Корейська війна

Корейська війна

Командувач вiйськом США в Азiї генерал А. Ведiмеєр звiтував перед урядом США ще 1947 року: «У Пiвнiчнiй Кореї стоїть вишколене й озброєне Московщиною 125.000-не комунiстичне корейське вiйсько. Ми ж маємо в Пiвденнiй Кореї лише 16.000, i то не вiйська, але вiйськової жандармерiї, озброєної легкою ручною зброєю, без гармат. Три чвертi корейської людностi живе в Пiвденнiй Кореї, отже, США можуть вишколити й озброїти кiлькаразово бiльше за 125.000 корейське нацiональне вiйсько. Але з тим треба дуже поспiшати, бо нападу пiвнiчних комунiстичних корейцiв на Пiвденну Корею можна сподiватися в найближчому майбутньому». Начальник вiйськової розвiдки США генерал Дж. Гiленкотер попереджував уряд США двiчi — 9.06.1950 i 13.06.1950, що наступ пiвнiчно-корейського комунiстичного вiйська може розпочатися кожної хвилини. Мiнiстр закордонних справ США Дiн Ачесон у своїй прилюднiй промовi сказав 12.01.1950 р., що Корея є поза колом оборонної стратегiї США. Iншими словами — повiдомив комунiстiв, що США не втручатимуться в жоднi подiї в Кореї. За пiвроку (25.06.1950) пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько напало на Пiвденну Корею.

Як бачимо, уряд США мав ТРИ РОКИ часу створити й озброїти десятиразово бiльше i сильнiше корейське нацiональне вiйсько. Але тодi билися би корейцi з корейцями та китайцями i мафiозна пропаганда не мала би свого найсильнiшого доказу, що, мовляв, «бiлi чорти» хочуть поневолити жовтих i чорних народiв, або що капiталiстичнi держави (США) нападають на демократичнi держави. Отже, мафiя подбала заздалегiдь про цю небезпеку для неї. Мафiя в урядi США три роки навмисно i планово не допускала до створення великого пiвденно-корейського нацiонального вiйська ще й тому, що Московщина планувала загарбати Корею. Найвище керiвництво корейською вiйною мафiя в урядi США передала… Московщинi. Яким чином?

Як ми вже згадували, янкi не хочуть воювати за жодну мету, хоч би яку високу чи навiть потрiбну їм. Отже, клич: «Геть вiйну!» пiдхопили би 99 % людностi США. За ту партiю, яка тягла б їх до вiйни, вони не голосували б. Тому Демократична партiя, що тодi була при владi, передала всю справу корейської вiйни до ООН. А коли засновувалася ООН, москвини та янкi у таємнiй угодi погодилися, що начальником збройних сил ООН мусить бути завжди уповноважений СРСР. За корейської вiйни ним був К. Зiнченко. Отже, командувач корейським фронтом генерал Д. Макартур пiдлягав йому. Крiм того в Радi Безпеки ООН посол СРСР В. Суслов мав право «вето». До них треба долучити зв’язкового Ради Безбеки з генералом Д. Макартуром, полковника жида Ґ. Кацiна, що його призначив Голова ООН соцiалiст Трюґве Лi, щоб вiн слiдкував за Д. Макартуром i повiдомляв К. Зiнченка про плани i заходи Д. Макартура. Коли Д. Макартур запланував висадити в Кореї американськi полки, що були в Японiї, то Ґ. Кацiн був проти того, бо висадка дуже загрожувала пiвнiчно-корейському комунiстичному вiйську. Зрозумiвши задля чого Трюґве Лi прислав йому того Ґ. Кацiна, Д. Макартур, не повiдомляючи свого зверхника К. Зiнченка, таки висадив тi полки i розбив пiвнiчно-корейське вiйсько. На вимогу К. Зiнченка президент Г. Трумен звiльнив Д. Макартура з посади за непослух.

Генерал Д. Макартур розбив пiвнiчно-корейське комунiстичне вiйсько i воно утiкло до китайського кордону. Тодi китайськi полки перейшли 26.11.1950 р. кордон i почали наступати на вiйсько ООН (фактично США). За тим кордоном китайцi мали свої вiйськовi бази, склади зброї, вiйськовi летовища. Через прикордонну рiчку Ялю було кiлька мостiв, якими китайцi перевозили своє вiйсько i зброю. К. Зiнченко заборонив Д. Макартуру нищити мости, бомбувати китайськi вiйськовi бази. Д. Макартур вислав президенту Г. Труменовi воєнно обґрунтований протест. Г. Трумен наказав йому виконувати накази ООН, тобто московського генерала К. Зiнченка. А 80 % вiйська ООН складали вiйськові частини США.

Хоч i з великими втратами, проте Д. Макартур розбив корейське комунiстичне вiйсько так, що комунiстичнi генерали телеграфували напровеснi 1951 року своїм московським опiкунам: «Зупинити американський наступ нам не сила». Тi опiкуни поробили заходи, щоб уряд США припинив наступ вiйськ ООН (фактично США). Мафiя в урядi США це зробила. Вона вигнала генерала Д. Макартура з посади командувача корейським фронтом. Парламент США ухвалив дати Пiвденнiй Кореї 10 мiльйонiв доларiв озброєння корейського нацiонального вiйська. Мафiя затримувала ту допомогу скiльки могла, а коли й висилала зброю, то маловартiсну, наприклад, висилала гармати i такi набої, якi не надавалися до тих гармат. Всi вiйськовi плани та звiти, що їх посилали командувачi корейським фронтом до Вашинґтона, ставали вiдомi К. Зiнченковi у Нью-Йорку в той же день, а в Москвi за 24 години. Генерал Д. Макартур, рятуючи корейський фронт, був примушений перекинути з Японiї на корейський фронт американську вiйськову жандармерiю, а вона була легко одягнена, бо в Японiї теплий клiмат. В Кореї ж були морози 30 ступнiв. На всi телеграми генерала Д. Макартура вислати негайно теплий одяг Вашинґтон не вiдповiдав, аж поки американськi жертви вiд морозу сягнули кiлькадесят тисяч.

У Кореї 72.879 воякiв США заморозили руки чи ноги, з них 612 умерли. Корейська вiйна коштувала США 145.000 убитих та ранених i 20 мiльярдiв доларiв. За тi грошi США могли вишколити, озброїти i втримати десятикратне за американське корейське нацiональне вiйсько, як радив генерал А. Ведiмеєр три роки перед корейською вiйною.

Генерали Д. Макартур, М. Кларк, Дж. Ван-Флiт, А. Ведiмеєр свiдчили Сенатськiй слiдчiй комiсiї, що вони могли би перемогти в корейськiй вiйнi за два тижнi часу, якби уряд США (тобто мафiя в урядi. — П. Ш.) не забороняв їм вигравати.