Авари

Вслід за гунами й болгарами, прийшли на нашу землю їх одноплемінці авари, що їх український літописець називає «обрами». Пробившись крізь орди, що кочували на поберіжжях Каспія, в половині XI ст. входять авари в звязок з Візантією, від якої вимагають «дарунків», як «найсильніший і найбільш войовничий нарід». Так бодай вони думали самі про себе, пропонуючи Візантії свою допомогу проти їх ворогів, а між ними й проти наших таки предків, антів. Візантія, що їй, по словам одного з сучасників, було «однаково корисно, щоб аварів побито, або щоб вони перемогли», прийняла аварську пропозицію й довго ними вислугувалася. Коли ж нарешті авари пішли походом на ворогів Візантії гепідів і зайняли їх землі над середнім Дунаєм (568 р.), тоді довелося й самій Візантії засмакувати аварської небезпеки. Аж до VIII сторіччя, поки франконський король Карло Великий не знищив аварів (797), тривожили вони Візантію своїми розбишацькими походами. На українській землі пробули авари недовго, але й за той короткий час далися в знаки нашим предкам; їх імя «обри» перейшло навіть у народню пісню і пословицю.