Доповнення 6 «Заповіт Пєтра I»

Доповнення 6

«Заповіт Пєтра I»

На початку XIX ст. на Заході було оприлюднено так званий «Заповіт Пєтра I», для чогось поспіхом оголошений фальшивкою. Схоже, що вже на той час західні простачки годувалися відомостями про Росію, що поставлялися російською розвідкою, яка вже в пєтрівські часи діяла там із більшою свободою, ніж у себе вдома (пригадайте викрадення Войнаровського). Приписувано цей документ, ясна річ, і «козням Наполєона».

Але, краще навести самий документ, поґотів, він є досить стислим та схематичним.

1. Належить впроваджувати в Росії європейські звичаї та форми керування. Не зупинятися ні перед чим, навіть – силою.

2. Тримати імперію в стані сталого напруження, ангажуючи її до все нових воєн, аби загартовувати солдат та не давати передиху підданим.

3. Усилюватися щодо поширення кордонів Росії, власне – на півночі та на півдні.

4. В Англії, Данії й Бранденбурзі підсилювати настрої проти Швеції, аби тамішні двори дивилися крізь пальці на російську здобич.

5. Зацікавити Австрійський двір щодо вигнання турків із Європи та під таким приводом утримувати у себе сталу армію й будувати сточні на берегах Чорного моря, поступово посуваючись у бік Константинополя.

6. Підтримувати стан анархії у Польщі, впливати на перебіг сеймів та вибори монархів, а в кінці цілковито підпорядковувати її собі.

7. Утримувати якнайліпші стосунки з Англією.

8. Шляхом війни допровадити до упадку Персію, а потім опанувати левантинську торгівлю, оскільки торгівля з Індією має світове значення.

9. Втручатись, не перебираючи засобів, у європейські справи, зокрема – поміж окремими німецькими державами.

10. Підтримувати добрі стосунки з Австрією, казати вголос про її керівну роль серед німецьких держав та в секреті збирати опозицію проти неї.

11. На дружини великих князів обирати княгинь німецьких, збільшуючи в такий спосіб вплив на перебіг середньо-європейських подій.

12. Розширювати впливи на православну людність поза межами Російської імперії, приймаючи опіку над нею, щоб таким шляхом підпорядкувати собі Туреччину а потім Польщу.

13. Допровадити до війни поміж Францією та Австрією, в котрій повинні взяти участь усі європейські двори і пам’ятати, що у тій війні буде йтися про панування над континентом, а пізніше – над світом.

14. Виступити на боці Австрії, а потім перекинути «орди азіатов» до Європи. Російський флот перевезе їх на Середземне море та Атлантицький океан, а вони опанують Еспанію та Францію, виб’ють частину людей, а решту переселять до Сибіру, що спричиниться до його загосподарювання. Регулярна російська армія не буде тоді мати проблем із опанування цілої Європи.

А тепер поставимо на суд читача наступну опінію з тієї самої книги за якою ми навели текст «Заповіту Пєтра I»:

Багато чого можна закинути Пєтрові I, але не можна його звинувачувати щодо браку політичного реалізму, а дискутований документ власне й указує на брак його у автора.

(В. Серчик, Петр I Великий, Варшава., 1977, с. 244)

Те, що тут написане, схоже на суті дурниці; бо так могла би писати людина, хіба, XVIII ст. Бо можна довести, як двічі два, що цей «Заповіт» не тільки не позначений браком політичного реалізму, але й здійснювався неухильно, в міру сил вічно трухлявої імперії. На 100 %, зокрема, щодо батьківщини цитованого автора.

Отже, пробіжимося по окремих пунктах.

Пункти 1, 2. Коментарів просто не потребують, бо досконало віддзеркалюють стан речей в епоху самого Пєтра, як і його не раз декларовані ним же особисто спрямування.

Пункт 3. Поґотів не викликає застережень, бо терени, загарбані Росією, – стало поширювалися, як за Пєтра, так і потім, аж по 1913. Потім імперіалістичні совєти не вгамувалися, пішли навіть на підпал Другої світової, щоб повернути собі втрачене. Та, не тільки його повернули, але чимало й прихопили нового. Поставивши ногу навіть на інших континентах. Тепер знову втрачено чимало, але…

Можна не мати сумніву, що наступні покоління росіян, як і раніше, не прагнутимуть жити як люди, а покладуть мільойони життів на те, щоб панувати над іншими, щоб догарбати світ.

Пункти 4, 5. Все так, все було, не за Пєтра, так після; єдино – долізти до Константинополя так і не змогли, не судилося. Може за В. Жіріновского або Б. Бєрєзовского пощастить…

Пункт 6. Підпорядкування Польщі, це те, чого все життя прагнув дуркуватий реформатор, але здійснила лише його вірна учениця Єкатєріна II, своїми поділами Польщі.

Пункт 7, 8. От тут ми маємо дещо цікавіше. Бо Пєтр і утримував саме такі відносини з Англією, та саме вона несе пряму історичну відповідальність за північні набутки Росії, хижак хижака зрозуміє завжди, але…

Не забудемо, що на часи Пєтра I Англія була для всіх інших в Індії лише торговим конкурентом, не маючи там своїх власних володінь Ситуація різко змінилася, коли 1757 Роберт Клайв військовою силою захопив Бенгал, Біхар та Оріссу, поклавши початок англійським колоніальним володінням на півострові. З того часу Англія та Росія стають ворогами, бо Росія теж прагне прихопити, або «добровольно прісоєдініть» Індію, та про це в Росії відверто писатимуть уже на початку XIX ст. Дещо примирить двох імперіалістичних розбійників тільки спільна небезпека від Наполеона, але – не надовго.

Так, чи дійсно отой «Заповіт Пєтра» – то всього тільки наполеонівська фальшивка?

Пункт 9, 10. Що ж, саме так, точнісінько так воно й було. А Росія з Австрією після Наполеона, й насправді, – придушили та закайданили мало не всю Європу, аж до «вєсни народов» 1848, коли десь та щось і дійсно зрушилося.

Пункти 11, 12. Саме так, точнісінько так воно все й було. Аж до самого 1913. Ні додати, ні відняти.

Пункт 13. Тут, схоже на те, або «заповіт» і насправді передбачив наполеонівські війни, або це й дійсно фальшивка, складена вже по них. Однозначно вирішити цю альтернативу, зрозуміло, неможливо.

Пункт 14. Можливо, щось подібне могло й плануватись, цілком у дусі недоумкуватого реформатора, але… наступним «радєнієм государства Російського» ці «орди» було настільки скорочено, що відпало й саме питання.

Отже, загальний висновок може бути, єдино, такий, що російська політика впродовж наступних двох століть (!) по Пєтрові, – на 90 % відповідала напрямам цього документу, але – чому? – чи, може, ішла слідом чужоземної фальшивки?

Чи може такий «Заповіт Пєтра I» – насправді існував?

Чи це не набагато простіше припущення?