Тризна

Тризна

Пиття меду на могилі покійника, про яке оповідає ібн-Дуст, це загальна для цілої словянщини «тризна» - поминки по небіжчику, збережені в народній традиції й досі. Позатим, що про ту тризну говорить літописець, знаємо, що цей звичай не був чужий навіть полянам, яких літописець так вихвалює. Княгиня Ольга, вміраючи заповістила, щоби по ній не справляли тризни, але по свому чоловіці вона таки справила тризну. Деревлянам, що вбили її чоловіка, говорила вона: «Іду до вас, поставте меду доволі біля города, де ви вбили мого чоловіка. Хай поплачу над його труною й справлю свому чоловікові тризну».

Над убитим князем не насипано було кургану й тому Ольга звеліла деревлянам висипати «велику могилу», на якій попоїли деревлян до безтями. Римський письменник Теофілякт, описуючи напад римлян на землю словян, що жили на північ від Дунаю, оповідає, що нарад вдався тому, бо заскочив князя й дружину пяними підчас тризни по княжому браті.