Доля Галичини

Доля Галичини

В куди тяжчому положенню аніж Гетьманщина а навіть Правобічна Україна, найшлася в XVII-XVIII ст. Галичина. Умови політичного життя не дали тут змоги повстати й оформитися такій верстві, як козаччина, вони теж дуже скоро обезброїли останки української шляхти, ослабили міщанство й духовенство та непосильним ярмом лягли на шиї селянства.

«Віра й нація руська» були боєвим гаслом львівського міщанства ще протягом цілого XVII ст. Для нього воно жертвувало й далі майном, здоровлям і життям, для нього нехтувало особистими почестями й вигодами, через нього теж опускалося чимраз нище по щаблях суспільної драбини й економічного добробуту. Нарешті забракло терпцю й сили. Тому, що слабше - корилося або й зраджувало «віру й націю руську», що сильніше, більш підприємчиве - емігрувало. Здебільша на схід, у Придніпрянщину, що почала нове життя під охороною козаччини. Галичани взагалі, а львовяни зосібна, були тими, що підняли культурно-національний рух Києва XVII ст. до вершин, так само, як західньо-українського, галицького походження була помітна не так своєю скількістю, як якістю частина козацької єрархії. Зискує на цьому Східня Україна, але Захід безсумнівно тратить. Паде шкільництво, а з ним тратить церква свою рушійну силу; західньо-українське друкарство нидіє, не виходючи поза вузькі рямці церковщини - богослужебні книги стають одинокою літературою й лектурою західньо-українського читача.