Доповнення 10 Іран

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Доповнення 10

Іран

Аби ліпше зрозуміти події часу, зокрема – світову війну 600–629, нам слід знати попередню історію Ірану, хоча би з часів шаха Кавадха та революції мага (жреця) Маздака. Цей останній зумів так приборкати шаха до власних рук, що здійснив перший відомий в історії комуністичний переворот. Ідеї були не надто складні, як завжди у них – розподільчі, – забрати в одних та віддати іншим: «всє подєліть!» Та й поділили: навіть жінок. Але, щоб не посваритись з іншими, чоловік, що заходив до якоїсь жінки, скористатись своєю часткою суспільної власності, – полишав на ґанку свою шапку, щоб не з’явились, бува, інші претенденти на «суспільну власність»,

Може саме з тих пір, як десь приходять до влади оті, «прогресивні», від «всє подєліть», – люди їх обов’язково запитують: «А, як там воно, панове, у вас із жіноцтвом, – усуспільнювати будете?»

Марксисти, до речі, коментували цей пункт програми Маздака – з повною відповідальністю. Бо, мовляв, перед тим жінка у Ірані була власністю свого пана у гаремі, мало не рабинею, а тепер… Одне слово, на тодішньому рівні розвитку виробничих сил така реформа була прогресивною з усіх точок зору…

Так воно тягнулося собі роками, та країна хутко прямувала до руїни, але підріс тим часом син шаха, Хосров, та все це стало йому все менше подобатись. Але, він добре розумів, що діяти потрібно обережно, та увійшов у довіру самого Маздака. Та й підказав тому скликати з’їзд, чи то активістів, чи то партійних секретарів з усієї країни. Так воно й сталося, та Хосров із своєю гвардією зумів розпорядитися з ними тишком, не викликаючи підозри Маздака. А вже потім покликав його та показав поле, з якого стирчав ліс із 24 000 людських ніг, бо син шаха наказав їх усіх закопати живцем у землю, головою вниз. А потім і самого Маздака наказав обідрати зі шкіри: сувора була країна.

Так сумно покінчилася тоді перша спромога побудувати «світле майбутнє» в окремо взятому Ірані. Після цього, ставши шахом Хосровом I (531–579) він отримав від свого народу прізвисько Анушірван – Блажений. Шахом він був могутнім, непримиренним та войовничим, 540 зруйнував візантійську Антіохію у Сирії, а 562 – в союзі з тюрками, побив на півночі азійських аварів; це й стало безпосереднім поштовхом для їх перебазування на захід. Воював і на півдні та окупував Йємен; тут він зіткнувся з абісинцями, що й собі намагались підбити Арабію. А це, мабуть, і штовхнуло їх згодом до союзу з Візантією. А союз із тюрками проти аварів – так і став випадковим епізодом.

Шах Анушірван полишив по собі добру пам’ять, та ще й потужну, як колись, державу, котру й передав Ґорміздові IV (579–590). Наступний шах, Хосров II (590–628), – був онуком великого Хосрова I.

А тим часом змінився й розклад політичних сил, принаймні, – почасти. Ворогами, сталими та випробуваними, полишаються Абісінія та Візантія; кращий союзник? – мабуть, уже не ближчі конкуренти, тюрки або хозари, а – десь подалі. Скажімо, – Гунський каганат в Україні.

Перелом у світовій війні наступає, коли енергійний кайсарос Гераклейос, розбивши аварів 622 на Балканах, – не йде далі, а повертає свої сили, разом із тюрками, – на Іран, слушно розуміючи, що авари так, відразу, не оклигають. Візантійські та тюркські війська не лише окупували Іран, але й зруйнували усю систему його оборони. Це було недалекоглядним рішенням, продиктованим почуттями а не політичним розрахунком, та – з простої причини: відкрило шлях арабам, які зробили багату ресурсами країну своєю базою, а звідти… Якби не це, певно, що араби не мали би таких успіхів на Близькому Сході та не відібрали б у ромеїв усю Північну Африку. А тоді – багацько чого стало би іншим в історії Європи…

Шах Хосров II загинув унаслідок повстання обуреного поразкою народу 628. Але, ненадовго пережив його й Іран. За наступні 14 років у ньому змінилося 12 правителів. В тому числі – й дві шахині: Буран (630–631) та Азармедухт (631). А, що то є шахині на іранському престолі, де їх не бувало з самих часів леґендарного Ахайменеса (700–775 п. н. е.), засновника держави, – пояснювати не потрібно.

Останнім із сассанідів став Єздеґерд III (632–651) за якого починається арабська інвазія до не лише підупалого, але й безборонного Ірану. Неканий військовими поразками шах тікає на північ, до Мерву, де його на вулиці вбиває арабський мародер, поласившись на золоту заколку плаща; навіть не підозрюючи кого він убив.

Якби ж арабам не вдалося захопити Іран – не було би ісламу і в усій Середній Азії.