X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА

X. ІЗРАЇЛЬСЬКА РЕСПУБЛІКА

Нiмеччина ще 1812 року законом надала нiмецьким жидам однаковi права з нiмцями. До 1916 року сiонiсти вважали Нiмеччину своїм найлiпшим приятелем. Головна управа сiонiзму була в Берлiнi. Нiмецький король Вiльгельм II пробував переконати свого приятеля турецького султана вiддати Палестину жидам. Султан не погодився, хоч свiтове жидiвство давало йому величезного хабара. Отже, сiонiсти побачили, що Нiмеччина не поможе їм створити в Палестинi жидiвської держави, хоч би вона й перемогла в тiй вiйнi. Тож надiї сiонiстiв на таку допомогу переметнулися до Англiї.

Восени 1916 року Нiмеччина своїм вiйськом зайняла майже всю Захiдну Європу, зменшила довiз харчiв, зброї до Англiї з США, так що Англiя мала їх лише на один тиждень. Францiя, втративши 700.000 своїх найлiпших воякiв, хиталася. Англiйське вiйсько у Францiї, не маючи амунiцiї, вiдступило з фронту на узбережжя Ла-Маншу, щоби могло втiкати на свої острови. Московське вiйсько вiдступало на всьому фронтi, московська iмперiя хиталася напередоднi революцiї. Нiмеччина була тодi переможцем. I вона запропонувала Великобританiї замиритися на умовах, якi iснували перед вiйною, тобто повернути полiтичний i державний стан в Європi до стану передвоєнного, i не жадала жодного вiдшкодування. Уряд Великобританiї схилявся до замирення.

Радником Великобританського уряду у справах Близького Сходу був перський мiльйонер жид А. Малком. За його посередництвом уповноваженi провiдники Свiтового Союзу сiонiстiв Хаїм Вайцман, Нагум Соколов i Самуїл Ландман запропонували Великобританському урядовi допомогу свiтового жидiвства. Вони обiцяли намовити уряд i суспiльство США до вiйни на боцi Великобританiї. За цю послугу Великобританiя мала би допомогти жидiвству заснувати в Палестинi свою державу. Таке виглядало цiлковито можливим, бо поразка Нiмеччини була б поразкою i Туреччини i звiльненням Палестини вiд турецької влади. Пiзнiше жидiвський часопис писав: «Англiйський та французький уряди переконалися, що єдиний спосіб втягнути США у вiйну проти Нiмеччини — це обiцяти свiтовому жидiвству Палестину».

Англiя не могла своїми силами захистити Суецьку протоку вiд Туреччини. Англiйський уряд ще 1915 року обiцяв турецьким арабам, отже, i палестинським арабам заснувати арабськi самостiйнi держави, якщо араби допоможуть Англiї втримати в її руках Суецьку протоку. Араби погодилися, Англiя пiдписала 25.10.1915 р. з арабами вiдповiдну угоду. Араби повстали проти турецької влади, захистили Суецьку протоку, взагалi допомогли Англiї звоювати Туреччину. Так Великобританiя перемогла Туреччину.

Той же самий Великобританський уряд обiцяв 1916 року жидам створити в Палестинi жидiвську державу. На вимогу жидiв вiн цю свою обiцянку задокументував у таємному листi-зобов’язаннi мiнiстра А. Балфура до проводу Союзу сiонiстiв.[90]

Мирна угода в Парижi 1919 року визнала за турецькими арабами право творити свої незалежнi держави: Ліван, Сирiю, Iрак, Саудiвську Аравiю, Йємен i ПАЛЕСТИНУ. Люднiсть кожної з тих нових арабських держав одержала право вибрати якусь стару державу на свою тимчасову опiкунку, яка могла би допомогти їм розбудувати своє державне життя. Тi опiкуни мали якомога скорше провести вибори до арабських парламентiв. У Палестинi жило 1920 року 700.000 арабiв i 50.000 жидiв. Жили не ворогуючи. Отже, 82 % людностi Палестини вибрало своєю опiкункою США. Але сiонiсти хотiли, щоб опiкункою була Великобританiя, бо вона вже зобов’язалася творити в Палестинi жидiвську державу. Тож на вимогу сiонiстiв англiйський уряд вислав лiтаком до Палестини англiйського жида Гербера Самуела. Прилетiвши, вiн проголосив, що опiкункою Палестини є Великобританiя, а вiн є великобританським губернатором Палестини. Президент США обурився таким англiйським шахрайством, але жидiвськi банкiри закрили йому вуста. Англiя, не гаючись, вислала до Палестини 200.000 свого вiйська.

ООН ухвалила 29.11.1947 р. подiлити Палестину на двi частини — жидiвську й арабську. Жиди мали б одержати половину всiєї землi, хоч 96 % землi в Палестинi належало арабам. Само собою зрозумiло, що араби обурилися таким грабунком i не погодилися.

Тому, що жидiв у Палестинi було не бiльше як 10 %, Г. Самуел не робив 26 рокiв жодних виборiв до парламенту чи самоврядування. А за той час (1921–1947) до Палестини приїхало 600.000 європейських жидiв. Арабiв за той час збiльшилося природним приростом до 1.350.000. Англiйський правитель Г. Самуел наказав арабам вiддати всю зброю, яку мали, погрожуючи шибеницею за нездачу.[91] Водночас Великобританiя та США озброїла жидiв найновiшою зброєю вартiстю 300 мiльйонiв доларiв. Обеззброївши арабiв й озброївши жидiв, англiйське вiйсько виїхало 14.05.1948 р. з Палестини. На другий же день жиди напали на арабiв і повиганяли їх із Палестини понад один мiльйон, забравши без жодної заплати все їхнє майно. Вигнавши арабiв, жиди проголосили 15.05.1948 року незалежну жидiвську республiку. Президент США Г. Трумен визнав її офiцiйно десять хвилин по проголошеннi.

П’ять iнших арабських держав хотiли збройно захистити пограбованих палестинських арабiв, але ООН намовила їх не розпочинати вiйни, обiцяючи арабам повернути їм їхню землю i маєтки дипломатичним шляхом. I Загальнi Збори ООН ухвалили 11.12.1948 р.: 1) Щоб Iзраїльська республiка дозволила 900.000 вигнаним з Палестини арабам повернутися до Палестини. 2) Щоб заплатити тим арабам, якi не захочуть повертатися, за загарбане майно. Само собою зрозумiло, що жиди лише глузували з тої паперової ухвали. За статутом ООН тих членiв, що не виконують ухвал ООН, викидають з членства ООН. Iзраїльську республiку досi не вигнали, хоч ООН повторювала ту свою ухвалу кiлька разiв.

Переможцi США, СРСР, Великобританiя та Францiя примусили 1952 року переможену Нiмеччину заплатити Iзраїльськiй республiцi за шкоди жидам, зробленi гiтлерiвським урядом, 822 мiльйона доларiв, виплачуючи 12 рокiв. Крiм того — 107 мiльйонiв доларiв за забране жидiвське майно. Крiм того Нiмеччина виплатила окремим жидам вiдшкодування: у 1954–1958 роки — 187 мiльйонiв доларiв, 1959 року — 60 мiльйонiв доларiв, 1960 року — 101 мiльйон доларiв, у 1961–62 роки — 150 мiльйонiв доларiв. Вiд Австрiї жиди одержали вiдшкодування 60 мiльйонiв доларiв. Вiд Iталiї — 10 мiльйонiв доларiв. Голова Свiтового Союзу сiонiстiв др. Н. Ґолдман казав 5.02.1961 р. на сiонiстському з’їздi в Нью-Йорку, що Iзраїльська республiка i окремi жиди одержали вiдшкодування понад два мiльярди (2.077.000.000) доларiв.

Жиди пограбували у палестинських арабiв майна вартістю бiльше як десять мiльярдiв доларiв.

Чому великодержави не примусили анi Iзраїльську республiку, анi свiтове жидiвство, що має величезнi мiльярди доларiв у своїх банках, заплатити вiдшкодування вигнаним палестинським арабам?

I чому нi один парламент у свiтi, нi великi часописи, журнали не висловили анi словечка протесту проти цього жидiвського бандитизму? Бо, мовляв, то було справедливо, коли нiмцi заплатили жидам, а буде несправедливо, коли жиди заплатять арабам. Отака-то «мораль» державних i культурних провiдникiв цивiлiзованих народiв XX ст. Поворот до доби печерного двоногого звiра. А цi ж провiдники найголоснiше за всiх кричать про потребу справедливостi i мають себе за християн.

Жидiвською боротьбою за створення їхньої держави керував створений Свiтовим Союзом сiонiстiв провiд на чолi з Давидом Бен-Гурiоном, що офiцiйно називався «Жидiвська агенцiя». Д. Бен-Гуріон настирливо вимагав вiд уряду Великобританiї значно побiльшити переселення жидiв до Палестини i створити уряд жидiвської держави. Великобританiя мусила оглядатися на далеко бiльший i далеко потрібнiший їй арабський свiт з його нафтою та на мусульман Британської iмперiї, понадто iндуських. З цих причин англiйський уряд не хотiв надто вiдкрито пiдтримувати жидiвськi вимоги. Мусив плисти мiж жидiвською Сцилою i арабською Харибдою. Отже, щоби примусити англiйцiв приспiшити творити жидiвську державу, сiонiсти створили в Палестинi таємнi озброєнi терористичнi боївки:

Гаґана. Вона складалася 1945 року з 40.000 селян та мiщан. Мiж ними були дiвчата і жiнки. Окремо слiд сказати про охоронникiв-полiцаїв i 3.000 вiйськовикiв. Ця органiзацiя була добре озброєна, мала свiй штаб i вiддiли по всiй Палестинi.

Iрґун Цвай Лнумi (нацiоналiстичне Вiйськове Товариство) мало 5.000 вишколених, добре озброєних членiв.

Гурт Стерна. Мав лише 300 членiв, але це були надзвичайно запеклi шовiнiсти i надзвичайно жорстокi.

З наказу Д. Бен-Гурiона цi боївки розпочали в Палестинi шалений терор. Вони вбивали не лише арабiв, але й англiйцiв. Вони висаджували в повiтря англiйськi радiостанцiї, нищили летовища та лiтаки; захоплювали в полон англiйських офiцерiв; висадили динамiтом у повiтря великий готель, в якому мiстився Штаб англiйського вiйська, убивши при цьому понад 100 англiйських офiцерiв; висаджували в повiтря залiзницi i станцiї; закладали мiни на шляхах. Лише за два мiсяці було понад 500 вибухiв у 50 мiсцях. Вони напали 10.04.1948 р. на арабське село Дейр Ясин; вигнали зі села всiх 600 арабських родин, пограбувавши все їхнє майно; закатували на смерть 250 арабiв, мiж ними 25 вагiтних жiнок, 60 матерiв з немовлятами. Решту жiнок та дiвчат роздягли i голими ганяли по вулицях Єрусалиму. Подiбне зробили у 1948–1956 роки у двохстах арабських селах. Зруйнували понад 150 мусульманських мечетей i християнських церков, зогидивши святинi, пограбувавши майно. Зайнявши християнськi цвинтарi, нищили хрести, викидали з могил кiстки.

Найбiльше, на що спромоглася англiйська влада в Палестинi зробити проти жидiвських звiрств, — це огородити себе колючим дротом i не виходити поза нього, бо її начальник-правитель Палестини, призначений англiйським урядом, був жид Г. Самуел. Про жидiвське харцизство та звiрства мовчали уряди США i Великобританiї i всi англiйськi та американськi великi часописи почали писати (дуже мало) лише, коли жиди вбили в Палестинi уповноваженого ООН графа Ф. Бернадота та голову ООН Д. Гамарскольда i загрожували вбити командувача вiйськом ООН на iзраїльсько-арабському кордонi генерала Фон Горна.

По проголошеннi Ізраїльської республiки, її уряд зрiвняв iз землею 250 арабських домiв, що були при жидiвському «Мурi плачу», щоб зробити майдан перед тим муром. Також зрiвняв iз землею всi арабськi доми, щоби побудувати вулицю до того муру, вигнавши на вулицю понад 3.000 арабiв з дiтьми, не заплативши їм анi сотнi вiдшкодування, хоч вони голодували. Коли ж Мiжнародний Червоний Хрест хотiв їх годувати, то iзраїльський уряд не дозволив. Коли обуренi уповноваженi того Хреста пробували без жидiвського дозволу годувати вигнаних арабських дiтей, то жидiвська полiцiя ув’язнювала працiвникiв Мiжнародного Червоного Хреста. Коли грецький єрусалимський патрiарх хотiв скликати нараду арабських дiячiв, щоб обмiркувати справу допомоги вигнаним з їхнiх домiвок арабам, то iзраїльський уряд заборонив скликати i знущався з нього.

Доми, землю i майно вигнаних арабiв пограбувала не юрба жидiвська, але жидiвське вiйсько пiд командою своїх офiцерiв. Те ж вiйсько загиджувало християнськi церкви, запльовували вiвтарi, образи, нищили все всерединi. Те вiйсько збомбувало i пiдпалило лiкарнi та карети швидкої допомоги Мiжнародного Червоного Хреста, хоч на них були прапори Червоного Хреста. Все це робило вiйсько на команду офiцерiв, отже, з наказу уряду Ізраїльської республiки. Вiн хотiв залякуванням та голодом примусити арабiв утiкти з Палестини.

Економiчно Iзраїльська республiка є паразитом, бо живе i розбудовує своє рiльництво, промисловiсть i вiйськову потужнiсть всiлякими пожертвами свiтового жидiвства та США i позиками (найбiльше у США). Так, вiд Нiмеччини, Австрiї та Iталiї вона (i окремi жиди) одержала офiцiйно 2077 млн. доларiв, а фактично далеко бiльше, бо одержувала переважно не грошима, але машинами, кораблями, матерiалами, що їх порахували за цiну далеко меншу, нiж їхня справжня ринкова вартiсть. За 1949–1965 роки вона одержала вiд уряду США допомоги (кредитом, машинами, зброєю, матерiалами) на 1079 млн. доларiв. Американськi жиди назбирали їй пожертв[92] 8 мiльярдiв доларiв. Вона продала в США своїх позичкових зобов’язань на 822 мiльйона доларiв. З Нiмеччини та США вона потягнула майже 12 мiльярдiв (11.979.000.000) доларiв, а з усього свiту напевно яких 20 мiльярдiв доларiв. Посол США до Йордану Дж. Ґрiн свiдчив у Сенатськiй слiдчiй Комiсiї, що одного лише 1953 року США вислали Iзраїльськiй республiцi ЗБРОЇ на 388 мiльйонiв доларiв.

Жидiв у Палестинi було 1956 року менше як два мiльйони. Вони були маленьким островом, що його оточувало 40-мiльйонне арабське море. Арабськi держави також озброювалися i заприсягалися знищити Iзраїльську республiку. Тож поки вони її не знищили, вона запланувала роззброїти арабськi держави за допомогою Францiї, Великобританiї та США. Єгипетський уряд подав 1956 року золоту нагоду таке зробити. Вiн вiдiбрав Суецький канал вiд Англiї, експропрiював i одержавив його. На думку жидiв, це було порушення мiжнародного права, отже — законна причина для Великобританiї, Францiї, США проголосити вiйну Єгиптовi.

Iзраїльський голова уряду Д. Бен-Гурiон, вiйськовий мiнiстр С. Перец i головнокомандувач вiйськом М. Даян прилетiли 22.10.1956 р. таємно до Парижа, щоб намовити французький уряд воювати з Єгиптом та iншими арабськими державами, якщо вони пiдтримають Єгипет. Вiд французького уряду їх зустрiли Голова уряду Ґ. Моле, Мiнiстр закордонних справ К. Пiно i Вiйськовий Мiнiстр М. Бурже-Манурi. Вiд Великобританiї були Мiнiстр закордонних справ С. Лойд та його заступник П. Дiн. На їхнiй таємнiй нарадi ухвалено такий план вiйни: Iзраїль нападе 29-го жовтня на Єгипет; займе Сінай i посуне своє вiйсько до Суецької протоки. Французька авiацiя та флот боронитиме iзраїльське узбережжя та мiста. Британський флот збомбує Єгипет. Сам канал обсадить англо-французьке вiйсько. Англiйський уряд боявся псувати свої стосунки з арабськими державами, бо мав вiд них нафту. Отже, щоб якось виправдатися, та нарада ухвалила подати офiцiйну причину вiйни — це не лише охоронити канал вiд обидвох суперникiв (арабiв та жидiв), але також, щоби вiдокремити жидiв вiд арабiв, щоб їхня вiйна не призвела до свiтової вiйни.

Жидiвське вiйсько напало 29.10.1956 р. на Єгипет, захопило Сiнай i дiйшло 10 кiлометрiв до каналу. Французи та англiйцi зробили своє. Але заходами канадського голови уряду Л. Сейн-Лаврента та канадського посла до ООН Л. Пiрсона ООН засудили той напад i зажадали припинити вiйну, i щоб жидiвське вiйсько забралося з єгипетської землi. За таких обставин США були змушенi прилучитися до тої вимоги ООН. Свiт врятувався поки що вiд 3-ої свiтової вiйни.

Над дверима iзраїльського парламенту в Єрусалимi викарбовано: «Iзраїль, пам’ятай, що твої межi простягаються вiд Єфрату до Нiлу». А варто запам’ятати, що понад 50 % членiв того парламенту складають жидiвськi соцiалiсти та комунiсти.

Жидiвська нацiональна доктрина: «Жидiвський народ — вибраний Богом, тому має право панувати у свiтi» є рiдною близнючкою нiмецької нацiональної доктрини: «Нiмеччина — понад усе» i московської нацiональної доктрини: «Масква всєму свєту ґалава. Пакаряйтєся нам всє язицi, iбо с намi Боґ». Хто саме з цих трьох народiв найбiльше шовiнiстичний — тяжко сказати. Жиди, щойно звiльнившись від московського, нiмецького та iншого гноблення, у своїй власнiй державi гноблять не жидiв далеко жорстокiше, нiж гнобила Московщина жидiв. Кiлька прикладiв. У Палестинi жило 1948 року 200.000 християн. Року 1969 залишилося їх лише 40.000. Чому? Бо iзраїльська влада i суспiльство всiлякими утисками, гнобленням зробили життя християн i мусульман у Палестинi таким пеклом, що вони мусили втiкати з Палестини, покинувши свої маєтки, щоб урятувати бодай своє життя. Отже, жиди вигнали з Палестини 80 % християн i ще бiльше мусульман. А який пекельний вереск зчинили би жиди в усьому свiтi, якби християни вигнали iз США лише один відсоток жидiв?!

В Ізраїльськiй республiцi iснує пiдтримуване урядом товариство, яке має своєю метою очистити її вiд УСIХ християн i мусульман, отже, i зруйнувати їх храми. Не тяжко уявити, що робило би свiтове жидiвство, якби в якiйсь християнськiй чи мусульманськiй державi заснувалося таке саме товариство, але скероване проти жидiв.

Жидiвська пропаганда на весь голос кричить, що Ізраїльська республiка є демократична. Ось кiлька прикладiв її «демократичностi». За її законами шлюб особи жидiвської вiри з особою нежидiвської вiри вважається за неправосильний, незаконний. Правним шлюбом закон вважає лише той, що його дав рабин. До Палестини переселилося чимало жидiв, що мали жiнок християнок чи атеїсток. В Ізраїльськiй республiцi не лише тi жiнки, але й їхнi чоловiки жиди та дiти опинилися в повному бойкотi. Їх гнобили та знущалися всiма способами. Їхнiх дiтей у школах немилосердно били, прозиваючи ґоями.

Навiть чистокровнi жиди жидiвської вiри не всi мають однаковi права. Наприклад, лише правовiрнi жиди — ашкеназi — мають всi права, а поступовi, тобто реформованi, не мають права мати навiть синагог. До Iзраїлю приїхало чимало африканських жидiв (жидiвської вiри). Європейськi жиди в Iзраїлi ставляться до них з погордою, не допускають до своїх синагог чи товариств.

Iзраїльська республiка має «Закон про репатрiантiв». За ним кожний жид має нiчим не обмежене право оселитися на стало в Ізраїльськiй республiцi i бути її громадянином з усiма правами. Польський жид Освальд Руфейсин, рятуючи своє життя вiд гiтлерiвцiв, переховувався 18 мiсяцiв у польському католицькому монастирi. Там вiн вихрестився i став католицьким ченцем. Вiн не відрiкався своєї жидiвської народностi, навiть був сiонiстом. Вiн переїхав 1959 року до Iзраїлю i попросив дати йому громадянство Ізраїльської республiки. Її уряд вiдмовив йому, бо особа навiть жидiвської народностi, але нежидiвської вiри не має права бути громадянином Ізраїльської держави.

А що сталося би з тими членами парламенту якоїсь християнської чи мусульманської держави, якi запропонували б ухвалити закон, за яким особа жидiвської вiри не має права бути громадянином їхньої держави?

Парламент Ізраїльської республiки ухвалив 1965 року закон, який суворо карає тих, якi навертають жидiвських дiтей та молодь на християнство. Закони СРСР карають каторгою тих, хто навчає дiтей та молодь християнським молитвам та iдеям.

Жидiвська юрба в Iзраїлi БЕЗКАРНО багато разiв нападала на християнськi церкви i розганяла тих, що молилися. Великi часописи в усьому свiтi мовчали. А як би вони кричали, коли би десь у свiтi християнська юрба напала б на жидiвську синагогу?

Уряд Iзраїлю тимчасово припинив 1946 року громадянськi демократичнi свободи та права. Це «тимчасово» тягнеться досi. Громадянськi демократичнi права лишилися лише на сторiнках Конституцiї. Достеменно так як у СРСР. Отже, не дивно, що навiть жиди, якi звикли мати демократичнi права в iнших державах, тiкають з Iзраїлю. Наприклад, з тих, що приїхали з Англiї, 90 % повернулися до Англiї. Навiть з польських жидiв 35 % втiкло з Iзраїлю до США. А нiхто не може виїхати з Iзраїлю без окремого дозволу уряду. Одержати ж той дозвiл надзвичайно тяжко. Якби не ця фактична заборона виїздити, то бiльше як половина жидiв Iзраїльської республiки виїхала би з неї. Чи не те саме є в такому ж «демократичному» СРСР?

Повну вiдповiдальнiсть за те, що дiється на Близькому Сходi, несуть Великобританiя та США. Вони ж створили Ізраїльську республiку. Тої республiки не iснувало б без їхньої допомоги. З багатьох фактiв їхньої допомоги згадаємо тут ще два.

ООН мала ухвалити розподiл Палестини на двi частини — жидiвську й арабську. Для того треба було мати двi третини голосiв членiв ООН. Тих двох третин голосiв за розподiл не було. Мiж тими, що проти, були, наприклад, Грецiя, Лiберiя, Гаїтi, Фiлiппіни. Такi держави одержували вiд США велику допомогу. Отже, президент Г. Трумен загрозив, що вiн припинить допомогу їм, якщо не голосуватимуть ЗА розподiл Палестини. Крiм того, 26 сенаторiв США дуже натиснули на 12 членiв ООН, якi не хотiли голосувати за розподiл Палестини. Пiд таким великим тиском США ООН ухвалила 29.11.1947 р. розподiл Палестини на двi частини. Пригадаймо, що власниками 96 % тої землi були араби.

Кiлька Римських Пап багато разiв виступали офiцiйно проти всього жидiвства, бо саме жидiвство у щоденнiй дiяльностi i у «Талмудi» виявило свою запеклу ненависть i ворожнечу до християнства. Тож не дивно, що католицькi пiвденно-американськi держави були проти того, щоби прийняти Iзраїль до ООН, поготiв ще й тому, що католицька церква вважала Єрусалим за християнську святиню i колись (у XIII ст.) благословила i допомагала хрестоносцям визволяти Єрусалим вiд нехристиянської, мусульманської влади. Тож мiняти мусульманську владу на iншу нехристиянську — жидiвську — не було жодного сенсу. Без голосiв пiвденно-американських держав не було потрiбної бiльшостi голосiв членiв ООН. Отже, заступник мера мiста Нью-Йорка жид М. Сiлвер намовив свого американського особистого приятеля кардинала В. Спелмана, щоби той вплинув своїм кардинальським авторитетом на уряди пiвденно-американських держав, аби вони голосували за прийняття Iзраїлю до ООН. В. Спелман це зробив, тi держави голосували за прийняття.

Аж надто велику приязнь уряду США до Ізраїльської республiки показує, наприклад, такий факт (один із тисяч). Лiтаки Ізраїльської республiки збомбували i затопили 8.06.1967 р. в Середземному морi вiйськовий корабель США «Лiбертi», там загинуло понад 100 американцiв. Ізраїльськi лiтаки затопили «Лiбертi» не помилково, бо мали 5 годин часу бачити прапор США на тому кораблi. Такий вчинок є законною причиною вiйни. Уряд США обмежився лагiдним паперовим протестом. А пригадаймо, що уряд США проголосив 1917 року вiйну Нiмеччинi офiцiйно за те, що нiмецькi пiдводнi човни НIБИ затопили корабель США «Суксес».

Провiдники свiтового жидiвства спричинили Першу i Другу свiтовi вiйни. Вони ж спричинять i Третю свiтову вiйну. Наслiдки Першої — 150 мiльйонiв рабiв, 150 мiльйонiв трупiв i румовища у Схiднiй Європi. Наслiдки Другої — 700 мiльйонiв рабiв, 70 мiльйонiв мерцiв, румовище майже у всiй Європi. Наслiдки Третьої — мiльярди мерцiв, румовище на всiй нашiй планетi, а може й розрив її на шматки та попiл.