Шоста колона в уряді США
Шоста колона в уряді США
Парламентська слiдча комiсiя виявила 1934 року таке: дуже висока чиновниця Мiнiстерства освiти, соцiалiстка А. Баровс запросила до себе на вечерю кiлька своїх найближчих приятелiв-соцiалiстiв, керiвникiв вiддiлiв уряду США. Запросила також i свого близького приятеля не урядовця, соцiалiста, професора В. Вiрта. На тiй вечерi були лише свої близькi приятелi, всi соцiалiсти. Пiдпивши, вони щиро, вiдкрито висловлювали свої соцiалiстичнi мрiї та плани запровадити соцiалiзм у США i в усьому свiтi. Про президента Ф. Рузвельта вони казали, що вiн є американським О. Керенським, яким мафiя керує так, як вона хоче. В. Вiрт зауважив, що Ф. Рузвельт не такий дурний, щоб того не побачив. На це урядовцi йому вiдповiли, що Ф. Рузвельт знає лише те, що йому подадуть його дорадники, мiнiстри, i вiн робить лише те i так, як вони йому радять. А найвпливовiшим дорадником його був московський шпигун, соцiалiст Алджер Гiс. Фактичним Мiнiстром скарбу був московський шпигун Г. Декстер Гвайт. Надзвичайно впливовим радником був соцiалiст професор Ф. Франкфуртер.
Про цi плани соцiалiстiв та комунiстiв В. Вiрт повiдомив сенаторiв, членiв парламенту, редакторiв патрiотичних часописiв. Парламент наказав провести слiдство. Хоч те слiдство пiдтвердило правдивiсть Вiртового повiдомлення, проте всi великi часописи спаплюжили, оббрехали самого В. Вiрта. Два роки пiзнiше вiн нагло вмер у божевiльнi.
Завданням московських шпигунiв на високих посадах в урядах чужих держав є не лише пересилати Москвi таємницi тих урядiв, але також i скеровувати їх у бажаному Московщинi напрямi. Таке бачимо навiть з урядових документiв. Наприклад, Мiнiстерство закордонних справ США видало 1946 року 700-сторiнкову книжку: «Планування повоєнної закордонної полiтики США». Серед авторiв всiляких планiв та проектiв згадано, наприклад, Л. Павловськоґо 100 разiв, А. Гiса 22 рази, Г. Д. Гвайта 19 разiв. Всi три були московськими шпигунами. Г. Д. Гвайт з початком слiдства раптово вмер нiби вiд розриву серця. Л. Павловський (мав 59 рокiв) помер також раптово — нiби вiд розриву серця. Москвини знають як це робити.
Окремi високi урядовцi Мінiстерства закордонних справ тримають дещо в таємницi навiть вiд своїх зверхникiв. Наприклад, заступник мiнiстра Джон Гiкерсон провадив 1949 року таємнi переговори з високим урядовцем ООН. Про тi переговори мiнiстр Д. Ачесон довiдався випадково аж 1952 року. Навiть сам президент Ф. Рузвельт нiчого не сказав своєму мiнiстровi Дж. Бирнесу про угоду, що її вiн пiдписав з Й. Сталiним у Ялтi в справi Далекого Сходу, хоч Дж. Бирнес був з ним в Ялтi.
Головний дорадник i помiчник президентiв Дж. Кеннедi та Л. Джонсона, шестиколонник Артур Шлезiнджер казав: «Уряд США не смiє пiддаватися намовам воювати з СРСР. Не смiє нiчим допомагати контрреволюцiї в сателiтних державах. США не смiють допомагати поневоленим народам у СРСР визволитися з-пiд московської влади. США не смiють навiть дозволити тим поневоленим народам визволитися своїми силами з-пiд московської влади». I вiн додає, що саме таку полiтику вже провадить мiнiстр Дж. Фостер Даллес. А Даллес запевняв 1947 року, що «комунiстична» влада СРСР стало демократизується i тому наближається можливiсть якось погодити обидвi системи — комунiстичну i капiталiстичну. Вiн запевняв, що з року в рiк кращають шанси не лише на спiвiснування обидвох, але й на спiвпрацю мiж ними. А поза тим комунiстичнi iдеї мають чимало спiльного з iдеями християнськими. Спираючись на цiлковито безпiдставне припущення про «демократизацiю» СРСР, голова «Ради полiтичного планування» В. Ростов уклав проект i план союзу iз СРСР. Вiн запевнив М. Хрущова вiд iменi США, що США у нiякому разi i нiчим не допоможуть поневоленим Московщиною народам визволитися.
Радник президента США А. Шлезінджер, повернувшись з поїздки до СРСР, писав: «Причини казкових осягiв у розбудовi СРСР — яснi, як сонце. Причини є в тiй величезних досягнень силi, що в нiй уряд СРСР зосередив всi сили народу. Аж лячно дивитися, яку неймовiрно величезну силу може мати великий народ, коли вiн ПЛАНОВО спрямує свої здiбностi та багатства країни».
Мiнiстр закордонних справ Генрi Кiсiнджер[46] був головним плановиком вiйськової безпеки США, отже, зверхником Генерального Штабу. Вiн був радником президентів Дж. Кеннедi i Р. Нiксона. Вiн провiдний член таємного товариства жидiвських банкiрiв. До цього товариства належали також радник чотирьох президентiв, а за президента Ф. Рузвельта фактичний президент США, Бернард Барух i заступник Мiнiстра Військового Мiнiстерства Адам Ярмолинський. У своїх книжках Г. Кiсінджер доводив потребу скоротити НАТО, знищити атомнi бомби в американських ракетах, створити свiтовий надуряд та пропагував iншi соцiалiстичнi iдеї. Вiн був провiдним членом «Ради закордонних стосункiв», мав в урядi величезний вплив.
Другий Мiнiстр закордонних справ Дiн Раск казав: «Революцiя в Китаї дуже подiбна до американської революцiї часiв її боротьби проти Великобританiї». Вiн також шестиколонник i москволюб.
Сенатська слiдча комiсiя, пiд головуванням В. Дженера виявила у всiх мiнiстерствах, а найбiльше в Мiнiстерствi закордонних справ дуже багато шестиколонникiв на дуже високих посадах. Наприклад, керiвник вiддiлу Мiнiстерства закордонних справ В. Веланд, який дуже допомiг комунiстовi Ф. Кастровi захопити владу на Кубi, посол до Iраку Дж. Голмс, посол до Аргентини Р. Роботом, посол до СРСР москволюб Дж. Кенан, радник президента в справах СРСР Ч. Боглен, заступник Мiнiстра закордонних справ Ф. Колер, керiвник вiддiлу Далекого Сходу Ґ. Парсон, керiвник вiддiлу Близького Сходу Р. Стронґ, керiвник вiддiлу Мiжнародних господарчих справ В. Коштiнґ, керiвник Iсторичного вiддiлу Б. Нобл, заступник Мiнiстра закордонних справ А. Гаррiман, керівник вiддiлу найму урядовцiв В. Пьорс та багато iнших.
Шестиколонники разом з п’ятиколонниками в урядi США провадили дослiдження, писали проекти законiв, випрацьовували змiни в зовнiшнiй i домашнiй полiтицi, писали президентськi й мiнiстерськi промови i дуже впливали на полiтичнi слiдства парламентських та сенатських слiдчих комiсiй.
Служба воєнних вiстей США була переповнена комунiстами на високих посадах. Наприклад, заступник керiвника О. Латiмор, який дуже допомiг китайським комунiстам захопити владу, керiвник вiддiлу А. Тарн (жид Тарновецький), який втiк до Польщi. Мiнiстр закордонних справ Дж. Бірнес писав, що дуже багато урядовцiв цiєї служби були великими прихильниками радянської iдеологiї, тобто комунiстами.
Генерал Дж. Форестол писав у 1944 роцi своєму приятелевi: «Коли якийсь американець висловить думку, що ми, американцi, мусимо працювати задля потреб i безпеки нашої країни, то його назвуть загарбником, iмперiалiстом, фашистом, небезпечною людиною. Але коли дядько Йосиф (Сталiн) скаже, що вiн хоче захопити балтійськi народи, половину Польщi, Бесарабiю, Дарданелли тощо, то всi в один голос кричать, що вiн (Йосиф) дуже гарна, щира, чудова людина, з яким приємно i легко мати якусь справу, бо вiн каже те, що думає».
Шоста колона в урядi США зобов’язала урядовцiв слiдкувати один за одним i видавати ворогiв мафiї. Вона заборонила критикувати зверхникiв. Вона тримає у своєму полонi навiть мiнiстрiв. Наприклад, Мiнiстр закордонних справ Дж. Фостер Даллес, перебираючи мiнiстерство мав Ялтинську угоду за дуже шкiдливу для США, але за кiлька рокiв мiнiстрування вiн казав у 1959 роцi, що нiчого поганого нема в Ялтинськiй угодi, хiба те, що Московщина не додержалася тої угоди. Напочатку вiн виявив свiй намiр очистити мiнiстерство вiд шестиколонникiв та зменшити число урядовцiв, вигнавши тих, якi нiчого не роблять. Але по кiлькох роках вiн казав, що надто раптовi змiни урядовцiв шкiдливi. I наприкiнцi свого мiнiстрування в його мiнiстерствi було бiльше урядовцiв, нiж напочатку. Щогiрше! — Урядовцiв-патрiотiв, якi протистояли шестиколонникам, мафiя виганяла зi служби. Так, вигнала послом до Польщi А. Лейна за те, що вiн перешкоджав польським комунiстам захопити владу в Польщi, вигнала керiвника Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв О. Отепку за те, що вiн склав список запiдозрених у невiрностi шестиколонникiв i що вiн був проти прийняття В. Ростова на службу та й ще на дуже впливову посаду, бо Служба безпеки довела, що вiн шестиколонник i москволюб. Вигнала генерала Д. Маккартура за те, що вiн перемагав комунiстичне пiвнiчнокорейське вiйсько. Вигнала генерала Е. Вокера за те, що вiн виховував пiдлегле йому вiйсько в антикомунiстичному напрямi. Вигнала посла до Японiї Дж. Ґрю за те, що вiн документально довiв, що президент Ф. Рузвельт планово i навмисно провокував Японiю до вiйни зі США. За опiр мафiозним планам вигнала високих урядовцiв — А. Варда, Дж. Балантiна, Е. Думана, Б. Барона, Р. Александра, Д. Дозера та чимало iнших.
Керівник Вiддiлу перевiрки вiрностi урядовцiв С. Маклеод подав 1956 року Мiнiстровi закордонних справ список 258 урядовцiв, запiдозрених у прихильностi до комунiзму. Уряд звiльнив його зi служби.
На вимогу голови Сенатської слiдчої комiсiї сенатора П. Маккарена начальник розвiдки США адмiрал Дж. Гiленкотер подав йому прiзвища комунiстiв та московських шпигунiв серед урядовцiв ООН, посланих туди урядом США. Iз 100 тих урядовцiв 29 були провiдними членами КП США, а 32 — московськими шпигунами. Уряд США негайно звiльнив Дж. Гiленкотера з посади i заслав його на малу посаду на островi Тихого океану.
Мафiя не лише викидала зi служби своїх ворогiв, але й таємно їх убивала. Наприклад, датський посол до ООН Банґ Йенсен опитав мадярських утiкачiв про московський напад на Мадярщину 1956 року. Голова ООН Даґ Хаммершельд на вимогу Московщини зажадав вiд Б. Йенсена подати прiзвища тих опитаних утiкачiв. Б. Йенсен не дав. Мафiя потай убила його, а тiло спалила, незважаючи на протест дружини Б. Йенсена.
Генерал Джордж Патон, будучи командувачем фронтом у Нiмеччинi, дуже противився тому, щоб американцi вiддали Берлiн москвинам. Його вiйсько було вже дуже близько до Берлiна, коли вiн одержав вiд головнокомандувача генерала Д. Ейзенхауера наказ вiдступити на захiд, щоби дати можливiсть московському вiйську першим увiйти до Берлiна. Дж. Патон прилюдно обiцяв розкрити цю мафiозну зраду. За кiлька днiв по тому на нього «випадково» наїхало американське вiйськове авто i забило на смерть. Вiн залишив родинi свiй щоденник. По його смертi два ближчих родичi заходилися видавати цей щоденник. Мафiя загрозила їм смертю, якщо видадуть. Вони не злякалися загрози i робили заходи видати. Скоро обидва померли наглою смертю, хоч мали дуже добре здоров’я. Вдова i дiти генерала побоялися i не видали.
Голова Сенатської комiсiї, що поборювала комунiзм, Дж. Маккартi вмер наглою смертю у лiкарнi. Лiкарi не проголосили з якої причини. У тiй самiй лiкарнi помер, також наглою смертю, генерал Дж. Форестол, який видав свiй щоденник, в якому вiдкрив зрадницьку дiяльнiсть мафiї.
Пiдозрiло наглою смертю «померли» московськi шпигуни в США: Г. Д. Гвайт, Л. Пасловський, Л. Доган, високi урядовцi Служби безпеки США В. Смiт, Дж. Вiнант i чимало iнших, а також i президент Ф. Рузвельт.
Iсторiя записала багато випадкiв, коли вбивано провiдникiв лише тому, що вони знали забагато таємниць. Таких убивств у СРСР є дуже багато. Ф. Рузвельт був знаряддям мафiї. Вiн був хворий не лише фiзично, але й душевно, бо не мiг не бачити жахливих наслiдкiв своєї полiтики. Душевно хвора людина може легко заломитися i вiдкрити таємницi. Ф. Рузвельт був дуже славолюбною людиною, мрiяв бути рятiвником i керiвником усього людства. А невблаганна дiйснiсть показувала йому щось цiлковито протилежне. Отже, з розпуки Ф. Рузвельт, рятуючи своє добре iм’я, мiг оприлюднити таємницi мафiї.
Коли помре якась велика людина, то, звичайно, родина чи влада дає можливiсть всiм людям попрощатися з небiжчиком, тримаючи 2–3 днi труну вiдкритою в церквi чи прилюдному мiсцi. Коли помер президент Ф. Рузвельт, то його труну одразу закрили, вiко забили цвяхами i запечатали. Й. Сталiн наказав пословi СРСР у США А. Ґромиковi подивитися на мертвого Ф. Рузвельта. А. Ґромико звернувся з такою просьбою не до влади чи дiтей, але до головного Рузвельтового помiчника-дорадника жида С. Розенмана. Той не дозволив вiдкривати труну нi задля кого, навiть задля сина, який був поза США i не мiг приїхати зразу пiсля смертi. У США скоро поширилася чутка, що лiкар Ф. Рузвельта адмiрал Дж. Макiнтайр казав, що Рузвельтове тiло було чорне, як земля. А таке стається вiд отруєння арсеном.
Ф. Рузвельт умер далеко вiд Вашинґтону в курортнiй мiсцевостi «Гарячi джерела», де вiн лiкував свiй паралiч. Коли вiн умирав, то бiля нього НЕ БУЛО НIКОГО анi з родини, анi зi слуг. Єдиним свiдком його смертi була МОСКОВКА Єлизавета Шуматова, художниця, яка малювала його портрет. Через годину по смертi вона раптово виїхала. Казала, що перед смертю Ф. Рузвельтовi дуже болiла голова.
Коли Дж. Кеннедi не був ще президентом, а сенатором, то вiн у своїй промовi 1949 року ганьбив президента Ф. Рузвельта за його поступки Московщинi в Ялтi, ганьбив президента Г. Трумена за те, що вiн примушував нацiонального китайського провiдника генерала Чанкайшi взяти до свого уряду комунiстiв, ганьбив генерала Дж. Стiвела за те, що вiн озброював китайських комунiстiв. Сенатор Дж. Кеннедi тодi казав, що вважає шкiдливою для США дiяльнiсть товариства «Американцi демократичного чину». Коли ж вiн став президентом, то викликав до свого уряду на високi посади понад 50 членiв того шкiдливого товариства. Наприклад, вiн наставив Дж. Кiлiяна керувати координацiєю працi всiх розвiдувальних установ США, вiйськових i полiтичних. Це надзвичайно впливова посада, бо ж розвiдувальнi установи є першою лiнiєю фронту в оборонi проти комунiстичного наступу. А цей самий Дж. Кiлiян вимагав 1947 року припинити стеження за комунiстичною дiяльнiстю, заборонив оприлюднювати списки пiдривних комунiстичних органiзацiй у США. Протестував 1948 року проти штатiвського закону, який заборонив наймати комунiстiв на вчителiв. Захищав 1954 року московського атомного шпигуна Д. Опенгеймера. Будучи ректором Масачузетського технiчного інституту, найняв професора Д. Струїка, якого викинули з того iнституту за комунiзм. Будучи головним науковим радником президента Д. Ейзенхауера, натискав на нього, щоби вiн припинив дослiди над атомною зброєю.
Президент Дж. Кеннедi добре знав полiтичнi погляди Дж. Кiлiяна. I, знаючи їх, наставив його на керiвника боротьби з комунiзмом. Чому? Бо шестиколонникiв, слуг мафiї в урядi США було так багато, i вони були на таких високих посадах, що їх влада була сильнiшою за владу голови уряду, президента. А щоб усi майбутнi президенти США знали це — мафiя показала 1963 року всьому свiтовi свою силу, вбивши президента США Джона Кеннедi.
Президент Л. Джонсон i президент Д. Ейзенхауер були слухняними мафiозними слугами. Мiнiстр закордонних справ Дiн Ачесон був роками юридичним радником торговельного посольства СРСР у Вашинґтонi. За президента Д. Ейзенхауера зi старої присяги юнакiв летунських вiйськових шкiл викинуто слова: «Так, допоможи менi, Боже», замiнено слово «присягаюся» словом «стверджую». Вiд першого дня заснування США пошта видавала окремi рiздв’янi значки з тематикою Рiздва Христового. Поштове Мiнiстерство послало 1962 року провiдникам жидiвства в США проект рiздв’яних поштових значкiв на їхнє схвалення. Тепер на поштових рiздв’яних значках нема жодного малюнку Рiздва Христового. Нема навiть слiв: Рiздво, Христос, Дiва Марiя, янголи тощо.
Коли космонавти США вперше висадилися на Мiсяцi, то вони у своєму привiтi Землi вжили слова з Бiблiї: «На початку був Бог». На честь космонавтiв державна друкарня виробила проект поштового значка з малюнком тих космонавтiв на Мiсяцi та їхнiми словами: «На початку був Бог». Мiнiстерство пошти викреслило тi слова.
Поштове Мiнiстерство видало поштовi значки на пошану Джана Дюї, фiлософа, члена 7 прокомунiстичних органiзацiй. Його виховнi iдеї дуже поширили у школах соцiалiзм, безбожництво, аморальнiсть; Альберта Ейнштейна, науковця-фiзика, члена 13 прокомунiстичних органiзацiй; Френка Райта, архiтектора, члена 6 прокомунiстичних товариств; Євгена Онейла, письменника, комунолюба; Джорджа Маршала, генерала, мiнiстра США. Останнiй дуже допомiг китайським комунiстам розбити вiйсько китайських патрiотiв.
Вiйськове Мiнiстерство США заборонило вiйськовим священикам згадувати про Iсуса Христа у своїх проповiдях i взагалi згадувати про Бога та набоженство.
Цензори у Вiйськовому Мiнiстерствi викреслювали з промов офiцерiв до воякiв такi вирази, як, наприклад, «…комунiстична змова має метою опанувати ввесь свiт», «радянськi впливи поширюються в усьому свiтi i загрожують державнiй небезпецi США», «…сталий наступ комунiзму», «…комунiзм кидає виклик», «…на таких теорiях виростає комунiзм», «…пiдступна iдеологiя свiтового комунiзму», «…комунiзм охоплює марксизм, соцiалiзм, фабiанський соцiалiзм», «…совiти не зменшили анi трохи свiй намiр опанувати свiт i знищити американський спосiб життя», «…нiчого не сталося такого, яке вказує, що мiжнародний комунiзм змiнив свою мету захопити владу в усьому свiтi», «тепер перед свiтовою загрозою мiжнародного комунiзму» i т. п. Генерал Г. Шрiвер хотiв у своїй промовi повторити слова М. Хрущова: «Ми вас, американцiв, закопаємо в могилу». Цензор викреслив тi хрущовськi слова.[47]
* * *
За Конституцiєю США суддiв Верховного Суду призначає президент, а Сенат затверджує чи вiдкидає. Верховний Суд США має право i обов’язок тлумачити закон та пильнувати, щоб новi закони не суперечили Конституцiї. Всi президенти США, вiд Ф. Рузвельта до Р. Нiксона, призначали на суддiв Верховного Суду осiб лiвих переконань, i вони стали бiльшiстю у Верховному Судi. Теперiшнiй Верховний Суд США порушує Конституцiю, втручаючись у законодавство Парламенту та Сенату, навiть змiнює Конституцiю перекрученим тлумаченням її, на що не має жодного права. Теперiшнiй Верховний Суд США фактично понищив законнi перепони пiдривним органiзацiям валити державний лад США. Вiн визнав морально брудну порнографiчну лiтературу за нешкiдливу, тому уряд США не має права забороняти поширювати її.
Голова Сенатської юридичної комiсiї Джем Iстленд пiдрахував голоси всiх 9 членiв Верховного Суду, як вони голосували у справах, що стосувалися комунiстiв. Вони голосували ЗА комунiстiв: Г. Блек 102 рази у 102 справах (100 %), В. Доглез 97 разiв у 100 справах (97 %), Й. Уорен 62 раза у 65 справах (92 %), В. Бремен 49 разiв у 51 справi (90 %), Ф. Франкфуртер 69 разiв у 103 справах (77 %), Дж. Гарлен 30 разiв у 65 справах (58 %), Г. Бортон 37 разiв у 81 справi (46 %), Ч. Гвiтейкер — 36 %, Т. Кларк — 35 %.
Ця сама комiсiя у своєму звiтi пише:
1) Верховний Суд США поламав основнi засади Римського, Англо-Сакського i Пiвнiчно-Американського правосуддя i законностi.
2) Власнi документи Верховного Суду свiдчать, що на його ухвали впливали комунiсти та їхнi приятелi.
3) Ухвали Верховного Суду, паралiзуючи боротьбу з комунiзмом, стали найсильнiшою зброєю комунiстiв США.
4) Забравши в кожного штату право на самозахист, Верховний Суд фактично заперечив природне право кожної людини на самозахист.
Ось кiлька прикладiв ухвал Верховного Суду:
Вiн визнав антиконституцiйним закон, який вимагав вiд державних урядовцiв присяги, що вони не є комунiстами.
Вiн визнав 1956 року, що незаконно виганяти зi служби осiб, пiдозрiлих у комунiзмi.
Вiн уневажнив присуд судiв штатiв, якi карали комунiстiв за те, що вони намовляли людей скинути уряд збройним повстанням.
Парламент США ухвалив закон про контроль над антидержавною, пiдривною, таємною дiяльнiстю. Верховний Суд визнав той закон антиконституцiйним, отже, не правосильним.
Студент С. Стрiт навмисно i прилюдно спалив прапор США. Суд штату присудив йому кару. Верховний Суд скасував той присуд.
Сенатор Русел Лонґ прилюдно в Сенатi сказав: «У теперiшньому Верховному Судi США нема анi одного чесного суддi». Нарада 1958 року суддiв всiх 48 Верховних Судiв штатiв визнала, що Верховний Суд США зловжив своїми правами на велику шкоду США.