«Відродження» галицького москвофільства

«Відродження» галицького москвофільства

Старе галицьке москвофільство, що втративши свої позиції в боротьбі за мову й культуру на користь українства, засклепилося в аполітичній «старорущині», в останньому десятиліттю перед світовою війною опинилося «на вимертю». Підтримувало його кілька платних синекур при Ставропігії та Народньому Домі, остатками дихало «общество» Качковського, а молоде покоління, утримуване безплатно по «кацапських» бурсах у Львові й на провінції, здебільша кривило душею, вдавало москвофільські симпатії, але переходило до українства, як тільки використало побут у «русскій» бурсі чи стипендію якої-небудь «русскої» фундації. Доволі слабо маніфестувала себе москвофільська преса, бо Росія, занята на далекому Сході, призабула дещо на «Червоную Русь». Та нагло, майже на другий день по розгромі Росії Японією, ожило й переформувалося галицьке москвофільство.

Всесильний в Росії Столипін кидає нові мільйони рублів на москвофільську пропаганду на Балкані та в Австрії, від якої Росія, побита на Сході, рішила остаточно відірвати Галичину, Буковину та Закарпаття. В своїх зусиллях найшов собі Столипін надійного союзника в галицьких вшехполяках. Вони то, зразу через намісника Пініньского, а потім Андрія Потоцького, хапаються всіх засобів на знищення українського руху і форитування москвофільства в Галичині. «Словенський зїзд» відбутий в 1908 р. у Празі перемінює досьогочасну москвофільську «старорущину» в суто-політичну московську ячейку. За московські рублі, при видатній підпомозі вшехполяків, повстає у Львові великий московський щоденник «Прикарпатская Русь», «общество» ім. М. Качковского переходить у руки В. Дудикевича, що як «переконаний» москаль станув до боротьби з москвофільським «рутенством», старі «кацапські» бурси поширюються, а нові множаться, мов гриби по дощі, скрізь увихаються учителі «русскаво язіка», нова хвиля «русскої» молоді іде до православних семинарів у Холмі, Житомирі й Києві, а в краю підготовляється грунт під масовий перехід «кацапських» сіл на православя. Рівночасно поширюється москвофільська гангрена на суспільно-економічне життя краю, а московські шпійонські агентури кидаються до інтензивної праці для генерального штабу російської армії. Найменше поінформовані й найбільш пацифістично настроєні елєменти краю приходять до переконання, що починається велика гра за майбутнє східньої Европи, та долю українства в його цілому.

Українське життя в Галичині мусіло видержати на собі тяжку пробу. Намісник Андрій Потоцький, що на спілку з польсько-шляхоцькою «Радою Народовою» і москвофілами рішив, як сам заявив «уладити українцям нове Берестечко» повів сеймові вибори в 1908 р. по лінії «баденівських» насильств і зловживань. Дня 6 липня 1908 р. згинув у Коропці в Бучаччині, під жандарськими багнетами Марко Каганець, свідомий селянин, член ширшого Народнього Комітету. Це подібно, як колись у Чернієві, долило оливи до вогню польсько-української боротьби. Українці добули з себе всіх сил і перефорсували до сойму своїх 12 послів, але проти них поставив намісник Потоцький 8 москвофілів з платним царським агентом Володимиром Дудикевичем у проводі. Розярення в краю дійшло до краю. Центральний уряд побачив, що це не переливки й доручив Потоцькому наладнання взаємин з українцями; та це не припинило катастрофи. Дня 12 квітня 1908 р. в латинську квітну неділю згинув Потоцький з руки українського студента Мирослава Січинського… «За вибори, за Каганця!» - оце слова Січинського, якими він мотивував свій вчинок.