«НАДЗВИЧАЙНО ПОГАНЕ»

1791 року, коли Йоганн Ґотфрід Гердер опублікував четверту частину своїх «Ідей», котра містила міркування й пророцтва щодо слов’ян, Йоганн Ґотліб Фіхте подорожував Польщею. 1769 року Гердер також міг поїхати до Франції через Польщу, але замість цього поплив Балтійським морем, лише зиркнувши на Польщу з борту корабля, про що можна судити з його щоденника. Набагато пізніше, 1798 року, Гердер написав вірша, в якому витлумачив поділ Польщі яко попередження Німеччині:

Поглянь на свого сусіда, Польщу, колись таку могутню

І таку пихату! Тепер вона на колінах, позбавлена

Скарбів і честі 1.

Пізніше, 1802 року, Гердер повернувся до XVIII століття та просвітницьких конвенцій, аби написати поему про Станіслава Лещинського. В одній строфі він промовляє безпосередньо до Польщі: «Горе, нещасна Польще, горе тобі!», а в іншій — до Лещинського: «Але щастить тобі, Станіславе!», оспівуючи його геркулесові зусилля, які винагородила «імперія наук і мистецтв», щоправда, не у Польщі, а в Лотаринґії 2. У поемі справді натякалося, що Лещинському пощастило, коли він втратив Польщу, позаяк вона не заслуговувала на просвіченого монарха.

Водночас Гердер усвідомлював, що для німців Польща була «сусідкою», географічно близькою та легко досяжною, і (466) зовсім не такою далекою, якою вона видалася мадам Жоффрен з Парижа. 1790 року великий Ґете навідався на один тиждень до Польщі, доїхавши аж до Кракова. Він майже нічого не занотував, але підсумував свої враження у листі до Гердера: «Протягом цих восьми днів я бачив багато надзвичайного, хоча здебільшого воно було надзвичайно погане» 3. Наступного року Фіхте, не літературна знаменитість, як Ґете, а тоді ще молодий філософ, вирушив до Польщі, аби стати приватним вихователем у Варшаві. Він пробув у Польщі близько місяця й занотував свої враження у щоденнику. Попри те, що ці враження загалом також були «надзвичайно погані», в його подорожньому щоденнику збереглося чимало посутніх подробиць, котрі зміцнили неґативний образ Польщі в Німеччині, який формувався протягом XVIII століття. Можливо, саме тому, що Польща була такою доступною німцям, навіть, у певному сенсі, тісно пов’язаною з Німеччиною, її з тим більшою інтелектуальною наснагою сприймали яко щось чуже й відстале. У випадку Фіхте цей процес особливо цікавий, адже він сприяв інтелектуальному формуванню філософа, котрий згодом — у своїх «Зверненнях до німецької нації» 1807–1808 років — утвердив себе в ролі ідеологічного пророка новочасного німецького націоналізму.

Фіхте виїхав з Лейпциґа, що в Саксонії, наприкінці квітня, дорогою до Польщі проминув Сілезію, яка тоді належала Пруссії. У своєму щоденнику він занотував, що Польща для нього почалася вже у Сілезії, задовго до того, як він досяг польського кордону. В Сілезії він побачив «села, гірші за саксонські, котрі виглядали вже дуже по-польськи». Отож він чітко пов’язував «польське» із «гіршим». Також впадала у вічі наявність євреїв, а в шинку «все було інакше, ніж у Саксонії». Він міркує про «справжній сілезький характер» і зауважує: «Про польського німця тут думаєш лише одне: Боже, яка різниця! (Gott, welcher Abstand!)». За Бреслау, столицею провінції, Фіхте розширює рамки свого аналізу, міркуючи про економіку, етнографію та мову. Краєвид змінювався, поля видавалися «менш обробленими», люди «слов’янськішими» (sclavischer), мова «грубішою». Незабаром він проминав «справжні польські села, що мали й польські назви». Мешканці були переважно католиками. Попри те, що (467) тут розмовляли німецькою, він майже нічого не міг зрозуміти (garnicht mehr zu verstehen) 4. При цьому він досі не перетнув політичного кордону між Пруссією та Польщею.

Сьогодні Сілезія входить до складу Польщі. Вона також належала Польщі за Середніх віків, але у XIV сторіччі її було приєднано до Богемії. Разом з Богемією у XVI столітті вона перейшла до Габсбурґів, а 1740 року її захопив Фрідріх Великий, спричинивши багатолітню війну і постійну ворожнечу з Марією-Терезою. Сілезію зі своїм змішаним населенням (що зауважив і Фіхте 1791 року) після Першої світової війни внаслідок плебісциту було поділено між Німеччиною і Польщею, 1939 року — окуповано Гітлером і, нарешті, 1945 року повністю повернено Польщі. У XVIII сторіччі історичні зв’язки Сілезії з Польщею та Богемією виразно свідчили про її належність до Східної Європи — навіть тоді, коли Фрідріх переможно утвердив там своє панування. Роберт Арнольд у Відні наприкінці XIX століття написав книжку про німецьку «польську літературу» (Polenlitteratur) XVIII сторіччя, означивши кілька вагомих моментів у культурних контактах і тісну, хоча й амбівалентну, близькість між Німеччиною та Польщею. Це перш за все Сілезія, потім міста Ґданськ і Торунь на Віслі, де німецькі міщани жили під польською владою; обидва ці міста захопив Фрідріх внаслідок поділів Польщі 1772 і 1793 років відповідно. Історик Вольфґанґ Віпперман простежив витоки ідеї німецького «Drang nach Osten» * і дійшов висновку, що вже у XVIII сторіччі деякі вчені Сілезії та Ґданська, досліджуючи середньовічну польську історію, наголошували на важливості німецької еміґрації до Польщі за Середніх віків 5.

* «Натиску на схід» (нім.).

Протягом XVIII століття німецькі редактори й видавці у Варшаві докладали зусиль, намагаючись за посередництва «Warschauer Bibliothek» у 1750-х роках і «Polnische Bibliothek» у 1780-х роках ознайомити німців з польською літературою та наукою. У Саксонії, де Фіхте народився, звідки він вирушив і яка залишалася для нього початком координат, Польщею цікавилися дещо по-власницькому. 1762-й, рік його народження, був також передостаннім роком (468) довготривалої династичної унії між Саксонією та Польщею. Відтоді як Авґуста II було обрано на польський престол 1697 року й до смерті його сина Авґуста III 1763 року, саксонські курфюрсти з Веттінської династії правили обома країнами. Впродовж цього часу «польська література» Саксонії містила здебільшого твори-фарси: «Лист вельми неотесаного поляка до одного зі своїх родичів» (1704) та «Безладну Польщу» (1711), де стверджувалося, що «у цій безладній частині світу, вочевидь, нещасна Польща — найбезладніша країна». За часів Просвітництва польські магнати бували при дворі в Дрездені, а Лейпцизький університет став місцем зустрічі німецьких і польських умів 6. Тож коли 1791 року Фіхте запросили переїхати з Лейпциґа до Варшави і стати домашнім учителем, це можна витлумачити яко наслідок зв’язків між Польщею і Саксонією, налагоджених ще на початку того сторіччя.

Ще не перетнувши кордону між Пруссією й Польщею, Фіхте вже у Сілезії відчував дедалі більшу польськість, проте перетинання кордону направду приголомшило його:

Перше село — Поніково, воно німецьке, але я здригнувся, коли побачив величезних псів, що вільно бігали навколо. (…) Селянський одяг вже у цьому першому селі виглядав як щось дике і занехаяне 7.

Тож Польща виявилася країною диких псів і диких людей, а до того ж «там було повно євреїв». Фіхте зустрів дівчину, «яку захотів вивчити», зауваживши: «У неї зовнішність справжньої німецької польки, чудова шкіра і колір обличчя, тільки вона трохи повнотіла». Це було справжнє расове дослідження, й поки Фіхте вивчав дівчину, до нього підійшов її наречений, який «не був люб’язний». Того вечора у шинку не було ніякої їжі, тільки «кепське, дуже кепське пиво». Після цього всього Фіхте вирішив, що «належно обжився у Польщі» 8.

Наступного дня Фіхте зробив загальне спостереження про польських жінок. Вони всі мали довге чорне волосся, а одна виявилася «неохайною (schlumpig), як і всі польські жінки, так само стрункою, так само звабливою і так само брудною». Далі він зауважує, що вони виказували «сильніший статевий потяг, ніж німецькі жінки». Про бруд Фіхте згадує постійно, описуючи вулиці, де «повно соломи, сміття й гною». (469) Він спостеріг, що міста «кишать (wimmeln) євреями», але його вердикт, винесений польським німцям, також не був повністю позитивним: «вони приємні, розумні, послужливі й люб’язні, тільки брудні, як самі поляки, ба навіть більше — в них це сильніше вражає німецьке око». Діставшись Варшави, він ще різкіше висловився про «грубість (Grobheit) німців у Польщі» 9.

З враженнями Фіхте 1791 року перегукується подорожній щоденник Йоахима Фрідріха Шульца 1793 року, опублікований під назвою «Подорож лівонця з Риги до Варшави». Він прямував до Тіролю на лікування й здійснив мандрівку сушею з Риги через Польщу, чого Гердер уникнув 1769 року, обравши шлях Балтикою. Шульц, ровесник Фіхте (обоє народилися 1762 року), перетнув Польщу у протилежному напрямку, в’їхавши зі сходу — з Балтійської Курляндії до Литви, а не із Сілезії до Польщі. Вже у першому литовському селі на терені польсько-литовської Речі Посполитої Шульц побачив, що «за пів милі все стало зовсім інакшим». Мешканці були католиками і розмовляли іншою мовою, «і самі були в усьому інші» — в одязі, зовнішності, поведінці. В наступному селі було дуже багато євреїв, котрі в Польщі «почувалися, наче у себе вдома», — занотував він, відзначивши їхній «східний вигляд» і те, що вони «кишіли (wimmelten) навколо мого екіпажа», пропонуючи свої послуги. Шульц добре знав розповідь Кокса про Польщу і незабаром побачив достатньо, аби перенести це узагальнення і на Литву: «Кожне село — картина безладу та руїни». А самих литовців, як і євреїв, вирізняв «своєрідний східний вигляд». Поблизу Білостока він з подивом натрапив на дві саксонські родини, які прибули до Польщі за часів правління Авґуста II й тепер нараховували сорок чотири особи. Вони одружувалися між собою, аби уникнути «польської крові», й зберігали «справжні саксонські манери та діалект», а також «охайність і чистоту», чим вигідно вирізнялися на тлі решти литовців 10.

Шульцову «Подорож лівонця» було опубліковано 1795–1796 року в Берліні, а 1807 року вона вийшла і у французькому перекладі — того самого року, коли нарешті побачила світ історія Рюльєра, а Наполеон створив Велике князівство Варшавське. Шульців твір перевидали 1941 року, (470) коли нацисти захопили Польщу й повернули собі Сілезію; того року цю книжку дуже хвалили за те, що вона «не втратила свого значення до сьогодні» 11. І справді, наукове зацікавлення Німеччини Польщею протягом XX сторіччя багато в чому перегукувалося зі спостереженнями Фіхте і Шульца у XVIII столітті. 1926 року Альбрехт Пенк, берлінський професор географії, порівнював «квітучі німецькі й злиденні польські села» у познанській провінції, яка лежала «на великому пограниччі цивілізації». Того-таки року ще один націоналістично налаштований німецький географ Вільгельм Фольц згадував Середньовіччя, коли «вища німецька Kultur торжествувала над примітивним слов’янством». Також 1926 року Вальтер Кун, етнолог та мовознавець, мандрував Україною, вивчаючи місцеві німецькі громади, проводячи опитування і вихваляючи «силу та красу німецької народності (Volkstum)». 1936 року Кун став професором університету в Бреслау, а 1939-го, коли нацисти окупували Польщу, повернувся до своїх німецьких громад в Україні, аби переселяти їх в Німеччину з огляду на їхні «виняткові расові якості». Звіти Куна як ученого експерта есесівці брали до уваги, оцінюючи расові характеристики східноєвропейських німців, щоб з’ясувати, чи надаються вони для репатріації до Німеччини. Кожна особа отримала «расову оцінку: від 1аM/1 («дуже цінний») до 1V 3c («непридатний»)» 12. Такої наукової точності мандрівники XVIII століття не могли навіть уявити, хоча й вони відзначали «грубість» німців у Польщі або навпаки, «охайність і чистоту» німців у Литві.