини та Італії). Проте ядром майбутньої організації стала Українська військова організація на чолі з харизматичним Євгеном Коновальцем. Близькими за ідейними постулатами до Легії та УВО були студентські групи (Група студентської національної молоді на чолі з В. Мартинцем та Ю. Вассияном, а також братом Є. Коновальця Мироном, Союз української націоналістичної молоді на чолі з С. Охримовичем, С. Ленкавським та Б. Кравцівим). 1927 р. у Берліні відбулася Перша конференція українських націоналістів, учасники якої поставили перед собою завдання консолідувати українські сили в еміграції й Україні. На конференції було ухвалено рішення про створення Проводу Українських Націоналістів (ПУН) для координації діяльності націоналістичних організацій. Було також засновано офіційне видання ПУН журнал «Розбудова нації». У квітні 1928 р. в Празі відбулася Друга конференція українських націоналістів, на якій було ухвалено рішення про проведення в наступному році Конгресу українських націоналістів.

Хід події

28 січня – 3 лютого 1929 р. у Відні відбувся І Конгрес, або І Великий збір ОУН. У його роботі взяли участь 30 делегатів і гостей. Серед них від ЛУН було 10, від Української військової організації (УВО) – 5, від Групи української національної молоді – 3 і від Союзу української націоналістичної молоді – 2 делегати.

Збір ухвалив низку постанов про створення та устрій ОУН, її мету і завдання, обрав керівні органи. Очолив провід ОУН Є. Коновалець, його заступником став М. Сціборський, секретарем – В. Мартинець. Членами ПУН були обрані: Д. Андрієвський, Д. Демчук, Ю. Вассиян, М. Капустянський, П. Кожевников, Л. Костарів. Головним суддею ОУН став М. Кушнір, головним контролером – Я. Моралевич. Через деякий час Л. Костарів і П. Кожевников були виведені зі складу ПУН і виключені з членів ОУН. На захист Кожевникова раптово виступив Д. Донцов, що стало однією з причин його фактичного відходу від ОУН, хоч організаційно він ніколи не був пов’язаний з нею. У складі проводу створювались референтури: організаційна, політична, військова, ідеологічна, пропаганди, зв’язку, фінансів, секретаріат. Великий збір заявив, що ОУН не буде обмежувати свою діяльність якоюсь конкретною територією, а прагнутиме опанувати всі українські терени та ті землі, де мешкають українці. ОУН проголошувала, що вестиме «політику всеукраїнського державництва» і протистоятиме всім партійним і класовим угрупованням українства. У постановах Великого збору український націоналізм охарактеризовано як духовний і політичний рух, а українську націю як «вихідне заложення кожної чинності та цільове призначення кожного прямування українського націоналізму». І Великий збір заклав основи організаційно-територіального поділу ОУН як в Україні (ЗУЗ), так і за її межами. На рідних землях територіальна структура ОУН складалася з країв і округ, в еміграції – з теренів і держав, які ділилися на відділи.

Наслідки події

Утворення ОУН стало помітним кроком на шляху становлення українського націоналістичного руху XX ст. Водночас схильність багатьох засновників організації до тоталітарних ідеологій, «вождизму» пізніше дасться взнаки як самій організації, так і її симпатикам, героям і жертвам.

Історична пам’ять

Добре відома в Україні подія (відображена в публіцистиці, художній літературі, засновникам ОУН встановлено кілька пам’ятників у західних областях України. Водночас сприйняття ОУН у різних частинах України і тим більше в сучасній Росії дуже відрізняється – від палкого захоплення до ненависті й демонізації, що провокує конфлікти й сьогодні.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.