«Слово про хміль»
«Слово про хміль»
До нас збереглося дуже цікаве, не тільки з обичаєвого, але й літературного боку «Слово про хміль», що приписуване Кирилові Фільософові, повстало мабуть на Україні. Воно настільки цікаве, що варто його навести в цілости, хочби як… протиалькогольний маніфест, пригожий і для наших часів…
«Так каже хміль до всіх людей, до священичого стану, бояр, слуг, купців, багатих і бідних, чоловіків і жінок: я сильний, сильніший від усіх землевладців, з коріння сильного, племені великого й многоплодного. В мене ноги слабкі, черево невелике, але мої руки тримають усю землю. Голова в мене високомудра, а розумом ніхто мені не рівня. Хто пристає зі мною, того зроблю розпусником, непильним до молитви, безсонником. Його город чи село запущу, самого його зведу на бідака, а дітий пущу невільниками по світу».
«Так говорить хміль: задружить зі мною цар чи князь, зроблю його зразу гордим і пишним, потім дурним і нерозбірчивим, лютим і немилосердним для людей. Почне він пити всю ніч з молодими дорадниками, спати почне до півдня, людям ладу не стане давати. Пічнуть його бояри брати хабарі від сиріт й удовиці, пічнуть нарікати на безладдя, всі пічнуть його зневажати».
«Так говорить хміль: коли задружить зі мною єпископ, або ігумен, або піп, або діякон, або чернець, буде він ні божий ні людський, всьому світові на лихо й гідність свою втратить».
«Так говорить хміль: коли пристане зі мною купець, зроблю його вбогим і бідним, у вічних клопотах, буде він ходити в старій одежі в подертих чоботях, почне він позичати в добрих людей срібло й золото, заставляти жінку й діти, йому не наймуть двора й перестануть позичати, бачучи його пянство, вбожество й розпусту».
Оттак «говорив хміль до людей», а з него говорили всі приварі старо-українського громадянства, що йому «веселієм було пити й без того не могло жити»…