Заснування першої партії в Західній Україні – РУРП

Заснування першої партії в Західній Україні – РУРП

Дата і місце

4 жовтня 1890 р., Львів.

Дійові особи

Партію створили три угруповання: 1) «Старше покоління галицьких радикалів» – Іван Франко (1856–1916; один із найвідоміших українських письменників, поетів, публіцистів усіх часів, громадський діяч, політик, філософ, етнограф, історик, чиї політичні погляди пройшли складну еволюцію від крайнього радикалізму до поміркованого націонал-демократизму, з 1899 р. в Українській націонал-демократичній партії); Михайло Павлик (1853–1915; письменник, публіцист, громадський і політичний діяч, видавець, учень М. Драгоманова, один із лідерів «лівих народовців», разом із І. Франком редагував відомий літературний часопис «Друг»); 2) члени «Коломийського гуртка»: Северин Данилович (1860–1939 або 1942; юрист, політик, публіцист, культурний діяч, видавець, у 1920-х рр. перейшов на пропольські позиції); Теофіл Окуневський (1858–1937; юрист, громадський і політичний діяч, депутат австрійського парламенту, 1919 р. член президії Національної ради ЗУНР); 3) студентська молодь: нещодавно відрахований із Львівського університету за неблагонадійність В’ячеслав Будзиновський (1868–1935; знаний публіцист, письменник, видавець, депутат австрійського парламенту, 1899 р. заснував Українську націонал-демократичну партію, у 1927–1930 рр. керував лівою Українською партією праці); Володимир Охримович (1870–1931; громадсько-політичний діяч, журналіст, юрист, етнограф, лінгвіст, депутат австрійського парламенту, в 1923–1930 рр. голова Народної трудової партії); один із лідерів галицького студентського руху Євген Левицький (1870–1925; адвокат, публіцист і політик, з 1899 р. в УНДП, депутат австрійського парламенту, під час Першої світової війни член Союзу визволення України, в 1919–1920 рр. посол ЗУНР у Берліні та Празі); Юліан Бачинський (1870–1940; політик, громадський діяч, публіцист лівих радикальних поглядів, автор відомої брошури «Україна поневолена» 1895 р., у якій уперше сформулював ідею незалежної соборної України, з 1899 р. один із лідерів Української соціал-демократичної партії, член політичної ради ЗУНР у 1918–1919 рр., 1932 р. переїхав до УРСР, 1934 р. заарештований, помер у таборах); Микола Ганкевич (1869–1931; журналіст, політик, провідний галицький марксист, ідеолог «австромарксизму», в 1899–1914 рр. засновник і перший голова УСДП, співпрацював з австрійською і польською соціал-демократією, в розбудові ЗУНР участі не брав, на початку 1920-х рр. виключений з рідної УСДП через небажання переходити на комуністичні позиції); майбутній батько січового стрілецтва Кирило Трильовський (1864–1941; адвокат, публіцист, депутат австрійського парламенту, 1900 р. заснував першу в Галичині «Січ», 1912 р. очолив Січовий комітет, наступного року – організацію УСС, голова Бойової управи УСС, член національної ради ЗУНР).

Передумови події

Наприкінці 1880-х рр. у Галичині дедалі більшу роль стало відігравати радикально налаштоване світське студенство, виховане такими представниками старшого покоління галицьких радикалів, як І. Франко та М. Павлик. Водночас молодь чимраз більше захоплювалася ідеями не стільки «народницького соціалізму» в дусі М. Драгоманова, скільки модернішими різновидами марксистського і націоналістичного вчення (які прекрасно поєднувалися в поглядах студентства). У боротьбі з впливом поміщицтва та аполітичної і консервативної Української греко-католицької церкви молоді радикали використовували усі можливості, зокрема пресу. Починаючи із січня 1890 р., після попередніх переговорів між представником «Коломийського гуртка» С. Даниловичем та І. Франком і М. Павликом, згадані діячі почали видавати журнал «Народ». Одразу ж до співпраці з ним були залучені представники студентської молоді: В. Охримович, Є. Левицький та М. Ганкевич. Існування періодичного органу, який об’єднував представників кількох розрізнених груп, що практично становили основу радикальної течії (її гасло можна схарактеризувати як «Україна без попа і пана»). Для більшої ефективності боротьби за права українців Галичини було вирішено піти перевіреним європейським шляхом – заснувати політичну партію, взагалі першу в Україні. Її появі передували студентські збори у липні 1890 р., на яких В. Будзиновський висунув пропозицію розпочати організаційну роботу щодо заснування партії. Збори відбулися на львівській квартирі І. Франка, який підтримав ідею створення партії. Водночас М. Драгоманов у своїх листах до Франка виступив проти ідеї приймати до партії студентів. Франко ж, заперечуючи, що інакше партію творити буде ні з кого, вірив у свою спроможність стримати запал молоді.

Хід події

4–6 жовтня у Львові відбувся Перший з’їзд партії, який оголосив про створення Русько-української радикальної партії (РУРП) та ухвалив дві програми (максимум і мінімум), що відображало суперечки між молодшим і старшим поколінням у партії. Юні націонал-марксисти виступали з націоналістичних позицій, вимагаючи поставити за мету ідею української незалежності, І. Франко, М. Павлик, С. Данилович виступали з позицій «драгомановського соціалізму», який передбачав радше ідею демократичної федерації народів Австро-Угорщини і широке залучення до співпраці робітників і селян інших націй. Програма-максимум певною мірою відображала погляди студентів, програма-мінімум – старших членів партії. Ця програма мала ґрунтуватися на принципах «наукового соціалізму». У програмі-мінімум РУРП було окреслено її найближчі завдання: досягнення матеріального добробуту трудящих; усунення будь-якої експлуатації; проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю. У програмі-максимум декларувалося прагнення радикалів до встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва.

По суті, крім загальних фраз про прагнення до соціалістичних перетворень в економіці і соціальній сфері з метою підняття добробуту населення краю, молоді не вдалося домогтися ухвалення своїх основних положень, таких як пункт про незалежність як мету – натомість було вказано, що партія прагне якнайширшої автономії «вільних громад» і широкої крайової автономії – але в культурній сфері. Ідею молоді домагатися поділу Галичини на польську й українську частини розкритикували як таку, що перешкоджатиме солідарності пригноблених трудящих Галичини, і не прийняли. Важливою була теза про вибір еволюційного шляху досягнення мети. Найближчою метою партії проголошувалося пробудження свідомості мас, боротьба з греко-католицькою церквою за секуляризацію громадського життя Галичини, боротьба з прихильниками компромісу з польською адміністрацією та австрійською владою коштом українців від своїх політичних вимог (так звана «Нова ера»).

Наслідки події

Як наслідок, програма РУРП слугувала джерелом суперечностей між студентами, які домагалися її ревізії, та «старшими», котрі прагнули не допустити цього. Практично вся перша половина 1890-х рр. означена цією боротьбою. «Молоді», насамперед члени віденського студентського товариства «Січ», головний наголос робили на національному чинникові. Вони розгорнули жваву діяльність, у ході якої організовували численні віча, друкували у львівських часописах матеріали, що мали на меті популяризацію так званого «державного права руського народу» та внесення його до програми РУРП. 1895 р. Бачинський видав свою «Україну поневолену», того ж року помер ідейний натхненник РУРП М. Драгоманов, і 1899 р. з партії вийшли помірковані (Франко, Охримович, Будзиновський, Окуневський, Левицький), котрі утворили Українську націонал-демократичну партію, і ліві марксисти (Ганкевич, Бачинський, Вітик), які створили Українську соціал-демократичну партію. РУРП (що стала тепер УРП) перетворилася на впливову селянську партію, очолену М. Павликом, згодом Л. Бачинським, яка діяла аж до 1945 р. (з 1926 р. під назвою УСРП, в еміграції до 1950 р.).

Історична пам’ять

Перша українська партія сьогодні добре знана перш за все в Західній Україні (де встановлено пам’ятники або пам’ятні дошки всім її головним засновникам), проте завдяки загальноукраїнській популярності І. Франка вона обмежено відома і в Наддніпрянщині, фігурує в усіх сучасних українських підручниках.