«АНАРХІЯ В ПОЛЬЩІ»

«АНАРХІЯ В ПОЛЬЩІ»

Адам Сміт ушанував Польщу лише побіжною згадкою, тоді як Руссо, Маблі, Бодо, Мерсьє і Марат майже одночасно присвятили Польщі цілі рукописи. Але для всіх них Польща залишалася тільки одним із численних зацікавлень упродовж їхньої творчості. Проте серед французів, які писали про Польщу, був один, котрий присвятив їй усі свої сили й енергію. Йдеться про Клода-Карломана де Рюльєра, автора «Історії анархії в Польщі». Рюльєр розпочав свої дослідження 1768 року, працюючи в Міністерстві зовнішніх справ під орудою Шуазеля, який загалом симпатизував справі Барської конфедерації. Після 1770 року Рюльєр, як і багато інших, підтримував тісні контакти з Вієльгорським у Парижі, угледівши в ньому невичерпне джерело відомостей про новітню польську історію. Рюльєр завершив першу чернетку свого рукопису десь у 1770–1771 роках, саме тоді, коли писали свої праці Руссо і Маблі, з якими він часто обмінювався думками на польську тематику. На відміну від авторів, котрі використовували цю тему для ілюстрації своїх загальніших політичних та економічних поглядів, Рюльєр відшукав у Польщі власне покликання історика. Однак не його одного польська криза спонукала до історичних рефлексій, адже Казанова, який ще не відкрив свого справжнього покликання в еротичних мемуарах, написав італійською мовою розлогу «Історію заворушень у Польщі», (386) яку анонімно видали у Ґориції 1774 року. Ще об’ємніша праця Рюльєра залишилася незакінченою її було надруковано лише на початку XIX століття. Навіть тоді цей твір видався багато кому вкрай контроверсійним, але упродовж значної частини сторіччя він вважався найкращою західноєвропейською історією Польщі, і нарешті 1862 року з’явилося його академічне видання.

Рюльєр почав свою кар’єру дослідника Східної Європи рівно за рік до цієї дати, але не в Польщі, а в Росії, де з 1762 року служив при французькому посольстві у Санкт-Петербурзі, ставши свідком перевороту Катерини. За п’ять років, уже в Парижі, він почав читати в салонах свій рукопис під назвою «Оповіді про переворот у Росії», що починався так:

Я був на місці подій і став свідком перевороту, що скинув онука Петра Великого з усеросійського трону й посадив натомість чужинку. Я бачив цю принцесу того самого дня, коли вона тікала з палацу, примусивши свого чоловіка віддати їй до рук і своє життя, і свою імперію 101.

Відвертість свідчень Рюльєра стривожила Катерину, яка намагалася за сприяння Дідро та Ґрімма викупити рукопис і заборонити його видання. Ці панове вдалися до посередництва мадам Жоффрен, котра образила Рюльєра, запропонувавши йому великого хабара. Їй самій не дуже подобався його відвертий опис колишньої близькості між Катериною та Станіславом-Авґустом. Вона могла про це судити, адже сама запрошувала Рюльєра читати рукопис у себе в салоні, щоправда, після того, як він виступив у салоні її суперниці мадам дю Деффан. Навіть Дідро і Ґрімм бували на цих читаннях, хоча й засуджували цей твір як «клубок побрехеньок». Талейран у своїх спогадах згадував, що твір Рюльєра став чи не найулюбленішим у салоні (разом із «Весіллям Фіґаро» Бомарше), який «гості мусили слухати» за кожним обідом. 1776 року, перебуваючи на дипломатичній службі, Рюльєр улаштовував читання у Берліні та Відні. Проте він обіцяв, що не публікуватиме «Оповідей» за життя Катерини, котра, дарма що старша за нього, пережила Рюльєра. Вона померла 1796 року, і книга одразу ж, 1797 року, вийшла французькою мовою, а також в англійському, німецькому і голландському перекладах 102. (387)

Сам Рюльєр вважав, що Катерина не мала ображатися на його книжку, і, намагаючись здобути її прихильність, навіть написав невдалу улесливу оду, вихваляючи імператрицю у стандартних висловах за те, що вона перетворила пустелі на губернії й підкорила давніх скіфів своїм законам. За словами Рюльєра, він описав прихід Катерини до влади, щоб «ввести в оповідь про цю жахливу подію всі обставини, часом кумедні, пов’язані зі звичаями російського народу». Зображуючи «розпусність російських звичаїв», він мусив переповідати такі «сміховинні анекдоти», які робили навіть страхітливе «кумедним», надаючи його творові привабливості салонної комедії манер. «Російська нація ледача, весела, розпусна, — писав Рюльєр, — і хоча м’якість попереднього царювання додала трохи витонченості розуму й трохи вишуканості манерам, не багато часу минуло відтоді, як цей варварський двір святкував весілля блазня з козою». Він міг упевнено писати про Росію тому, що його епоха вже визначила набір формул для опису цього предмета, створивши ілюзію, що пізнати Росію дуже легко: «Досить провести вісім днів у Росії і вже можна доволі певно судити про росіян: усе в них так і впадає у вічі» 103.

Рюльєр провів у Росії не дні, а місяці, а у Варшаві 1762 року він затримався лише кілька годин, які до того ж проспав. Дорогою до Росії «у Варшаві я впав на ліжко, не роздягаючись, і проспав кілька годин». Решта мандрівки крізь Польщу запам’яталася браком харчів, позаяк поляки суворо дотримувалися великого посту: «жахливо подорожувати у цей час» 104. 1768 року Шуазель замовив йому трактат про Польщу, що мав ознайомити з цією країною майбутнього Людовика XVI; крім досить обмеженого досвіду сну й недоїдання, про компетентність Рюльєра в цьому питанні свідчили лише його рукопис про Росію і репутація ворога Катерини. Для них обох — державного діяча Шуазеля й історика Рюльєра — Росія і Польща були двома тісно пов’язаними альтернативами. Цей тісний зв’язок підкреслюється у першому ж реченні трактату: «Поляки і росіяни є частинами того численного народу, що під спільною назвою словенів, або слов’ян, розійшовся дванадцять сторіч тому сходом Європи (l’orient de l’Europe). Його мовою розмовляють від гір Македонії й узбережжя (388) Адріатичної затоки до островів Льодовитого моря» 105. Так, від самого початку, історія Польщі стала історією «сходу Європи», європейського Сходу, а у вступі було викладено короткий зміст праці — від спільного слов’янського походження росіян і поляків до їхнього політичного шляху — деспотизму і республіканського устрою відповідно, й, нарешті, до історії новітніх зазіхань Росії на незалежність Польщі.

Історик Східної Європи, на думку Рюльєра, мусить долати перешкоди, що випливають з самої природи Польщі та Росії:

Як не згубити нитку подій серед бурхливих хвиль анархії? Як змалювати силу-силенну дійових осіб так, щоб вони не переплутались одне з одним? (…) Як потрапити до тих таємних покоїв, де в глибинах любострасності тиран вершить долі численних народів? (…) Довгі подорожі задля того, щоб особисто познайомитися майже з усіма дворами, володарями і міністрами, яких я маю змалювати, особисті зв’язки з головами ворожих партій, отримання найдостовірніших спогадів та безкінечні відомості, які надходять з усіх країн до французького міністерства, дають мені змогу з певністю говорити про більшість подій, інтриґ та осіб 106.

Рюльєр розглядав свою працю яко своєрідний інтелектуальний подвиг, шукаючи нитку подій та стежачи за нею, продираючись крізь нетрі анархії, піднімаючи завіси й дошукуючись таємниць, які приховували Східну Європу від Європи Західної. 1770 року, в розпал своїх досліджень, Рюльєр не лише мав тісні стосунки із Вієльгорським, а й заручився покровительством Шуазеля задля доступу до архівів Міністерства зовнішніх справ. Проте того-таки року Шуазеля усунули від влади, і Рюльєр також утратив свою офіційну посаду, щоправда, на той час він уже зібрав багато матеріалів і 1771 року завершив першу версію рукопису. В 1774 році престол посів Людовик XVI, і Верженн, новий міністр зовнішніх справ, порадив королеві повернути Рюльєра на його посаду, аби той завершив історію Польщі. Він мусив закінчити її історичним поясненням «такої неочікуваної розв’язки — розчленування республіки» 107. 1776 року Рюльєра, який і надалі працював у міністерстві, відправили з дипломатичною місією (389) до Відня і Берліна, двох міст, що впродовж століття залишалися відправними пунктами для тих, хто їхав до Польщі.

Попри всі власні заяви про здійснені «тривалі подорожі», у 1776 році Рюльєр так і не побував у Польщі. Переконливі підстави для такого рішення було перераховано в листі з Польщі від Маблі, який нещодавно прибув туди зустрітися з Вієльгорським. Можливо, Маблі вважав, що двох французьких філософів у Польщі більш ніж вистачить, але, хоч там як, він відраджував Рюльєра їхати до Польщі, писав йому до Відня, щоб попередити «людину, яка написала історію останнього перевороту в Росії, що росіяни тут повні господарі». Та якщо Рюльєр таки зважиться їхати, він мусить взяти собі чуже ім’я і бути готовим до того, що його можуть заарештувати й вислати до Санкт-Петербурґа. Однак, на думку Маблі, росіяни були не єдиною причиною, через яку слід відмовитися від поїздки до Польщі. Проблема почасти полягала у самій цій землі, що через взаємопов’язаність східноєвропейських країн була проблемою всього реґіону: «Що за країна Польща! Так само я міг би і в Татарію поїхати!» Маблі традиційно обурювався умовами подорожі Польщею, майже так само, як і мадам Жоффрен. «Щоб вам не довелося спати на землі, візьміть із собою власне ліжко, — попереджав він Рюльєра. — Щоб не померти від голоду і спраги, візьміть із собою харчі й навіть воду, бо поляку властиві свинство (cochonnerie) й ледарство, що душать навіть зародки підприємливості» 108.

Такі листи писали один до одного двоє найбільших прихильників Польщі у Франції. Рюльєр, безперечно, повірив Маблі, бо йому вже доводилося мандрувати надголодь Польщею, коли 1762 року він квапливо перетинав усю країну на Страсний тиждень, під час тієї «жахливої подорожі». Маблі не зупинився ні перед чим, аби тільки відрадити Рюльєра від подорожі до Польщі, розпочавши з проблем відновлення сил і завершивши проблемами досліджень.

Я не певен, що приїзд сюди допоможе вам кинути багато світла на ваші дослідження: тут панують найхимерніші забобони і найбільш варварське невігластво. Ви зустрінете людей, які не знають нічого ані про свою ситуацію, ані про становище в Європі 109. (390)

Ніщо не зраджувало упередженого ставлення французів до Польщі, як ця переконаність, що до Польщі навіть немає сенсу їхати її досліджувати, бо поляки у своєму «варварському невігластві» не розуміли ані себе, ані своєї ситуації. Рюльєрові довелося шукати французьких джерел, які кинуть світло на його дослідження. Він переконався, що найкраще Польщу можна вивчити і пояснити на відстані, хоча Маблі запропонував йому власні спостереження і навіть пообіцяв написати свій звіт — «якщо матиму час на це» 110. Отож Рюльєр так і не поїхав до Польщі, і, можливо, згодом скористався «Політичною ситуацією Польщі 1776 року» Маблі.

Рюльєр допрацював свій рукопис і в 1782 році вже читав його в паризьких салонах, навіть у салоні мадам Неккер. Його переконали, що цю працю про Польщу, як і про Росію, не можна друкувати, бо вона зачіпає багато ще живих приватних осіб і володарів. Якщо 1770 року головним консультантом Рюльєра був Вієльгорський, то наприкінці десятиліття він найтісніше співпрацював з Леонардом Тома, блискучим стилістом і оратором, котрий був завсідником салону мадам Неккер. Безсумнівно, літературний талант Тома допоміг надати рукописові салонної привабливості: «У зображенні Варшави під час сейму відчувається щось мальовниче, що вражає і тішить уяву». Відмовившись 1776 року від поїздки до Польщі, Рюльєр міг працювати у Парижі над мальовничими ефектами, які приваблювали «уяву», що так часто домінувала у створенні просвітницького образу Східної Європи. Тома видався занудним якийсь розлогий пасаж про козаків, але інший епізод він оцінив високо: «Яке страхітливе і глибоке враження справляють картини різанин в Україні!» 111.

Потреба надати козакам, а також татарам у цьому творі відповідну роль була суголосна намірові Рюльєра написати історію «сходу Європи». Адже новітня історія Польщі для француза неминуче ставала історією Росії й інших земель, а той, хто, подібно до Вольтера, сприймав Східну Європу крізь призму Росії, також відкривав інші країни, непрямо з нею пов’язані. Рюльєр зацікавився татарами, ознайомившись із «Суспільною угодою», де пророкувалося, що вони запанують над Росією. В 1763 році він писав Руссо: «Правда, татари жахливий народ, але чи треба їх аж так боятися, як ви твердите?» (391) У десятій книзі «Анархії в Польщі» Рюльєр звертається до цього питання у контексті російсько-турецької війни, тісно пов’язаної з долею Барської конфедерації. Працюючи в архівах французького уряду, він міг ознайомитися з повідомленнями французьких агентів у Константинополі й Криму, як-от барона де Тотта або Шарля де Пейсоннеля 112. Навіть історія Польщі Казанови, в якій події описувалися рік за роком, наче в хроніці, містила окремі розділи про «Походження козаків», а також «татар, турків, поляків і московитів» 113.

У Варшаві Станіслав-Авґуст справив найприємніше враження на Казанову, якого, мабуть, найбільше цікавив король, що зійшов на престол через ліжко Катерини; у мемуарах Казанови король «гарний собою й мужній з вигляду». Але для Рюльєра і Руссо король зовсім не був героєм і навіть його мужність ставилася під сумнів 114. Героями Рюльєра були конфедерати, особливо Казимир Пуласький, з яким він познайомився у Франції після 1772 року. Фактично саме Рюльєр допоміг Пулаському через Бенджаміна Франкліна вступити до американської армії під час Війни за незалежність, і 1779 року поляк загинув під Саваною 115. У 1783 році Рюльєр показав свій рукопис молодому Талейранові, який вважав Польщу «чудовим» вибором предмета дослідження, погодившись, що з її республіканським устроєм вона, разом з Америкою, яка щойно здобула незалежність, була «єдиною країною, гідною історика». Отож Талейран розумів, що Польща була для філософів Просвітництва на кшталт Рюльєра, Руссо чи фізіократів лише ідеологічною моделлю, але відчував, що «Анархія в Польщі» була не вельми філософською. «Я так і не побачив ніде народу, який замешкує це королівство, — обурено писав він Рюльєрові. — Від сторінки до сторінки чекаєш, коли ж історика заступить філософ». Звісно, рукопис, що здобув успіх у салонах, ніс на собі відбиток ancien r?gime, але вже напередодні своєї смерті 1791 року він працював над історією Французької революції, що розгорталася на вулицях за його вікном 116.

По смерті Рюльєра розпочалася затяжна боротьба між його родиною і французьким урядом за долю ненадрукованого рукопису про Польщу. З обох боків виступили поважні особи, які в минулому були причетні до відкриття (392) просвітителями Східної Європи. Уряд репрезентував П’єр Еннін, котрий писав Вольтерові з Варшави 1761 року. Родичі Рюльєра радилися з Мармонтелем, який, своєю чергою, писав 1766 року до мадам Жоффрен до Варшави. Бурхливі події революції поклали край цій тяганині; зокрема, Рюльєрів брат загинув під час різанини у вересні 1792 року, а року 1805-го, вже за імперії Наполеона, рукопис придбав один паризький видавець. Його відредаґували таким чином, аби позбутися антиросійської спрямованості, і відтак твір втратив початкову політичну перспективу. Слово «варварський» там, де воно стосувалося росіян, взагалі зникло 117. Отже, відмінності між пропольським і проросійським табором долалися за допомоги звичайнісінького редаґування, а розрізнення цивілізації та варварства легко надавалося до довільного оминання й кориґування. Проте 1806 року уряд раптово сконфіскував відредаґований рукопис напередодні публікації, аби зняти редакторські правки і повернутися до початкової версії. Міністром зовнішніх справ став Талейран, котрий читав ориґінал ще 1783 року й критикував автора за надто поміркований республіканський дух. Тепер Наполеон задумав відновити польську державу, щоб натиснути на Росію, яка тоді виступала у складі Третьої коаліції проти Франції, тому польські симпатії Рюльєра збіглися з міжнародною ситуацією. 1807 року імператор створив Велике князівство Варшавське, а всі чотири томи Рюльєрової «Історії анархії в Польщі» було нарешті повністю видано в Парижі.

Французьке інтелектуальне зацікавлення Польщею у кризовий період після 1766 року тепер потрапило на службу французькій імперській присутності у Східній Європі за часів Наполеона. Втім, на Рюльєрову посмертну долю чекав ще один різкий поворот, адже щойно 1807 року з’явилася його чотиритомна праця, Наполеон уклав Тільзітський мир з Росією, який протримався до 1812 року — до вторгнення Великої Армії в Росію. Тепер цар Олександр, онук Катерини, протестував проти публікації твору Рюльєра у Франції. Тому 1808 року національні архіви вирішили дослідити автентичність ориґінальної версії рукопису. Директором архівів і відповідальним за розслідування був той самий Отрів, котрий захоплювався «мальовничою» Болгарією 1785 (393) року дорогою до Молдавії. 1810 року національна академія засудила Рюльєра за історичну необ’єктивність, причому його найбагатослівнішим критиком був старий фізіократ Дюпон, який 1774 року вирушив до Варшави, претендуючи на «честь створення нації за допомоги народної освіти». Дюпон ненароком охарактеризував загальне інтелектуальне ставлення свого покоління до Польщі, вкупі зі своїм власним, коли порівняв твір Рюльєра з «одним із тих романів, які так несправедливо називають історичними» 118.