Доповнення 2 Хозарат і араби

Доповнення 2

Хозарат і араби

Спалах арабської експансії у VII сторіччі мав успіх завдяки історичній кон’юнктурі. Простіше кажучи, мав такий хуткий перебіг внаслідок війни 610–629, яку Л. Ґумільов назвав Світовою. Вона й послабила ті сили, що могли протиставитись арабській агресії: Візантію та Іран. Саме цим і скористались араби, зайнявши частину Візантії – Близький Схід та Північну Африку, а на сході Іран. Підкреслимо, що араби мають історичне право лише на власне Аравію, не більше; все інше було добуте шляхом агресії.

Після зайняття Ірану наступає черга земель на півночі, Кавказу та Середньої Азії. Історію цього етапу арабської агресії полишив нам іранський історик Табарі.

Першою жертвою агресорів стала Вірменія, де на той час квітла гризня за владу. Року 640 араби вперше захоплюють столицю, яка на той час була у Двині, та грабують її. Але, не залишаються, уходять додому; лише для підготовки наступного, більш масованого нападу.

Він розпочинається 654 погодженим наступом трьох армій. Армія Хабіба аль Маслама окупує Вірменію та Грузію, армія Шулаймана Ібн-Рабаха – кавказьку Албанію (область Азербайджана, на південь від Ширвана), а його брат – Абд ар-Рахман – захоплює Дербент та суне на північ, до хозарського Беленджеру. Але, саме під Беленджером агресорам не пощастило. Сам Абд ар-Рахман наклав головою, а з ним було вибито десь іще 4000 арабів. А ті, що унесли ноги – повтікали до Дербенту.

Ця поразка мала негайні наслідки, Вірменія та Грузія й собі на час позбавляються арабської окупації. З часом звільняється й Дербент.

На рік 684 припадає короткочасна окупація хозарською армією всього Закавказзя, та закріплення за ним данин Хозарату.

Однак, араби не заспокоюються. Новий арабський намісник Вірменії, Мохаммед Ібн-Огбай, – знову займає Дербент, але довго утриматись не може. Та, відомо, що араби 708 знову його займають, а хозари знову 710 його відбивають. Тільки 713 арабам удається захопити знову цей важливий стратегічний центр, базу агресії. Потім – знову гублять. Але, попри це, хозари 721 займають Вірменію та вирізають там усіх арабів; потім забираються додому.

Новий арабський намісник Вірменії, Джеррах Ібн-Абдаллах аль Хакімі, один із кращих полководців халіфа, – вирушає в похід на хозарів. Йому вдається, ніби, взяти Семендер та Беленджер, навіть пограбувати навколишні могили. Але, схоже, попри й ці блискучі перемоги, які так розписують арабські ж історики (хозарских свідчень ми не маємо), халіф у Багдаді не задоволений, щось не до вподоби. Він відкликає Джерраха та призначає вже знайомого нам Хабіба аль Маслама. Цей розпочинає похід на хозарів, але вимушений повернутись; так, чомусь, нікого й не перемігши. А хозари знову, 729 нищать арабських окупантів у Албанії та без втрат повертаються до каганату.

Після цього Хабіба іще раз замінюють на Джерраха, але хозари через рік, 730, знову йдуть на Закавказзя; військо очолює досвідчений воєначальник, син кагана Барджіль. Увійшовши стрімким маршем до Албанії, війська Барджіля негайно почали вишукувати та вибивати мусульман, а Барджіль з головними силами дійшов Ардебілю, де стояв зі своєю армією Джеррах. Там, у дводенному побоїську хозари винищили впінь всі арабські сили, до останнього араба, разом із Джеррахом. Цей таскав за собою у походи весь свій гарем (не міг без нього), та всі його дружини та діти були продані у рабство.

Після цього погрому знову випливає Хабіб, когось там воює, навіть 732 займає Дербент, але… Його знову замінюють, цього разу на самого Мервана Ібн-Мохамеда, двоюрідного брата халіфа, та кращого і вдаливішого воєначальника арабського світу. Він відразу ж поліз на Беленджер, але чогось був змушений повернутись, ніби завдяки сильним дощам (!); одне слово – парасольки позабували…

Потім, 737, він розпочинає новий похід на північ, цього разу в саме серце Хозарату, до Волги, та мало не примушує кагана прийняти іслам. Тут арабські записи набувають настільки невірогідного змісту, що втрачають навіть видимість правдоподібності. Одне слово, ніби повний тріумф, а Мерван кудись раптом зникає.

Тому найкраще буде закінчити посиланням на совєцького історика:

По цьому Мерван направився назад у Закавказзя, захопивши величезну кількість полонених та багату здобич. Каган повернувся до приволзької столиці. Попри безсумнівну перемогу арабів та повний розгром хозарів, Хозарія не стала васалом халіфата. Араби, не маючи значних сил, не забажали залишитись у країні, їм не сподобалась холодна та похмура північна земля. Через кілька років каганат знову зміцнів.

(С. А. Плетнева, Хазары, Москва, 1986, с.40)

Отже, як бачимо, арабам знадобилося більше півстоліття на те, щоб зметикувати, що кавказький виноград є надто для них зелений. Бо забралися, врешті, не тільки з Хозарату, але й з Кавказу.