Фабіанці в Англії

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Фабіанці в Англії

Маленький гурток визначних англiйських iнтелiгентiв заснував у 1884 роцi в Лондонi так зване «Фабiанське товариство». Назвали його фабiанським, взявши iм’я римського полководця Квiстаса Фабiуса Максимуса як символ цього товариства. Тактика Фабiуса — уникати фронтових боїв, а перемагати ворогiв способами, що тепер називаються «холодною вiйною». Так i «Фабiанське товариство» навмисно не заклало своєї полiтичної партiї, а, навпаки, посилало своїх членiв-соцiалiстiв до iнших партiй, а вони захоплювали з часом в тих партiях провiд. Так вони захопили провiд у лiберальнiй партії, а коли заснувалася робiтнича партiя, то вони опанували її цiлковито, а лiберальна партiя змалiла до малої горстки.

Першим головою Фабiанського товариства був професор Томас Давiдсон, але скоро провiд перебрали Бернард Шоу та Сiднi Веб. Серед засновникiв був i пiзнiший голова уряду Великобританiї Рамзей Макдональд. С. Веб оженився на мiльйонерцi Беатрис Потер, яка давала великi грошi на дiяльнiсть товариства i сама стала провiдним членом. С. Веб з жiнкою поїхали 1931 року до СРСР побачити на власнi очi соцiалiстичний «рай». Москвини приймали їх з королiвськими почестями. Повернувшись до Англiї, С. Веб з жiнкою написали велику працю «Савєтський комунiзм — нова культура». У нiй вони прославляли той соцiалiстичний «рай» в СРСР. Пiзнiше колишнiй високий урядовець Мiнiстерства закордонних справ СРСР Iґор Боґолєпов, утiкши до США, свiдчив 1.05.1952 р. перед Сенатською слiдчою комiсiєю США, що ту працю написали московськi знавцi, а мiнiстерство СРСР дало її С. Вебовi.

С. Веб та Б. Шоу були у проводi Фабiанського товариства 40 років. Ідеологами довгi роки були професори Г. Ласкi (жид) та Джон Страчi, який пiзнiше став Мiнiстром продовольства. Провiдними фабiанцями були мiльйонер Iзраїль Сiєф (жид, вiн виробив план соцiалiзацiї Великобританiї), Б. Русел, Дж. Шумпетер, Дж. Кейнiс, Г. Уелз, Р. Макдональд та його син Мелком, аристократи Джордж Мей, Кенетс Лiндсi, Джералд Барi, I. Нiчолс, Генрi Бонбарi, Ґрем Годейн, I. Годжес, Л. Рiдiнґ, Данiель Нiл, Базiл Блекет, Артур Салтер, Освальд Мозлi, Джордж Повел, Сiднi Чепмен, лорд Евстас Пьорсi, Рональд Дейвiсон, лорд Мелчет, Христофор Тернер.

Рiзниця мiж фабiанцями i марксистами лише в тактицi, а мета обидвох та сама: запровадити соцiалiстичний лад у всьому свiтi. Тiльки фабiанцi, згiдно зi своєю тактикою, уникають уживати слово «соцiалiзм». Московський шпигун, комунiст i мiнiстр США Г. Д. Гвайт щиро спiвпрацював з американськими фабiанцями та їхнiм iдеологом професором Дж. Кейнiсом, закладаючи Свiтовий Банк та Мiжнародний Валютний.

Фабiанцi цiлком слушно не вiрять, що соцiалiзм у свiтi запровадить пролетарiат, робiтництво шляхом збройної революцiї, бо бракує знань на таку велику справу. Кожну революцiю планували i здiйснювали завжди iнтелiгенти. Отже, треба iнтелiгентiв притягати до соцiалiзму. Задля того Фабiанське товариство заклало в Лондонi соцiалiстичну Школу економiчних наук, щоб вона виховувала майбутнiх державних дiячiв, як сказав банкiр Е. Касель, коли давав на утримання тої школи 472.000 фунтiв стерлiнґiв. Хоч фабiанцi не згоджуються з марксистами щодо тактики, проте вони нiколи не засуджували марксистської тактики, i взагалi приятелюють з марксистами, бо вони теж соцiалiсти. Так, наприклад, провiдник фабiанцiв Б. Шоу, коли був 1931 року в Москвi, казав: «Це тут, у Росiї, я переконався, що комунiстичний лад може врятувати людство вiд сучасних криз, безладу та руїни». В. Ленiна вiн назвав «найбiльшим з усiх фабiанцiв».

Дотримуючись засади — якiсть, а не кiлькiсть членства, Фабiанське товариство нiколи не мало бiльше як 3.000 членiв, але вони були справжньою розумовою елiтою. Це люди дуже впливовi, аристократи, професори, всiлякого роду знавцi, що мають знання i досвiд керувати всiм суспiльним i державним життям. Так, Р. Макдональд був головою уряду, С. Веб — Мiнiстром працi, Дж. Страчi — Мiнiстром продовольства, 8 iнших — також мiнiстри. З 390 соцiалiстiв, членiв парламенту, 230 були членами Фабiанського товариства.

Фабiанство поширилося i поза Англiєю. Фабiанськi товариства є пiд рiзними назвами в Австрiї, Австралiї, Iталiї, Iндiї, Канадi, Францiї, а найбiльші, найвпливовiші — у США.

Президент США Дж. Кеннедi скiнчив фабiанську лондонську Господарчу школу. Коли став президентом, то набрав до свого уряду на найвищi посади дуже багато американських фабiанцiв. Мiнiстр оборони Iндiї Крiшна Менон скiнчив ту же школу. Вiн допомагав усiм чим мiг комунiстам. Iндiйський мiнiстр А. Негру також скiнчив ту саму школу. Канадський унiверситет Мек-Джiл є пiд дуже великим впливом фабiанцiв. Професор того унiверситету др. Реймонд Боер був провiдним московським шпигуном. У США кiлька унiверситетiв — на чолi з найбiльшим Гарвардським — цiлковито в руках фабiанцiв. Серед випусникiв та професорiв Гарвардського унiверситету було багато московських шпигунiв.

Фабiанцi мали надзвичайно великий, вирiшальний вплив на створення ООН, ЮНЕСКО. Цi органiзацiї цiлковито в їхнiх руках.

Як виглядає вже здiйснений соцiалiзм — бачать навіть дiти в СРСР. Бачать чортiвськи жорстоке, катiвськи кровожерне, всеохоплююче рабське не життя, а животiння, повсякчаснi муки фiзичнi i душевнi. Що саме таким є життя в соцiалiстичному СРСР — не дивно, бо ж московськi соцiалiсти — це рiднi, духовнi i свiтогляднi дiти московських монархiстiв. Цi ж бо дiти успадкували вiд своїх батькiв-монархiстiв усi московськi нацiональнi властивостi. Тим-то, захопивши 1917 року iмперську владу, московськi соцiалiсти нiчогiсiнько не змiнили в СРСР, крiм назв. Все, що тепер бачимо в СРСР, iснувало i у минулих сторiччях перед 1917 роком, лишень пiд iншими назвами, як у СРСР. Московський лiберал О. Ґерцен писав ще в XX ст.: «Московський соцiалiзм — це московський царизм».

Цiлком вiдмiнне життя бачимо в Англiї. Англiйцi БОРОЛИСЯ кiлька сторiч зi своїми королями за особистi та громадськi вольностi i права. I вони вибороли ще у XVIII ст. славну на ввесь свiт «Хартiю Вольностей» (Маґна Чарта). У нiй вони золотими буквами записали: «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом». На такому духовному ґрунтi прийшли, перший раз в iсторiї, до державного керма у Великобританiї соцiалiсти-фабiанцi.

Фабiанське товариство заснувало 1931 року свою Комiсiю полiтичного та економiчного планування. За часiв 1939–45 рр. вiйни втiкли вiд А. Гiтлера до Англiї тисячi жидiв, соцiалiстiв, комунiстiв. Переважно це були полiтики, професори, вченi-економiсти. Вони стали членами Фабiанського товариства, а всiлякi знавцi — членами Комiсiї полiтичного та економiчного планування. Прiзвищ їх нiхто не знає, крiм проводу Фабiанського товариства. Ця Комiсiя дослiджує якусь справу й укладає план реформ. Потребу не оприлюднювати прiзвищ членiв Комiсiї пояснюють тим, що, мовляв, є багато причин, якi стримують людину висловити свої справжнi погляди. Ця засада видається доброю на перший погляд. Думка знаного науковця-знавця справи важить багато (бо ж вiн знає справу), а думка якогось незнаного невiгласа, що не знає справи, жодної ваги не має. А крiм того, суспiльство не має нiякої можливостi перевiрити, чи та Комiсiя не є пiд впливом, або залежна вiд якоїсь полiтичної чи грошової сили, чи її члени вартi довiр’я. Наприклад, Комiсiя «спланувала» вiльнi часописи та журнали так, що Парламент зажадав 1947 року вiд уряду дослiдити, хто чи що зробив їх невiльними, цензурують їх, наказують їм брехати. А що вiдкрити ту незнану силу треба було, показують такi факти. У виборах до Парламенту 1945 року робiтнича партiя устами Дж. Морiсона, який на виборах став мiнiстром, запевняла виборцiв, що робiтничий уряд не дозволить державного втручання i примусу у наймі та перемiщеннi робiтникiв, бо такий примус призведе до втрати прав i вольностей робiтництва.

Мiнiстр робiтничого уряду, соцiалiст С. Стафорд, казав: «Я особисто проти примусу у наймi i перемiщеннi робiтникiв». Так само на з’їздi Робiтничих Союзiв 20.05.1947 р. один з провiдникiв Артур Дiкин казав: «Робiтничi Союзи нiколи не погодяться на будь-яке втручання уряду до прав i вольностей робiтництва». А 15.06 того ж року той самий А. Дiкин писав у робiтничому часописi: «Хоч i прикро, але Робiтничi Союзи мусять погодитися на деякi обмеження прав i вольностей робiтництва». Три тижні пiзнiше соцiалiст С. Стафорд видав наказ про примусовий найм i перемiщення робiтникiв. I тi обмеження були не меншими за обмеження воєнного часу. До речi, тут треба пригадати, що деспот-король Джемс Перший проголосив 1607 року такий закон: «Якщо вуглекопи кинуть працю без дозволу власника копальнi, то вони будуть ув’язненi i покаранi як злочинцi. Власникам копалень надаю право ловити всiх волоцюг, неробiв, здорових жебракiв i гнати їх до копалень на працю». На вимогу Парламенту король Джордж III скасував 1775 року той закон. Але 170 рокiв пiзнiше (1947) соцiалiстичний уряд Великобританiї вiдновив закон Джемса Першого з 1607 року, лише надавши йому соцiалiстичну назву.

Голова соцiалiстичного уряду Клемент Етлi був зразком старого англiйського соцiалiста-демократа. По двох роках влади вiн побачив, що права та вольностi британського громадянина щораз бiльше малiють, нищаться. I вiн хотiв замiнити тих своїх мiнiстрiв, якi надто нищили права та вольностi. Фабiанське товариство вчинило опiр i вiн нiчого не змiнив. Було усунено з посади вiйськового мiнiстра, соцiалiста Дж. Белiнджера, бо вiн чинив опiр обмеженню громадських прав та вольностей. За це саме усунено з уряду старого, заслуженого соцiалiста Артура Ґрiнвуда.

Яка сила примушувала наказувати С. Стафордовi, К. Етлi дiяти всупереч їхнiм переконанням?

Конечнiсть обмежувати всi звичайнi потреби людей в Англiї соцiалiстичний уряд пояснював браком чужих грошей (валюти), бо Великобританiя мала вiд’ємний торговельний баланс (за кордоном купувала бiльше, як продавала). Але ж по вiйнi 1914–20 рр. Великобританiя також мала вiд’ємний баланс (800 мiльйонiв фунтiв стерлiнгiв), проте англiйцi тодi не мали жодних обмежень нi на що, бо мали всього вдосталь. Щобiльше! По тiй вiйнi Великобританiя за коротких 10 рокiв обернула свiй 800-мiльйонний вiд’ємний баланс у додатнiй i економiчно стала твердо на ноги. Чому ж так? — Бо тодi не було соцiалiстичного «планування». Промисловiсть i торгiвля Великобританiї йшли повною ходою аж до 1930-х рокiв, коли мафiя знову спричинила велику господарчу кризу в США i поширила її на Європу.

Англiйський соцiалiстичний уряд пояснював своє нищення прав i вольностей громадянина потребою боротися з господарчою кризою i обiцяв негайно вiдмiнити всi тi обмеження як лише мине криза. Не вiдмiнив, аж поки вибори 1950 року вiдмiнили самий соцiалiстичний уряд. Не вiдмiнив, бо криза 1940-х рокiв в Англiї, хоч i виявлялася в господарчих формах, проте була кризою полiтичною, а не економiчною. Та полiтична криза була навмисно створена мафiєю, щоб осягнути свою мету — знищити особистi i громадськi права, щоби запровадити таку ж диктатуру, яка є в СРСР.

У серпнi 1947 року соцiалiстичний уряд Великобританiї проголосив винятковий стан у державi i з цiєї причини вiдновив усi обмеження та заборони воєнного часу. Цей день можна вважати початком наступу мафiї в Англiї на громадськi й особистi права та вольностi, виборенi предками й узаконенi в славнiй «Хартiї Вольностей» 1216 року. Соцiалiсти-фабiанцi почали 1947 року нищити горде прапрадiдівське: «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом».