Ростислав Мстиславич

Ростислав Мстиславич

Ще за життя Ізяслава Мстиславича назначено його наслідником на становищі київського співправителя його брата Ростислава. Але як тільки пішла чутка про смерть Ізяслава, попробував скористати з нагоди й сісти на київському столі Ізяслав Давидович Чернигівський. Він вибрався до Києва, нібито «поплакати» на гробі Ізяслава, але кияни, не довіряючи його тузі по Ізяславі, завернули його на Дніпровому перевозі: «Чого ти приїхав і хто тебе кликав? Ізяслава вже поховали й плакати по ньому вже пізно. Вертайся до свого Чернигова й не мороч нам голови». Давидович вернувся, але думки про Київ не кинув.

Небаром наспів до Києва його обраний співправитель Ростислав. Привітали його з шаною і радістю, а Вячеслав зробив з ним таку саму умову, як і з його покійним братом: «Уважай мене своім батьком і виявляй мені ту саму шану, що Ізяслав, а мій полк і дружина будуть у твому розпорядженні». Подібно напутили Ростислава й кияни: «Як брат твій Ізяслав шанував Вячеслава, так і ти шануй, а Київ твій, поки твого життя». Так і видно було, що мир та злагода простирають свої опікунчі крила над знеможеною столицею. З Ростиславом входила в коло великокняжої політики людина помітних особистих прикмет - чесна, справедлива й надхнена пошаною для традиції; але саме не тих прикмет вимагали тогочасні умови від київського князя. В полумені княжих міжусобиць за Київ, в огні половецького жаху, серед зазіхань суздальського сусіда на остаточний розвал Київської Держави й занепад «матері українських городів», треба було на київському столі людини енергійної, войовничої й не дуже перебірної в засобах. Такою людиною Ростислав не був.

На самому порозі його князювання в Києві, створюється протії нього союз невдолених князів Ізяслава Давидовича й Святослава Олеговича, що закликають собі, все готового до помочі, Юрія Суздальського з половцями. Ростислав пробує бути енергійним і не ждати ворожого наступу в Києві. Щоби перешкодити злуці союзників, він на Чернигів. Міжтим вмірає Вячеслав і Ростислав стає самостійним володарем Київської Держави. Але на самому виході Ростислава в поле вичерпується вся його енергія і войовничість. Наштовхнувшися на тверде становище Ізяслава Давидовича, Ростислав зразу заломлюється, зрікається вимог, які ставив Ізяславові, й без бою покидає Київ, що його, очевидно, займає тепер без труду Ізяслав Давидович.

Правда, в Києві не загрів Ізяслав довго місця. З подібною малодушністю, як Ростислав, віддав його в руки свого суздальського «союзника» Юрія.