3

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

3

Кза  був сам  не  свій.  Довго бісився, кляв усіх,  вивергав з чорного рота найстрашніші погрози та лайки, а потім, зовсім вибившись із  сил, згорблений і  понурий,  торкнув коня  і рушив до  своєї похідної юрти. Зайшов — і  ліг  на  кошму відпочити. Але  й  цього зробити йому не  пощастило. Несподівано в кіш  з криками та плачем ввалився якийсь розвихрений, збуджений кінний  загін половців і  зупинився перед ханським шатром.

Кза  схопився в тривозі, відкинув полог.

— Що  там?

— Біда,  хане!  Біда!   Нас   розбили,  а  хан   Костук  поранений!

— Як  це  — розбили? Хто  поранив хана?

— Уруси  напали на  нас... Несподівано... До  Клевені ми не  дійшли...

Кза  нічого не  міг  уторопати.

— Які  уруси?  Звідки? Де вони взялися?

Він   кинувся  до   похідних  носилок,   прив’язаних  до інохідців, що   йшли один за  одним. Там, в  уруських  подушках, лежав зблідлий, посірілий хан  Костук і тихо  стогнав.  Досвідчене око  Кзи відразу помітило, що  його  зятеві жити  недовго.  Очі   запали,  на   вустах  і  на   всьому лиці передсмертна  смага.

Кзу  аж струсонуло. Він схопився за голову, нахилився до умираючого.

— Хане, хто  тебе  так?   Як  це  трапилося? Адже  і  в  Сіверській землі  не  полишилося жодного воїна!.. О,  я нещасний!  Що  скажу твоїй  жоні, а моїй  дочці? Що  скажу малим твоїм сиротам — моїм  онукам? О, горе  мені!..  Хто ж це тебе так?   Скажи — і  я  без  жалю розіпну на  уруських хрестах і його, і весь  рід його!

Костук поволі розплющив очі.

— Хане, на мене напав князь Володимир, син  Святослава Київського... З цілим полком... Коли я не ждав  його... Бо і я ж,  як  і ти,  думав, що  раз  Ігоря нема, то й ніякого війська  уруського тут нема... А воно... не  так... Володимир багатьох побив, похапав... Я люто  оборонявся, та стріла влучила мені  в живіт... І я помираю....

— Де ж Володимир?

— Він  іде услід  за нами... Тікай!

— Чого  б  же   я  тікав?  Я  зустріну  його   і  відомщу за тебе!

Костук ледь-ледь поворухнув головою.

— Бачиш — ми  взяли в полон одного уруса... Обрізали йому  вуха,  і він  сказав, що  сюди  десь  пішов другий кінний полк... Князя Олега Святославича... Це  молодий, недосвідчений князь... Але  з  ним іде  старий воєвода Тудор... А то хитрий лис!.. Ти знаєш його... Коли б ти не потрапив у сильце,  хане!

Кза  на  хвилину завагався.

— Ти  знаєш це  напевно?

— Умираючи, урус  не  міг  збрехати...

— Куди ж подався Олег?

— Тим  боком Сейму... Десь  угору,  — прошепотів Костук і, непритомніючи, заплющив очі.

Кза  змінився на  лиці.

— Десь  угору!..  Але  ж  там  син!..  Чугай!.. Він  потрапить в уруську пастку!  Треба рятувати його!  О вай-пай!

Він  відразу наказав знімати облогу.

Минуло зовсім небагато часу,  і орду  з-під Путивля, на подив і превелику радість обложеним, мов  вітром здуло.  Все витоптуючи, нищачи на своєму шляху  села і вбиваючи бранців,  що  не  встигали за  кінними воїнами, вона покотилася вверх  по  Сеймові на  з’єднання з молодим Чугаєм.

Не  витримавши швидкої їзди, на  першому ж  привалі помер хан  Костук. Кза наказав загорнути його в  повсть, прив’язати до сідла  і везти з собою.