Станкове малярство

Станкове малярство

Куди скромніше, від стінопису XIV-XV ст. запрезентовані, по наших і чужих збірках та музеях, памятники станкового малярства того часу.

Належать сюди м. і. ікони, приписувані митрополитові Петрові Ратенському, Богородиця Володимиро-Волинської катедри, та Богородиця Минської петропавлівської катедри. Всі вони, іконографічно, споріднені зі старими, візантійськими зразками, всеж таки овіяні вже подихом західньо-европейського, головнож італійського (італьо-грецького) мистецтва. Заникає в них давна повага, строга фронтальність, а міцніє рух, життя і спочутливість для людських почувань та буденніх турбот. В іконопис, вливається та інтимність, що в добу італійського ренесансу, схилила небо до землі, хоч може й не підняла землі до неба…

З галицьких ікон найстарша запрестольна ікона Воплочення, з Жипачева, мальована в 1406 р. черцем Венямином; позатим заслугує на увагу кілька «Деісусів», та іконостасних фрагментів з різних, галицьких областей. Характеристичне, що галицькі ікони куди консервативніші в свому стилю від східньо-українських. Пояснює це не тільки провінціоналізм місцевостей, що в них найдено іконописні памятники, але й куди сильніший натиск латинства на «руську віру й націю». Реакція виявилася м. і. в строгому придержуванні традиції не тільки в Богослужбі, але й у релігійному мистецтві.

До низки імен патріярхів українського мистецтва прибуває, в цій добі, імя маляря Петра Ратенського.

Він походив знад ріки Рати на Волині (в нин. Равщині). Дванацятилітнім хлопцем постригся в черці у Володмирі Волинськім й пройшовши всі ступні духовної єрархії, 1307 р. був поставлений митрополитом у Москві. Змалку «звик до іконописного мистецтва», як говорить про нього новгородський літопис, та присвячував йому весь вільний час. В приписуваних йому іконах (м. і. так зв. «Петрівська» ікона в Петропавлівському приділі, Успенської катедри в Москві) Петро Ратенський, доволі помітно відхилюється від ікон, приписуваних київо-печерському іконописцеві Олімпієві. І тут, як у цілому мистецтві України, переходової доби «життя, силоміць вдирається в мистецьку творчість і підготовляє прихід нової доби відродження». (Д. Антонович).