Первопочини й зріст московського «государства»
Первопочини й зріст московського «государства»
Заломання великодержавної політики Києва, спричинене внутрішніми міжусобицями й припечатане монгольським розгромом у половині XIII ст., облегчило розвиток і скріплення північних князівств колишньої Київської Держави. Ростов, Суздаль, Володимир над Клязмою й нарешті Москва, стають осередками державно-творчих змагань, що лягли в основу пізнішого, московського царату.
Його предтечею був московський князь Іван І Калита (1328- 1340), що приєднавши для своїх плянів духовну єрархію й задруживши з татарами, почав «збірати руські землі». Перехід київських митрополитів до Москви, придав його політичним змаганням характеру культурно-релігійного зєдинення й скріпив перевагу молодої Москви над князівствами Поволжа й Подніпрівя. Внук Калити Дмитро Донський (1363-1389) був уже настільки сильний, що міг думати про боротьбу з татарами й протиставлення московської політики «збірання руських земель» - литовській. Правда, коли Литвою правив великий князь Витовт, то ледви не всі пограничні князівства, поміж Литвою й Московщиною, перейшли під литовську руку, а сама Москва мусіла обороняти свою політичну незалежність перед ударами й дипльоматичними заходами литовського імперіялізму. Витовт був м. і. тестем московського князя Василя І Дмитрієвича (1389-1425), що передав Витовтові опіку над своїм малолітним сином Василем II Темним (1425-1463). Дуже легко могло статися, що «опіка» Витовта над московським князем могла перемінитися в політичну залежність Московщини від Литви. Перешкодила тому смерть Витовта. Разом з нею розвіялася загроза литовського імперіялізму; для великодержавних змагань Москви вибила слушна година. Вже син Василя Темного Іван III (1462-1505), зміцнивши Москву внутрі, станув до конкуренції з литовським союзом; використовуючи наступ католицизму на землі колишньої Київської Держави, він стає опікуном «православної віри», що її використовує для своїх політичних підбоїв. В 1472 р. жениться Іван III з братаницею останнього візантійського імператора Палєольога, що приносить йому у віні політично-церковні традиції Царгороду; думка про Москву як про «третий Рим» закріплюється цілою низкою політичних актів, що в них, основну ролю, грає релігійно-церковна супрематія. В 1478 р. ломить Іван III опір новгородської республіки, в 1485 р. піддається йому Твер, вслід за нею Рязань, а там приєднується до Москви ціла низка дрібних сіверських князівств, дотепер залежних від Литви. Колиж у 1492 р. помер Казимир Ягайлович, Іван III проголошує свої претенсії до наслідства по Рюриковичах, а рік згодом приймає титул «государя всеї Руси»…