Любарт Гедимінович

Любарт Гедимінович

Болеслав-Юрій не залишив Галицько-Волинської Держави на божу волю. Не сподіючись мужських нащадків, він ще за свого життя віддав деякі волинські волости свойому зятеві, литовському князеві Любартові Гедиміновичеві. Галицько-волинські бояри теж бачили в Любарті майбутнього Юрієвого наслідника й тому безпосереднє по смерти Болеслава-Юрія передали йому владу в державі без найменшого спротиву. З ним потому відбивалося українське громадянство від зазіхань і наскоків Казимира, в Любарті бачило переємника традицій та інтересів династії Романовичів.

Алеж Любарт, хоч і посвоячений з останнім українським князем, хоч культурно цілком зукраїнщений, був всеж таки литовським, не українським династом. Він ані не продовжує, ані не замикає собою княжої доби України; навпаки він починає нову литовсько-польську добу.

Тому трагічна смерть Болеслава-Юрія Тройденовича сталася перелом овою датою в історії України. 1340-вим роком замкнено насильно добу державної незалежности нашого краю й народу. З тієї лиховісної дати починаючи, Україна зникає з політичної карти Европи, з многоважного чинника рівноваги на її сході стається предметом безупинної боротьби сусідів, що кинулися на її плодючі ниви, земні скарби, комунікаційні шляхи й нарешті на саму душу народу. Рівночасно в 1340 р. починається визвольна боротьба українського народу, переплетена підйомами й упадками, успіхами й невдачами, але заєдно опромінена найвищими ідеалами людськости.