Заснування Києва

Заснування Києва

Дата і місце

V–IX ст. (будь-яка точна дата умовна, Андріївська, вона ж Старокиївська, гора, можливо, також територія Замкової гори (Киселівки, Хоревиці) і Щекавиці (Олегової гори)).

Дійові особи

За «Повістю минулих літ» – Кий, виборний князь (військовий ватажок) антів або полян, мав братів Щека та Хорива, сестру Либідь. За однією з версій, Кий – засновник княжої династії полян, останніми представниками якої інколи вважають Аскольда та/або Діра. Вітчизняні історики намагалися знайти історичну основу і в сюжеті про похід Кия на Дунай (найчастіше його пов’язують із антськими походами на Візантію в VI ст.). На роль імператора, що прийняв Кия (можливо, як федерата імперії), нерідко висували Юстиніана I (правив у 527–565 рр.) або Іраклія (610–641 рр.), рідше – цариці Ірини (797–802 рр.) та Михайла III (842–867 рр.). Археологічні знахідки (монети, медальйони) свідчать про довгу історію контактів населення середнього Подніпров’я з Візантією. У VI ст. службі Юстиніана були згадані істориком Прокопієм Кесарійським антські вожді Хильбудій (530-ті рр.) та Доброгаст (з 550-х рр.). Доволі популярним в українській історичній літературі є ототожнення Хильбудія з Києм (тоді «Кий» розглядається як прізвисько за аналогією з франкським діячем Карлом Мартелом – «Молотом»). Менш відомий «претендент» на роль Кия жив за часів імператора Іраклія – вождь дунайських слов’ян VII ст. Кувер, що був розбитий аварами і спробував закріпитися на Балканах, захопивши деякі візантійські володіння (загинув під час облоги Фессалонік, згаданий у «Чудесах св. Дмитрія Солунського»). Прихильниками менш правдоподібних версій про більш пізнє правління Кия та заснування Києва відповідно є М. Тихомиров (кінець VIII ст., засновники – слов’яни, носії волинцевської культури) та Г. Вернадський (830-ті рр., мадяри на службі Хазарського каганату), О. Пріцак (засновники – власне хазари).

Передумови події

Наприкінці V ст. територія правого берега Дніпра була прикордонною зоною трьох археологічних культур – Празької, Пеньковської та Колочинської, носіями котрих були давні слов’янські племена. Важливими чинниками для заснування тут міста стали особливості рельєфу (природні підвищення, зручні для побудови укріплень, природна межа лісу та лісостепу), велика річка – джерело води, риби, торговельний шлях, об’єкт поклоніння для слов’ян-язичників. Питання про те, коли і чому саме одне зі слов’янських поселень гніздового типу перетворилось на справжнє місто (укріплений центр ремесла й торгівлі), дотепер дискусійне. Ймовірним важливим чинником є зовнішній вплив – напади кочівників, розвиток зовнішньої торгівлі тощо. Важливим чинником для історії Києва стало проникнення в Подніпров’я варягів і розвиток Дніпровського торговельного шляху «з варяг у греки».

Хід події

Перші слов’янські поселення на місці Києва датують другою половиною V ст., справжнім містом – племінним центром антів (згодом полян); столицею їхнього «княжіння» Київ стає пізніше – в VI, VII, можливо, навіть у VIII ст., а центром «Руської землі» і «матір’ю міст руських» – після 882 р., коли до Києва прийшов скандинавський конунг Хельгі (князь Олег) і знищив попередню династію, представлену, ймовірно, князем Аскольдом. Після цієї дати Київ можна вважати столицею Давньої (Київської) Русі.

Наслідки події

Заснування княжого адміністративного центру, осередку ремесла, торгівлі, культури, мало колосальне значення для подальшої української і загалом слов’янської історії. Києву судилося стати не просто столицею могутньої імперії Рюриковичів, але й сакральним центром спочатку язичницької, а згодом християнської Русі, «другим Єрусалимом» для східних слов’ян епохи Середньовіччя та Нового часу, адміністративним центром князівства, литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії та радянської області, столицею Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки, а згодом – найбільшим містом незалежної України і сьомим за кількістю населення містом Європи (станом на 2012 р.).

Історична пам’ять

Попри довгу легендарну й літописну традицію, пов’язану з київськими топонімами, пам’ять про заснування одного з найдавніших європейських міст на державному рівні була вшанована пізно, 1982 р., встановленням на набережній Дніпра неподалік мосту Патона відомого всім киянам і гостям міста монумента з Києм, Щеком, Хоривом та Либіддю в човні (реконструйований 2010 р.). 2002 р., уже за доби незалежності, на майдані Незалежності було відкрито ще один пам’ятник згаданим легендарним героям, факт заснування міста відзначено випуском ювілейних монет. Подія широко відображена в творах живопису (зокрема, серії картин А. Орльонова), літературі, підручниках.