Доповнення 7 Витоки ідеї військових поселень

Доповнення 7

Витоки ідеї військових поселень

Левова частка описуваних нами забрехувальних ідей визріла, природно, у XVIII ст., – сторіччі розуму, енциклопедистів та ґільйотини. Дав свого внеску й Фур’є з його фаланстерами, котрі потім так уперто переслідували у снах Вєру Павловну, але була й інша людина, уже не порожній фантазер, але людина справи, відома куди більше від ницого Фур’є.

То був один з найбільших авантюристів свого сторіччя, до речі, не тільки й не стільки енциклопедистів, як шарлатанів на зразок Каліостро або авантюрників на зразок несамовитого Мора Беньовського, від Барської конфедерації. Який зумів збігти навіть із камчатського полону Єкатєріни II. Таким був і один із видатних учених свого часу – теплофізик Бенджамен Томпсон, американець, більше відомий, однак, під іменем британського графа Румфорда.

Як фізик та член Королівського Товариства з 1781, – він зробив незвично багацько: відкрив перенос тепла шляхом конвекції, винайшов перший фотометр, дав метод визначення теплового еквівалента (усього на 30 % менше від теперішнього) для механічної роботи. Джоуль лише використав його результати. Він же першим прийшов до думки, що тепло – то є рух, спростував теорію теплорода. Усі свої відкриття він схильний був негайно використовувати для практики, капітально поліпшив відомі тоді конструкції ламп та пічок.

Він народився 1753 в родині фермера в Уобурні, штат Масачусетс. Був талановитим самоуком та домовим учителем, потім майором міліції, англійським шпигуном при армії Джорджа Вашінґтона, а в кінці став політичним біженцем у Лондоні, близько зійшовся з лордом Джорджем Джермейном.

Полковником британської армії він виїздить 1783 до Баварії, де за доручення баварського електора, ставши його ад’ютантом, безпосередньо займається справами баварської армії, що перебувала в повному упадку в оточенні численних зовнішніх ворогів. Робити таки було чого, бо – як пише біограф графа Румфорда:

Баварська армія була численною, але не до вжитку як бойова сила, завдяки поганій орґанізації, відсутності бойового духу та слабого забезпечення.

(Сенборн Браун, Граф Румфорд – екстраординарний фізик, Нью-Йорк, 1962, польський переклад, Варшава,1966, с. 53).

Обстеживши стан військового бюджету, ад’ютант електора з’ясував, що його левова частка йде на одяг та їжу, та став ламати голову над тим, як їх можна покращити, а головне – зробити дешевше. Та, домігся згодом, як того, так і другого.

З одягом він провів низку досліджень, знайшовши тканини, які оптимально зберігали тепло, але фабриканти відмовились від його порад та він узявся до справи сам. На відповідь вони, умілою пропаґандою позбавили його робочої сили. Тоді він звернув уваги на мюнхенських жебраків, які були численні та відмінно орґанізовані, – десь до 5 % усього населення міста.

Йому вдалося, кінець кінцем, залучити їх працювати до своєї фабрики, виробляючи необхідний одяг та взуття для армії. Але, залишалася проблема харчування.

Експериментуючи з супами він знайшов, нарешті, такий собі досконалий суп з ячменю, гороху та картоплі. Але… як пише далі Браун:

Важливою проблемою для баварської армії, численної але убогої та бідної на гроші, була ще практично її повна бездіяльність. Здебільшого неписьменні, вони не могли навіть читати, щоб якось заповнити час.

(теж там, с. 74)

Враховуючи цю обставину Томпсон напав на геніальну ідею: оскільки армія складалася переважно з селян, то потрібно було зайняти її час саме селянською працею. А як вона в стані була би тоді повністю утримувати себе – відпали би витрати на її харчування.

Сказано – зроблено. Наказом електора кожному ґарнізону була виділена польова ланка, де вироблялися харчі для армії, а заразом і для жебраків, які працювали на військових фабриках. Румфордові ж належить першість у винаходженні зручних та не надто великих польових кухонь, що варили винайдений суп, не так смачний, як корисний. При цьому, за рахунок обниження витрат на армію, виникла можливість довести її численість до 30 тисяч, що було вельми пристойно для такої невеликої держави, як Баварія.

За всі ці досягнення Румфорд був незабаром підвищений, від ад’ютанта електора – до військового міністра.

Щоправда, новій баварській армії так і не випало нагоди довести свою боєздатність, а вся постановка справи була змінена на старий лад супротивниками та ненависниками Румфорда, зведена нанівець після його від’їзду. Але… можна думати, що в умовах освіченої Європи ідея військових… скажімо «совхозов», – могла якось працювати.

На закінчення зазначимо в особі автора цих досягнень те, чого не обійти барону Кюв’є у своїй промові від імені Паризької академії, з нагоди смерті графа Румфорда 1814:

Він ніколи не визнавав, що турбота про благо людей може бути відданою на їх власний розсуд. Природне, здавалося би, прагнення людей вирішувати самим, як вони мають бути керовані, було в його очах всього тільки смішним продуктом невігластва. Він вважав, що китайський уряд є зразком досконалості, бо доля натовпів у Китаї довірена абсолютній владі людей науки, із яких кожен займає у ієрархії відповідне до його знань місце, а це повною мірою забезпечує те, що багато мільйонів рук стають слухняним інструментом волі кількох добрих голів. Таким царством, котре він собі уявляв, не важче було керувати, ніж його казармами або домами убогих. Він сліпо вірив у силу порядку.

(теж там, с. 167–168)

Звідси можна бачити, що граф Румфорд, як і граф Аракчєєв, при всій їх інтелектуальній неспіврозмірності, – були діячами визначено ленінського типу. Крім того, оскільки він народився в Америці, був як у себе вдома в Англії, тинявся по Франції та Баварії, – його можна вважати в якомусь ступені й інтернаціоналістом.

Втім, який вплив мали ці несумнівні та блискучі досягнення графа Румфорда на наступну діяльність графа А. А. Аракчєєва та імператора Алєксандра I, – ми, на жаль, не знаємо.

Бо, коли ідея носиться у повітрі, – на неї можуть і незалежно натрапити різні люди.