Атлантична анархія

Атлантична анархія

Штовхаючи Нiмеччину та Японiю до нападу, мафiя водночас вела шалену пропаганду за участь США у вiйнi. Одним iз зразкiв тої пропаганди була т. зв. «Атлантична хартiя». Мафiя знала, що жодними високими iдеями не штовхне янкi до вiйни, хiба що iдеєю «вiчного миру» та у зв’язку з ним високого добробуту самих янкi. I вона влаштувала велику театральну виставу на тему «Вiйна, щоби знищити внйни раз i на завжди» — зустрiч президента Ф. Рузвельта з головою Великобританського уряду У. Черчiллем на Атлантичному океанi.[72] На тiй зустрiчi вироблено i пiдписано «Атлантичну хартiю». Голова сiонiстiв США проголосив її найбiльшою подiєю в iсторiї людства. Iншi порівнювали її з Десятьма Заповiдями Божими. Глорифiкацiї їй в США не було меж, але в Європi нiхто не поставився до неї поважно. Європейськi часописи називали її порожньою балаканиною, а деякi вiдкрито глузували з неї. I сам У. Черчiлль у своїх кiлькох книжках-спогадiв дивиться на неї лише з точки погляду участi США у вiйнi, а про здiйснення її обiцянок мовчить.

Байдуже, з якої точки погляду дивитися на ту «Атлантичну хартiю», вона лишиться в iсторiї зразком безсоромно брехливої мафiозної пропаганди, щоби втягнути весь свiт у вiйну проти А. Гiтлера. У тiй пропагандi — в «Атлантичнiй хартiї» — мафiя далеко перевищила всiх демагогiв, всiх гiтлерiв, ленiних, сталiних, використовуючи легковiрнiсть, полiтичне невiгластво людей, а насамперед янкi. Автор багатьох iсторично-громадознавчих праць В. Г. Чемберлен пише: «Розумове пiдсоння в США за часiв 2-ої свiтової вiйни — це була неймовiрно жахлива мiшанина полiтичного невiгластва, легковiрностi, безпiдставних бажань, брехнi, мрiї». I зрештою, та «Атлантична хартiя» була — за мiжнародним правом — «казус беллi», тобто приводом для проголошення вiйни. Навiть У. Черчiлль, що знав мiжнароднi закони i знав, що президент США не має права проголошувати вiйни, сам втягав США у вiйну, навiть вiн признається у своїх спогадах, що був здивований, — як мiг Ф. Рузвельт таке пiдписати.

Та i сам Ф. Рузвельт не мав «Атлантичну хартiю» як зобов’язуючий США документ, навiть такий, що зобов’язує його самого. Найлiпшим доказом цього є факт, що вiн подер її на шматки на Тегеранськiй та Ялтинськiй нарадах i в усiй своїй москволюбськiй полiтицi. А з точки зору мiжнародного права «Атлантична хартiя» була найбiльшим зобов’язуванням з усiх тих, що їх колись в iсторiї давали США. Ф. Рузвельт дуже добре знав, що Парламент і Сенат США нiколи не затвердять нiчого такого як ця «Атлантична хартiя», що, напевно, її вiдкинуть, як вiдкинули Версальську мирну угоду i Лiгу Нацiй. I вiн не дав «Атлантичної хартiї» їм, щоб затвердили, а лише стисло оповiв про її змiст, багато чого не згадавши i чимало збрехавши.

Пригадаймо тут змiст тої «Атлантичної хартiї». Офiцiйна її назва: «Спiльне Комюнiке Президента США i Голови Великобританського уряду».

Вступ. «Президент США Франклiн Рузвельт i Голова уряду Великобританiї Високодостойний пан Уiнстон Черчiлль, який представляє Його Величностi уряд З’єднаного Королiвства, зустрiнувшись, вважають доцiльним оприлюднити певнi спiльнi засади державної полiтики їхнiх держав, що на них вони засновують майбутнiсть усього свiту».

Перший пункт. «Їхнi держави не бажають i не домагаються жодних завоювань, анi територiальних, анi будь-яких iнших». Цей пункт є 100 %-ою облудою. Як Англiя збудувала свою гегемонiю? Чи ж не вiйнами з Iспанiєю, Голландiєю, Францiєю, Нiмеччиною? I тепер, знищивши нiмецький торговельний флот, чи не перехопить Англiя ввесь його заробiток собi? Це саме i з авiацiєю. Легко перехопить вiд подоланої Японiї її ринки.

Другий пункт. «Вони хочуть, щоб не було таких територiальних змiн, якi не вiдповiдають вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються».

У цьому пунктi сказано: «…жодних територiальних змiн». Про жодний виняток не згадано. Отже, це стосується також i Нiмеччини та СРСР. Сказано: «… Вiльно висловленим бажанням народiв, що їх тi змiни стосуються». Чи це означає, що землi тих народiв мають краяти три людини за круглим столом як то було в Ялтi? Чи це означає, що мiльйони родин виженуть з прапрадiдівської землi свiт за очi, як нiмцiв, українських лемкiв? Цей пункт натякає на плебiсцит. Судетськi нiмцi та українськi лемки повiк не забудуть отих «плебiсцитiв», що їх вони пережили. Анi одна вiйна в iсторiї не закiнчилася таким кривавим «миром» як Друга свiтова.

Третiй пункт. «Вони визнають i шанують право кожного народу вибирати форму влади, щоби були поверненi сувереннi права i самоуправа всiм тим народам, вiд яких вiдiбрано цi права силою».

Проект «Атлантичної хартiї» писав на бажання Ф. Рузвельта У. Черчiлль. У його проектi друге речення цього пункту звучало: «… Вони лише турбуються захистити право на вiльне слово i думку, без якої такий вибiр буде оманою». Це Черчiллеве речення Ф. Рузвельт змiнив на подане вгорi, тобто «хочуть, щоби були поверненi». Чому змiнив? Бо ж увесь свiт знає, за винятком цiлковито задурманених мафiозною пропагандою, що в СРСР не iснують вiльна думка, вiльне слово. Отже, багато янкi запитало би свого президента: «Якщо ми воюємо за вiльну думку i вiльне слово, то чому ж ви даєте мiльйони тонн вiйськового спорядження московському деспотовi, який вже потоптав такi дорогн нам вольностi? Слово «захистити» було надто ясне, i тому Ф. Рузвельт замiнив його на гумове «хочуть», а слово «вiльний» цiлковито викинув із Черчiллевого проекту. Щобiльше! У Черчiллевому проектi не було слiв: «… Вiд яких вiдiбрано це право силою». Цi слова додав Ф. Рузвельт. Чому? Бо ж… Московщина нiколи не загарбувала силою жодного народу, а тi народи, що тепер у СРСР, самi, з власної волi проголошували приєднатися до Московщини, створивши СРСР. А чи британськi колонiї приєдналися до Великобританiї також добровiльно? — запитали У. Черчiлля в Парламентi стурбованi англiйцi. У. Черчілль витлумачив їм, що це речення стосується лише земель, захоплених фашистами, нацистами. Ну, а англiйцi та москвини — це ж демократи. Гума.

У своїй промовi у Вашинґтонi Ф. Рузвельт сказав: «Атлантична хартiя» стосується не лише земель, що межують з Атлантичним океаном, але й до всього свiту. Вона вимагає роззброєння агресорiв, самовизначення народiв i чотири свободи: свободу слова, свободу релiгiй, свободу вiд злиднiв, свободу вiд страху. А в усiй тiй «Хартiї» нi разу не вжито слово «свобода» чи «воля». Як бачимо, вiн брехав. У промовi ж до Парламенту вiн казав, що та «Хартiя» вимагає свободи iнформацiї, а не слова. Крутiйство! Гума! Чи в СРСР бракує «повiдомлень». Та й самi янкi глузують з Рузвельтових «свобод», кажучи: «З чотирьох своїх свобод Ф. Рузвельт загубив двi на Квебекськiй нарадi, а двi на Ялтинськiй».

Четвертий пункт. «Уряди США та Великобританiї намагатимуться, вiдповiдно зважаючи на iснуючi зобов’язання, сприяти користуванню всiма державами — малими чи великими, переможцями чи переможеними — доступом на однакових умовах до свiтової торгiвлi i сировини, потрiбних їм задля їхнього добробуту».

П’ятий пункт. «Вони бажають здiйснити якнайповнiшу спiвпрацю всiх держав на господарчому полi з метою забезпечити всiм економiчний розвиток, полiпшити обставини життя робiтництва та забезпечити суспiльство вiд нещасть».

Англiя та її домiнiони пiдписали 1932 року торговельну угоду, так зване «Оттавське порозумiння», якою фактично наклали пута на мiжнародну торгiвлю. Їхнi мита, перевiзнi оплати, сконцентрованi в руках небагатьох грошi, загрожували нiмецькiй та японськiй торгiвлi й економiцi. Рятуючись, Нiмеччина перейшла на систему мiжнародного безпосереднього обмiну товарами, а Японiя розпочала дуже розбудовувати свою власну азiатську господарчу iмперiю. Четвертий пункт проголошує вiльну торгiвлю, але «зважаючи на iснуючi зобов’язання». Отже, «Оттавське порозумiння» лишається в силi. А це «Порозумiння» власне нищить вiльну торгiвлю. Недурно поважний англiйський журнал «Двадцяте сторiччя» назвав цi пункти не шкiдливими для Великобританiї.

Шостий пункт. «Пiсля остаточного знищення нацистської деспотiї вони сподiваються, що буде встановлений такий мир, який дасть усiм народам можливiсть безпечно жити у своїх власних межах, i який дасть певнiсть, що всi люди в усiх країнах можуть доживати свого вiку без страху i без злиднiв».

«Вони сподiваються». Та ж люди сподiваються вiчного миру з незапам’ятних часiв і досi. Написано «…у своїх власних межах». Чи це означає довоєннi межi чи повоєннi? А якщо повоєннi будуть несправедливi чи спiрнi, чи полiтично або економiчно безглуздими? Як тепер знаємо, фактично двi особи накреслили повоєннi межi, не питаючись людностi, яка жила в тих межах, анi їхнiх урядiв. А яке ж фарисейство у словах «нацистська деспотiя»! Чи лише нацистська стоїть на перешкодi мирного свiту? I чи лише вiйськова деспотiя? I чи лише деспотiя?

Сьомий пункт. «Такий мир мусить дати можливiсть всiм людям i народам плавати морями й океанами без жодних перешкод».

Пощо цей пункт? Та ж i перед вiйною плавали морями й океанами кораблi всiх народiв без жодних перешкод. Згаданий англiйський журнал «Двадцяте сторiччя» писав: «Признаємося — ми не розумiємо, що означає цей пункт». Нiхто не розумiв.

Восьмий пункт. «Вони вiрять, що всi держави у свiтi з життєвих i моральних причин мусять залишити застосовувати силу. Тому, що майбутнiй мир неможливо втримати, якщо держави i далi застосовуватимуть наземну, морську i повiтряну зброю задля загрози чи задля нападу поза своїми межами. Вони (тобто Рузвельт i Черчiлль. — П. Ш.) вiрять, сподiваючись широкої i сталої системи загальної безпеки, що роззброєння таких народiв є iстотною потребою, конечнiстю. Вони так само допомагатимуть i заохочуватимуть до всiляких iнших можливих засобiв i способiв, що полегшують мирним народам тягар озброєння».

Цей пункт написав Ф. Рузвельт, а не У. Черчілль. Англiя застосовувала силу поза своїми межами вiд часiв Вiльяма Завойовника (XI ст.). Отже, У. Черчiллевi було трохи нiяково таке пiдписувати, i вiн запропонував «пояснити» ясний вираз «вживати силу» неясним виразом «загроза та напад». Два роки тому Московщину вигнано з Лiгi Нацiй власне за напад на Фiнляндiю. Та сама Московщина в «Атлантичнiй хартiї» (вона також пiдписала її) запевняє ввесь свiт, що вона проти насильства. Англiйський письменник Ф. Уiл назвав «Атлантичну хартiю» «збiркою пiдлої, безчесної балаканини». Нi — вона була чимось далеко гiршим за балаканину. Вона була найцинiчнiшим глумом з усiх правд, що їх записала iсторiя мiжнародного життя, за винятком хiба вже пiвсторiчного, щоденного глуму соцiалiстичної Московщини.

Англiйський Парламент трохи занепокоївся, бо в «Атлантичнiй хартiї» виразно натякалося на англiйськi колонiї. У. Черчiлль заспокоїв його, витлумачивши, що фактично та «Хартiя» нiкого нi до чого не зобов’язує, а потрiбна була, щоб затягти США у вiйну. Лише тому вiн її пiдписав. I справдi, п’яти- та шестиколоннi часописи вiдкрито на перших сторiнках великими буквами iз захопленням писали, що та «Хартiя» фактично вже є участю США у вiйнi на московському боцi. А чотири мiсяцi пiзнiше США вже офiцiйно взяли участь у вiйнi.

«Атлантична хартiя» не пережила навiть свого творця Ф. Рузвельта. Її смерть збуто загальною мовчанкою так, що унiверситетськi студенти не знають про її iснування. Навiть син президента Елiот Рузвельт у своїй книжцi про батька присвятив цiй колись «найбiльшiй подiї у свiтовiй iсторiї» менше як одну сторiнку. В її смертi вiн звинувачував не Московщину, а Британiю.