Доповнення 1 Імперія як така

Доповнення 1

Імперія як така

Розберемося в тому, що то є імперія в загальному, відволікаючись від конкретики: імперія як така. Визначення буде, за необхідністю феноменологічне, тобто, засноване на легких для спостереження рисах, властивих всім імперіям.

Перше, що тут впадає у вічі, це буде територіальне поширення, а як на землі поруч з імперським живуть ще інші народи, то це поширення неодмінно пов’язане з аґресією. Це поширення ведеться ще від виникнення поділу культур на землеробні осілі та твариницькі кочові. Бо, як оті кочові ґрунтуються на пасовиськах, що не можуть бути штучними, та терени яких завжди є обмежені, то землеробні культури бувають і від початку орієнтовані на поширення (див. книга I, розд. 1, Доповнення 1). Що ми й бачимо на конкретних прикладах. Отже, імперія, це державне утворення, яке не має сталих кордонів: весь час поширюється. Коли таке поширення владою історії припиняється, – це є кризовий стан імперії; після цього вона може й розпастись. Тобто, це є, образно кажучи, такі собі ракові пухлини на тілі людства. Звідси маємо:

1. Імперія, це таке державне утворення, для якого засобом існування є аґресія. Не те, що розвивається в собі, власними ресурсами, а – хижак, аґресор.

Але, наслідком аґресії є включення до імперії інших неімперських народів, як із ними? З ними просто – вони повинні стати, в усіх можливих відношеннях, частиною імперії; тобто – орґанічно включитись до неї. А це передбачає щодо них подальшу аґресію з боку імперії, «мирну» якщо хочете: мовну, культурну, економічну, політичну, демографічну, ґенетичну тощо. Отже, можна сказати, що по завершенні аґресії військової, наступає черга отих, інших; так це й запишемо:

2. Освоєння або переварення захоплених військовою агресією народів, потребує подальшої аґресії: політичної, економічної, мовної культурної, демографічної та ґенетичної… В імперії все має бути аґресивним: політика, економіка, мова, культура, релігія тощо.

Не випадково сучасний чеський письменник Мілан Кундера писав навіть про «аґресивну сентиментальність Достоєвского», і дійсно… Для тих, хто не тямить читати проміж рядків, радимо заглянути до його «Днєвніка пісатєля», – з нього ви чітко засвоїте всю його всебічно аґресивну ідеологію.

Оте стале поширення, як і стале перетворення підкорених народів і націй на манкуртів – імперських люмпенів, дає підстави проводити далеко ідучі паралелі. Бо, так само як імперія діє в людстві – діє рак або канцер в орґанізмі. Так само поширюється імперія та переробляє клітини людства, окремих людей різних народів, на єдиний зразок, яловий та асоціальний. Та має успіх тоді коли підірвана імунна система народу – національна культура, національний світогляд, врешті – національна ідея.

Імперії – то свого роду ракові пухлини людства. Але, імперська аґресія на поширення за рахунок інших – осуджується міжнародним правом, а коли його ще не було, засуджувалась суспільною думкою вільних народів, як звичайний брутальний пограбунок. З цієї причини для аґресії завжди потрібне якесь, хоч би й формальне, хоч би й брехливе, – а виправдання. З ним і свої аґресори воюватимуть сміливіше, і слабодухі здаватимуться легше. Всю систему, пов’язану з таким «обґрунтуванням» та «виправданням», – будемо надалі називати маскою.

* * *

Загально, російська державність нараховує ряд окремих етапів, які дуже чітко та неспірно можуть бути виділені та датовані. Це, власне, Московія, існування якої доцільно відраховувати від знаменної дати падіння Візантії – 1453. Саме з цього часу вона, так би мовити, усвідомлює своє імперське призначення. Вона проіснує 268 років, до часу, коли Пєтр I 1721 об’явить про перетворення Московії на Російську імперію. Її ми будемо називати Першою російською імперією, бо через 140 років, 1861, вона зазнає таких змін, що дасть підстави говорити вже про Другу російську імперію 1861–1917, яка протягне вже тільки 56 років. По ній, 1917, наступить черга Третьої російської імперії, що більшу частину свого часу відома під прикриваючою назвою СССР – Союз Совєтскіх Соціалістічєскіх Рєспублік. Вона проіснує аж до 1991. Після неї полишається Четверта (1991–???).

Тут варто буде звернути уваги на деякі цікаві обставини. Нагадаємо ще раз. Розглядаючи процес змін Російських імперій в часі, ми спостерігаємо понад важливу обставину: кожна наступна імперія (до Третьої) живе приблизно вдвічі менше попередньої. А от СССР прожив аж 74 роки – більше ніж його попередниця, – в чому справа? Секрет – простий: попереднім Росіям ніхто не допомагав, бо тоді Захід іще так не деґрадував розумово. Як ми бачили, Совєцький Союз мав би всі шанси завалитись десь 1941–1945, та… Його витягли за вуха з прірви історії саме західні «демократії»; та продовжують іще більше активно рятувати після 1991. Ота розумова деґрадація Заходу не є ні вигадкою, ні знахідкою автора. Про неї як же проникливо писав іще найвидатніший з політиків епохи Других Визвольних Змагань – Головний Отаман Симон Петлюра:

Тероризована більшовицькою загрозою Європа готова була допомагати таким безнадійним авантюрам, як спроби Дєнікіна–Вранґеля, і свідомо закривала очі свої на криваву боротьбу України, Білорусі, Дону, Кубані, Грузії та інших народів Кавказу. Зачарована споминами про колишню могутню Росію, великодержавна Європа не хотіла допомогти надмірним змаганням народів, що творили власні демократичні держави і спільними силами бажали спинити криваву хвилю комуністичного імперіалізму московського.

(цит. за журн. Україна, 1993, № 1, c. 10)

Але, після цієї необхідної систематизації, – перейдемо до масок.

* * *

Маскою Першої Російської імперії (1721–1861) було примітивне, щось як «Для слави держави російськой!». Або, як пізніше писав патріот В. А. Жуковскій (1805):

Герой ко славе пробужденный,

Дивит и потрясает мир!

Ну, або якесь іще більше глупство, як у шкільному підручнику, схваленому особисто Ніколаєм I: «Россія – ґосударство воєнноє і прізваніє єго бить ґрозою свєта». Слов’янофільство, як маска Другої імперії, склалося саме в ці часи, але було належно оцінене тільки в Другій. Добре спрацювало підчас Балканської війни, було ні до чого в Японській, та дещо придалося у Першій світовй.

Третя російська імперія (1917–1991), була – незаперечно, найбільш нахабною та аґресивною з усіх, але, попри це – й чи не найменш щастивою. Вона вибрала собі маскою те, що пов’язане з гаслом «Пролєтаріі всєх стран, соєдіняйтєсь!», разом із відповідною загарбницькою ідеологією, створеною іще в часи Другої імперії. Ця маска була найбільш досконалою та розвиненою з усіх, та відкривала перспективи для аґресії всесвітніх масштабів.

Бо, як слов’яни проживали в обмеженій кількості країн, включаючи вже загарбані Першою та Другою імперіями Україну, Білорусь та Польщу, то пролетарів – де їх тільки не було!

Але, як їх десь там і не було – навіть жодного, – теж не біда. Бо тоді, пам’ятаєте, як у брєжнєвській Етіопії: спочатку була пролетарська революція, потім була створена правляча робітнича партія (тобто – пролетарська), а потім… Потім стали поступово створювати й сам пролетаріат. Одне слово, якраз навпаки тому, що ми пам’ятаємо з ґосподіна товаріща Маркса: буржуазія щосили плодить пролетаріат, свого майбутнього могильника, він підвищує свою свідомість, створює робітничу партію, а вже та – робить революцію та здійснює «діктатуру пролєтаріата».

Отже, все це разом дає нам усі підстави записати, як обов’язкову прикмету аґресивної імперії, її фіговий листок аґресії: маску.

3. Імперія повинна обов’язково мати маску: знаряддя прикриття аґресії; якусь ідеологію цієї постійної аґресії.

Наостанок розважимося дещо, примірюючи до цієї класифікації історичні прецеденти різних імперій.

До нашого визначення з трьох пунктів досконало пасують усі три Рими: Рим, Візантія, Росія. Цілком підходять Еспанська та Британська. Маскою останніх були християнська та цивілізаторська місії; як іще у Римі.

Дивно, але геть випадає з цієї категорії найбільша в історії держава світу, Монгольська «імперія», створена, чи не виключно, військовою силою: не має відношення до двох останніх пунктів. Бо ніколи не нав’язувала нікому свою мову та культуру; так само, як ніколи не мала жодних масок.

Не підходить сюди – навіть Туреччина, уславлена Османська «імперія». Бо, хоч щось там собі й захоплювала, та військовою силою, тобто – творила аґресію, бо хоч і проповідувала війну проти невірних – передписуваний кораном «джіхад», але знову ж – повністю розчаровує щодо тих самих останніх двох пунктів: ніколи не нав’язувала нікому свою мову, культуру, або навіть релігію. Так, саме так, що би там про неї не брехали. Бо народи, що побували під нею десь із півтисячоліття, хоча би ті самі болгари або румуни, – повністю зберегли, попри це, свої мови та культури. Цікаво би подивитись, що би від них полишилось, якби вони стільки років провели би в складі Росії.

Адже, мови всіх поволзьких угрів та тюрок проіснували у складі Великого Булгару – більше семисот років; а потім – у складі Алтин Орду – іще триста років. Але, досить було їм потрапити під Росію, – і, по всьому. Як із мовами, так і з культурами.