Упадок Польщі

Упадок Польщі

Остаточне заведення церковної унії й приборкання гайдамаччини московськими руками, не врятувало Польщі. Захитана великим народнім повстанням за Богдана Хмельницького, вона вже ніколи не могла вернути до рівноваги. Захопивши великі простори непольських земель, Польща не зуміла наладнати в них державної господарки й адміністрації. Віддала їх у руки магнатів-«короленят», для безоглядної, кольоніяльної експльоатації й визбулася впливу на уклад економічно-суспільних сил на тих землях. «Золота» вольність загалу польської шляхти, не вміла пожертвувати нічим для держави, віддаючи себе зате всевладі магнатів, що потворили згодом наче самостійні держави в державі. Дбаючи про особисті користи й вигоди, магнати нехтували загальнодержавними інтересами, не слухали центральної влади й легковажили короля, дуже часто вислугуючися постороннім політичним чинникам. В пору, коли окраїнні магнати розпоряжали головокружними багацтвами, витиснутими з кривди й поту поневолених народніх мас, в державній скарбниці не було грошей ні на військо ні на адміністрацію. Щож дивного, що, коли магнати вислугувалися чужинцям, то й королі перемінилися в ставлеників посторонніх, політичних сил. Замісць польських державних інтересів, перехрещувалися на варшавському дворі інтереси Франції, Німеччини й Росії. Остаточну перевагу здобула Росія, що не тільки посадила на польському престолі відданого собі Станислава Понятовського, але своїми «резидентами» й впровадженими до Польщі військами, господарила в ній, мов у себе дома. Не помогли «конфедерації» патріотично настроєної горстки польської шляхти проти московських зазіхань. Росія вміла організувати проти них свої «конфедерації» й на кожному кроці параліжувати змагання до реформи й направи відносин. В міру потреби вміла Росія використовувати хвилювання мас з приводу суспільних і релігійних утисків й у той спосіб підготовляла грунт під цілковите, державно-політичне поневолення Польщі.

Даремне старалася Польща скористати з московсько-турецького напруження в 1768 р. Проти московських посягань на Крим і Молдаву виступила Австрія, а пруський король, бажаючи відхилити увагу Росії від турецького півдня, зумів зацікавити її в… розборі Польщі. За ціну Молдавії, на яку наставилася Австрія, прийшло поміж Росією, Австрією й Прусією до згоди про обкроєння Польщі. Сталося це в 1772 р. Польщу вичеркнено з складу европейських великодержав. Росія загорнула собі частину Білоруси, Австрія взяла Галичину, Прусія - прибалтійське приберіжжя. Не було кому, не було й чим протестувати проти такого насильства сусідів. Чужинецькі війська зайняли названі землі без одного вистрілу, а заляканий чи підкуплений варшавський сойм дав на розбір ще свою згоду. Про легчий успіх не могли сусіди Польщі й мріяти. Два роки згодом Австрія прилучила ще до своєї галицької займанщини українську частину Молдавії, з Чернівцями і Серетом, та частину румунської з Сучавою, що з неї в 1849 р. створила свою окрему провінцію - Буковину.

Перший розбір Польщі примусив схаменутися навіть засліплену у своїй «золотій вольности» шляхту. Дня 3 травня 1791 р. проголошено в Польщі нову конституцію, але вона не подобалася магнатам. Вони зорганізували т. зв. «торговицьку конфедерацію» й замісць рятувати батьківщину від остаточної заглади, віддали її в «опіку» Росії. Саме тоді закінчила Росія свою переможну війну з Туреччиною й ніщо не стояло їй на перешкоді зайняти Варшаву. Сойм, скликаний під охороною московських багнетів, скасував «травневу конституцію» й «відписав» Росії нову пайку земель - Київщину, Поділля, великий шмат Волині й дальшу частину Білоруси.

Та на тому ще не скінчилося. Коли в 1794 р. під проводом Тадея Костюшка, піднялося в Польщі повстання проти московського й пруського наїздника, окупантські армії розгромили повстанців і зайняли решту Польщі. Російські війська вмашерували до Варшави й Вильна. Москва, Прусія й Австрія поділилися землями Польщі без решти. Кінець Польщі, закріплений розділом її земель поміж Росію, Прусію й Австрію стався доконаним фактом. З карти Европи вичеркнуто Польщу як державу, українські землі розділено поміж Росію й Австрію. «Польща впала, тай нас роздавила» - як співав потім Шевченко. Під Австрією опинилися приборкані панщизняним ярмом, темні маси українського селянства з такимже малоосвіченим і заляканим духовенством, майже без міщанства, без шляхти й без інтелігентного проводу. Росія, обняла владу над такимиж масами українських селян-кріпаків, над якими віддала повну владу польському поміщицтву, московській, напливовій та українській, але обмосковленій аристократії. Щойно тепер досягла неволя народніх мас вершка свого насилення, щойно тепер могло здаватися, що «народня маса, придавлена кріпацькою неволею, мовчазна, нерухома, мертва, вже не встане, що вже прийшов останній кінець українському життю» (Грушевський).

Сталося, на щастя, інакше. Під попелом минулого, під цвіллю сучасного, таїлися здорові, могучі зерна народнього життя. Вони скільчилися й зазеленіли пишним руном національного відродження, як тільки розтаяли перші леди, як тільки по українських полях повіяв перший весняний легіт.