Операція «Вісла»

Операція «Вісла»

Дата і місце

28 квітня – 12 серпня 1947 р., Закерзоння (Лемківщина, Підляшшя, Ряшівщина, Посяння, Холмщина).

Дійові особи

Рішення прийняло партійне керівництво Польщі на чолі з генеральним секретарем ПРП Владиславом Гомулкою (1905–1982; на початку кар’єри – активний сталініст, генеральний секретар ПРП у 1943–1948 рр., 1948 р. звільнений з посади, у 1956–1970 рр. знову на чолі держави, організатор антисемітської кампанії, усунутий в результаті виступів робітників). Провідну роль у проведенні операції відіграв міністр оборони Польщі маршал Міхал Роля-Жимерський (Лижвінський, 1890–1989; супротивник Ю. Пілсудського, вступив до Компартії, 1938 р. емігрував, 1944 р. очолив прорадянську Армію людову, згодом Військо Польське, у 1946–1949 рр. міністр оборони, 1953 р. заарештований, звільнений, у 1955–1967 р. віце-президент Польського народного банку, член ЦК ПРП), акцією на чолі оперативної групи «Вісла» керував дивізійний генерал Стефан Моссор (1896–1957; один із творців плану оборони Польщі 1939 р., у 1939–1945 рр. у німецькому полоні, у 1946–1949 рр. заступник начальника штабу Війська Польського, 1951 р. заарештований за сфальшованим звинуваченням, 1956 р. реабілітований), Кароль Сверчевський (1897–1947; воював за червоних у 1917–1920 рр., з 1922 р. громадянин СРСР, брав участь у громадянській війні в Іспанії, з 1943 р. один з організаторів Армії людової, заступник її командувача, з 1946 р. заступник міністра оборони, дипломат, займався виселенням німців 1947 р., вбитий у бою з УПА). Сотнею «Ударник-5», яка вбила Сверчевського, що й стало приводом до початку операції, командував майор УПА Хрін (Степан Стебельский, 1914–1949; один із засновників інженерних частин УПА, провів близько 100 боїв, 1947 р. командував 24-м тактичним відтинком «Маківка», автор мемуарів, загинув у бою в Чехії).

Передумови події

1944 р. між урядами УРСР і Польщі було укладено «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». У ході «добровільного переселення», яке здійснювалося нерідко примусовими заходами, до УРСР протягом 1944–1946 рр. переселили 482 тис. осіб. Опір, який чинили нечисленні (до 2,4 тис. осіб) частини УПА в Закерзонні, настільки бентежив польських військових, що вони вирішили поставити крапку в «українській проблемі» шляхом нового масового переселення. Головний удар був спрямований проти лемків та бойків – етнічних груп українців Закерзоння. План, розроблений С. Моссором на основі повідомлень польської адміністрації з місць, передбачав масове виселення українців на захід Польщі і розселення їх малими групами з метою якнайшвидшої асиміляції. Натомість Закерзоння мали заселити польські переселенці. У листопаді 1946 р. план розглянув В. Гомулка. У січні 1947 р. на території Ряшівського (Жешувського) воєводства провели перепис українців. Рішення про переселення було ухвалено на таємному засіданні ЦК ПОРП спільно з радянськими колегами (активно допомагали полякам у розробці плану операції Г. Маленков та Л. Берія, а також М. Хрущов та О. Корнійчук від УРСР). Для проведення операції була створена Оперативна група «Вісла» (4 піхотні дивізії, 1 дивізія МВС і три додаткових полки) на чолі з Моссором. Безпосереднім пропагандистським приводом для початку операції стала загибель 28 березня за загадкових обставин (офіційна версія – в бою з УПА, ймовірна провокація з боку польських повстанців) К. Сверчевського. Того ж дня політбюро ПРП ухвалило рішення про початок операції.

Хід події

22 квітня в Саноку було створено Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців він ухвалив вирок стосовно 400 українців, з яких 173 засудив до страти. 23 квітня створено концтабір в Явожно, де мали бути ізольовані особливо непокірні селяни, греко-католицькі священики й інтелігенція. 28 квітня 1947 р. о 4-й ранку польські війська оточили українські села, відділи НКВС і чехословацькі прикордонники заблокували кордони Польщі на сході і півночі. Людям давали дві години на те, щоб зібратися, і везли їх до залізничних станцій. Виганяли з будинків усі українські і навіть змішані сім’ї. На початку серпня було видано наказ про створення «контрольних груп», які прочісували спустошені українські села. Українські сім’ї на новому місці (у західних воєводствах, звідки уряд Польщі тільки-но виселив німців) розселяли по декілька сімей у кожне польське село, щоб прискорити асиміляцію. Депортованих називали не українцями, а поселенцями, українські прізвища записували на польський лад. Тих, хто самочинно повертався в рідні місця – ловили і відправляли в концтабір Явожно.

Наслідки події

На 31 липня 1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 осіб, убито 655 осіб, заарештовано 1466 членів українського руху опору. Було зруйновано культуру українських лемків і частини бойків, що можна кваліфікувати як етноцид. Лемківщина надовго стала незаселеним згарищем – поляки неохоче обживали покинуті села. Було покінчено з підтримкою УПА на Закерзонні.

Історична пам’ять

Подія визнана злочином у сучасній Польщі та Україні. На честь жертв операції в Долині, Самборі, Явожно, селах Лемківщини встановлено пам’ятники. 2007 р. у Польщі та Україні вшановано пам’ять жертв операції на державному рівні.