3

А хан Кончак сю ніч не спав.

Дізнавшись опівдні про несподіваний напад урусів, він спочатку здивувався, не розуміючи, як вони могли непоміченими пройти від Ворскли аж до Сюурлію, а потім, не знайшовши пояснення цьому, задоволено потер руки, подумавши: «На ловця і звір біжить! Ну, Святославе, тепер ти мій! Сам лізеш у розставлені мною тенета!»

Він не мав ні найменшого сумніву, що на Сюурлій прийшов сам Святослав Київський з братією. Ще два тижні тому з Росі повернувся Джабай і привіз від Аяпа надзвичайно важливу звістку про те, що Святослав задумав великий похід на Дон і зараз поплив по Десні збирати сили.

«Швидко ж ти їх утратиш, Святославе! — злорадно усміхнувся тоді Кончак. — Тепер, знаючи твої наміри, я нанесу тобі попереджувальний удар!»

Однак він скоро передумав. Для чого сурганитися аж під Київ, коли уруси самі йдуть до рук? Чи не краще приготувати Святославові пастку тут, у Половецькій землі?

Ця думка йому сподобалась. Знаючи зі слів Аяпа, куди і якими силами ударить Святослав, він вирішив ждати його приходу дома, на Торі. Сюди та в найближчі навколишні степи він зразу ж закликав орільських та приморських ханів, які й прибули з ордами. Примчали навіть кулобичі з далекої Куль-Оби! Є чим пригостити зарозумілого Ольговича! Буде йому відплатити і за Коб’яка з братією, і за недавню хорольську ганьбу! Всі сили Дешт-і-Кипчака стягнуті в один кулак!

Ну, Святославе! Начувайся!

Після полудня примчав до нього хан Кза. Мов п’яний, заточуючись, ввалився в юрту, в знемозі опустився на подушку, простягнув уперед благально руки. На зморшкуватому, подзьобаному віспою обличчі брудні патьоки поту, рідке сиве волосся збилося в ковтюхи.

Кончак уже знав, з чим прибув Кза, в душі зловтішаючись, мовчки ждав, що скаже хан-суперник.

Кза одним духом випив чашку холодного кумису, на яку очима показав йому Кончак, промовив хрипко:

— Хане! — і тут же поправився: — Великий хане! Прокляті уруси захопили мої вежі і мої табуни! Полонили всіх жінок і дітей мого роду! Я ледве встиг вивести військо з-під удару! Що мені робити? О, я нещасний! Скажи, що мені робити?

Кончак ледве стримав у собі хвилю радості, що раптом розперла груди. Кза, той самий Кза, який завжди ставав на його шляху, який не визнавав за ним верховної влади над Дешт-і-Кипчаком, нині сам назвав його великим ханом! Яка примхлива доля! Вороги своїми руками прочищають йому шлях до влади! Спочатку уруси прибрали Коб’яка, хитрого і могутнього Коб’яка, який хотів одноосібно правити Степом, а тепер поставили перед ним на коліна сильного і гордого Кзу!

Та хитрий Кончак жодним словом, жодним порухом не проявив своїх почуттів. Навпаки, нахилившись, обняв Кзу за плечі, підбадьорив:

— Не сумуй, хане! Ти врятував військо, а поки за твоїми плечима військо, ти — хан! Жінок же та дітей твоїх визволимо! І стада твої нікуди не дінуться! Іще завтра Святослав розплатиться з тобою за кривду сповна!

— Який Святослав? — здивувався Кза. — Київський? Я його там не бачив... Над полками урусів майоріли стяги Ігоря Сіверського...

— Ігоря Сіверського? То й він тут, мій сват? Пай-пай! — Кончак узявся в боки. — Упізнаю гарячого Ольговича! Видно, напросився, щоб Святослав дозволив іти в голові... Отже, це він тебе сьогодні гарненько попатрав!

Кончак усе-таки не втримався, щоб не вколоти хананедруга.

Кза схопився на ноги. Кончакові слова боляче вдарили його по серцю.

— Я відомщу йому!

— Ми помстимося! Ми! Гуртом! І не тільки йому, а всім князям, і передусім Святославові! — жорстоко кинув Кончак і взяв Кзу за плечі. — Настав наш час, хане! Круг мене нині зібрався весь Половецький степ! Я приготував Святославові добрячу петлю, і він уже всунув у неї свою голову! Залишилося зашморгнути!.. Якщо ми тут погромимо урусів, тоді ніяка сила не спинить нас у нашому поході на Русь! Ти розумієш, що це означає?

Кза, звичайно, розумів: Русь залишиться без захисту. Але він також розумів і те, що ця перемога незмірно зміцнить владу Кончака над степом. Коли б Кза не думав про визволення своїх родовичів з уруського полону, він і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти Кончакові. Та що зробиш — мусиш!

— Ми розгромимо їх! — озвався похмуро. Кончак струснув його за плечі.

— Кза, допоможи мені! Кза! Хай твої вивідачі слідкують за кожним кроком Ігоря і про все повідомляють мене! Це добре, що він відірвався від Святослава! Ми погромимо спочатку Ігоря — завтра погромимо! А потім гуртом навалимося на Святослава з братією... Кза!

Кза вийшов, а Кончак плеснув у долоні і владно кинув молодому вилицюватому джигітові, що заглянув у юрту:

— Коня мені!