Шоста колона
Шоста колона
В. Ленiн давно сказав: «Капiталiсти самi зроблять собi труну i нам дадуть, щоб ми їх поховали. Ще й цвяхiв додадуть, щоб ми їхнi труни забили».
Що таке шоста колона? З яких людей вона складається? Яка її роль в iсторiї? — Найпростiше вiдповiсти не це можна прикладами.
Президент США Ф. Рузвельт був американським патрiотом i демократом. А за всю iсторiю нiхто у свiтi не допомiг запеклому вороговi США Московщинi змiцнювати її iмперiю так багато, як змiцнив власне Ф. Рузвельт. Тепер i школяр бачить згубнi задля США наслiдки Рузвельтової полiтики щодо Московщини.
Президент США Г. Трумен, щоправда, не був великим державним мужем, а був звичайним урядовцем. Проте, навiть i звичайний урядовець бачив, як мафiя в Мiнiстерствi закордонних справ США допомагала китайським комунiстам захоплювати державну владу в Китаї. Г. Трумен допомiг комунiстам в Азiї стiльки, нiби вiн сам був запеклим комунiстом. А вiн комунiстом не був. Був американським патрiотом i демократом.
Президент США Д. Ейзенхауер, хоч i був невiгласом у свiтовiй полiтицi, проте вiн був добрим генералом. Вiн знав вагу своєї i ворожої розвiдки за вiйни i мирного часу. Отже, вiн мав би зрозумiти вiйськову, отже, i полiтичну вагу московської п’ятої й шостої колон у США, американської, протимосковської п’ятої колони в СРСР i поза СРСР, на емiграцiї. А вiн не лише не пiдтримав жодної протимосковської колони в СРСР i на еміграцiї, але навiть не нищив московської п’ятої колони в США, не поборював і шостої колони в США. Щогiрше! Навiть допомагав їм, байдуже, що несвiдомо. Наприклад, допомагав московським емiгрантам, якi вдавали нiби вони вороги «бiльшовикiв». Вiн не лише нiчим не допомiг мадярським повстанцям 1956 року, але не залишив iсторiї навiть хоч би паперового обурення.
Всi отi великi, середнi i меншi рузвельти, трумени, раскi, кеннедi, ачесони, червонi єпископи, мiльйонери iтони, президенти бенешi тощо не були анi комунiстами, анi московськими патрiотами. Але нiхто iнший, лише вони розбудували теперiшню технiчну i вiйськову силу московської iмперiї СРСР. I про це не ми кажемо — самi ж американцi і англiйцi. Та киньмо оком на нашу українську iсторiю.
Нашi власнi великi, середнi, меншi брюховецькi, тетерi, самойловичi, кочубеї, розумовськi, прокоповичi, безбородьки, гоголi, драгоманови, винниченки, скоропадськi, любченки, скрипники, кириченки, тичини, сосюри, шаповали, шелести, кордюки, майстренки тощо — чи ж вони не любили Україну? — Безперечно, що любили. Чи може вони любили Московщину бiльше, як Україну? — Нi. Чимало з них гидилися Московщиною.
А незаперечним iсторичним фактом є, що без цих шестиколонникiв нiколи не змогла би Московщина подолати Україну.
Всi московськi уряди, вiд Iванiв до Нiкiт разом, дуже щедро нагороджували донощикiв. I кожний москвин — всiх суспiльних станiв i всiх полiтичних барв — вважає своїм святим обов’язком видавати владi ворога Московщини. Навiть у в’язницях, у смертельних сибiрських таборах в’язнi-москвини охоче, без примусу доносили владi на ворогiв «савєтской властi», тої самої, що їх посадила за ґрати. Ось чому нiколи не було в Московщинi нiчиїх п’ятих колон. Московськi т. зв. «революцiонери», хоч i вбивали своїх царiв, проте не були анi п’яти-, анi шестиколонниками якоїсь ворожої Московщинi держави. Всi московськi т. зв. «революцiонери, соцiалiсти, iнтернацiоналiсти», всi вони — без єдиного винятку — були перш за все i понад усе — московськими патрiотами, навiть шовiнiстами. «Єдiная, нєдєлiмая матушка Расєя» (тобто iмперiя) була, є i буде кожному москвиновi найсвятiшою, безперечною доґмою. Теоретична балаканина В. Ленiна чи О. Ґерцена про право кожного народу московської iмперiї на незалежну державу — була звичайно московською облудою, пiдступом, щоби втримати «єдiную, нєдєлiмую» вiд розпаду. Нiхто iнший, лише автор виразу «Россия — тюрьма народов» В. Ленiн показав 1917 року наочно легковiрним хохлам, як цей вираз розумiють московськi «iнтернацiоналiсти» на чолi з тим же В. Ленiним.
Якщо так розумiють московськi «iнтернацiоналiсти», то московськi монархiсти i поготiв. Нiхто iнший, лише той, хто воював проти «савєтской властi» — генерал А. Денiкiн закликав 1941 року своїх «бєлих» старшин на емiґрацiї повертатися на «родiну» i вступати до «красной армiї». Вiн цiлком слушно пояснював їм, що той їхнiй поворот не є жодною зрадою їхнiх полiтичних поглядiв, бо ж «красная» армiя бореться за те саме, за що боролася i «бєлая», тобто за «єдiную нєдєлiмую матушку Расєю».
Щоби московськi соцiалiсти та демократи не вагалися, то їхнiй провiдник соцiалiст О. Керенський пiдтримав заклик монархiста А. Денiкiна, пояснюючи: «Лiпше злий диктатор, нiж розвал «єдiной нєдєлiмой Расєi». I справдi, багато московських емiгрантiв — i монархiстiв, і соцiалiстiв — послухали того заклику i вступили до нiмецького вiйська та нiмецьких установ. Це вони — москвини на нiмецькiй службi — призвели Нiмеччину до поразки. Також їм — москвинам на службi США — завдячують американськi полiтики своїми поразками у теперiшнiй холоднiй вiйнi. I це вони — москвини на службi США з допомогою шестиколонникiв, призведуть у можливiй гарячiй вiйнi дурних янкi до того самого, до чого вони призвели 1945 року зарозумiлих швабiв, уживаючи тих самих способiв, яких уживали, коли були на нiмецькiй службi.
Достеменно таке сталося в Українi 1917 року. Якби тодi не було шестиколонникiв-москволюбiв грушевських, винниченкiв та їм подiбних, то й п’ятиколонники-яничари скрипники, любченки не змогли б нiчим допомогти Московщинi загарбати Україну. Не змогли би — п’ята колона нiчого не вдiє там, де нема шостої. Отже, СРСР створила i змiцнила не п’ята колона, тобто яничари, але шоста — москволюби. Те, що дiялося тодi у Схiднiй Європi, дiється тепер у Захiднiй Європi та в Америцi.
Українська нацiональна культура є одною з найстарших i найглибших у свiтi. Це є причиною того незрозумiлого дикому москвиновi опору українцiв московщенню. Спротиву вiд державної поразки у Переяславi 1654 року — по сьогоднiшнiй день. Щоправда, Московщина знайшла серед пiдбитих українцiв чимало запроданцiв, п’ятиколонникiв-яничарiв, але навiть їм Московщина не довiряла, тому не спускала з них ока анi на хвилину. Проте Московщина дуже зменшила силу українського спротиву, виховавши у своїх московських школах i на московськiй лiтературi майже всю нашу iнтелiгенцiю на шестиколонникiв. Ранiш їх називали малоросами. Тепер вони називаються малоукраїнцями. Шестиколонникiв у США можна назвати малоамериканцями, бо у США i московськi, i мафiознi шестиколонники мрiють знищити державну незалежнiсть демократичних США, пiдпорядкувавши США свiтовому диктаторському надурядовi. Киньмо оком на тi потуги.
* * *
Щоб лiпше зрозумiти силу i можливостi шостої колони впливати на державну полiтику США, мусимо сказати дещо про державний лад цiєї країни.
В Європi голова держави (король, президент) не керує i не веде державну полiтику. Це робить голова уряду (Голова Ради мiнiстрiв). У США головою уряду є сам президент, i вiн призначає чи усуває мiнiстрiв.[39] Таким чином на президента США падає подвiйна вiдповiдальнiсть i подвiйний тягар влади. Ця вiдповiдальнiсть і тягар ще збiльшуються державним ладом США.
В Європi уряд вiдповiдає перед парламентом за свою працю. Отже, частина вiдповiдальностi падає i на парламент. У США уряд не вiдповiдає перед парламентом.[40] Мiнiстри вiдповiдають за свою працю перед президентом. А президент є ще й головнокомандувачем вiйська США. Таким чином на президента США падає чотирикратний тягар i чотирикратна вiдповiдальнiсть.
В Європi голова уряду мусить пiти у вiдставку разом з усiм урядом, якщо парламент ухвалить йому недовiр’я. У США парламент не має права усувати голову уряду, бо ним є сам президент.[41]
Тепер усе життя кожного цивiлiзованого народу дуже пов’язане з усiм життям iнших народiв, насамперед сусiднiх. Тим-то на полiтику кожної держави має великий вплив полiтика iнших держав. А тепер життя цивiлiзованих народiв так розвинулося, ускладнилося, що кожна царина життя пов’язана i впливає на iншi царини життя. Отже, голова уряду мусить знати бодай загально все про життя сусiднiх, i навiть не сусiднiх народiв. А на це не вистачить анi часу анi розуму найгенiальнiшiй з генiальних людей. Так, не лише голова уряду, але й окремi мiнiстри примушенi закликати до уряду знавцiв окремих царин життя, i то не лише у своїй державi, але також i в iнших державах. I тепер фактично всiм життям керують такi знавцi, а президенти, мiнiстри, парламенти стали «гумовими печатками» тих знавцiв.
Переобтяженiсть президента США i пекуча потреба мати в кожному мiнiстерствi багато знавцiв-дорадникiв дали Московщинi i мафiї безлiч нагод i можливостей понапихати до уряду США своїх п’яти- та шестиколонникiв, i то на дуже високi посади. Наприклад, лише один з мафiозних провiдникiв i лише за кiлька рокiв професор Ф. Франкфуртер понапихав до уряду понад 100 своїх колишнiх студентiв-комунiстiв та соцiалiстiв. З них Служба безпеки пiзнiше зловила на гарячому 12 московських шпигунiв. Всi тi сто мали дуже впливовi посади. Таке зробив один Ф. Франкфуртер. А таких франкфуртерiв було i є в США кiлькадесят, якщо не кiлькасот.
Великою, ще не перебореною, хоч вже надщербленою твердинею, перешкодою п’ятiй та шостiй колонам i мафiї є парламент США (Конґрес), а також Конституцiя США є тою основою основ, тою незрушною скелею, на якiй твердо стоїть все життя в США. Ми вже згадували про надзвичайно широке, глибоке i всеохоплююче народне самоуправлiння США. Забезпечена Конституцiєю самостiйнiсть, самоуправнiсть штатiв є тою величезною силою, яка захищає весь демократичний лад США вiд мафiозної, соцiалiстичної деспотiї. Опанувавши у великiй мiрi федеральний уряд у Вашинґтонi, соцiалiстична шоста колона вживає всiх, навiть антиконституцiйних способiв, щоб якомога зменшити, обмежити самоуправнi права штатiв та мiст, щоб якомога бiльше пiдкорити їх наказам з Вашинґтона. Теперiшня боротьба негрiв за однаковi права з бiлими є лише вимовкою, претекстом, щоби зменшити самоуправу штатiв.
Ще за часiв, коли на пiвднi США iснувало невiльництво негрiв, пiвденнi штати ухвалили закони, якi забороняли змiшування у громадському життi негрiв з бiлими. Та по звiльненнi негрiв з рабства, i в мiру того, як забувалися рабовласницькi погляди, щораз бiльше самi ж бiлi не додержувалися тих законiв. I нема сумнiву, що з часом самi пiвденнi штати уневажнили би цi, вже пережитi залишки невiльництва.
П’ята i шоста колони в США захотiли використати негритянську кривду задля своєї мети. До 1945 року в часописах США майже не було згадок про права негрiв. По 1945 роцi раптово, без нiякої наявної причини, в часописи США нахлинула велика повiнь статей, що вимагали негайного скасування законiв, якi обмежують права негрiв.
За Конституцiєю США змiнювати закони штатiв має право лише люднiсть штату i бiльше нiхто. Навiть Верховний Суд США не має цього права. Але Верховний Суд США має право i обов’язок тлумачити Конституцiю. I опанований шестиколонниками Верховний Суд США визнав, що закони пiвденних штатiв, якi обмежують права негрiв, суперечать Конституцiї США i тому вони не правосильнi. А чому ж вiд часу знесення невiльництва аж до 1945 року нiхто (у тому числi i Верховний Суд) не сумнiвався в їхнiй правосильностi? — Бо ця пропаганда нiбито захисту прав негрiв в дiйсностi є пропагандою потреби знищити самоуправлiння штатiв та мiст i зосередити всю владу у Вашинґтонi.
Чому п’ята і шоста колони та мафiя так запекло борються за зосередження всiєї державної влади у столицi? Бо всiляка диктатура, всiляка деспотiя може iснувати лише тодi, коли вся державна влада є лише в її руках i бiльше нi в кого. Зосередження державної влади є конечною передумовою всiлякої деспотiї. А здiйснити соцiалiстичнi iдеї може лише безоглядно жорстока деспотiя. Соцiалiстичнi провiдники знають це дуже добре i тому так голосно кричать про «демократичнiсть» соцiалiзму, щоби соцiалiстичний i несоцiалiстичний загал не побачили деспотiї.
У країнi, де люди вiддавна мають демократичний лад i врядування, де цiнять їх дорожче за своє життя, де демократизм та самоуправа мають дуже старi, глибокi коренi i стали священною традицiєю всього народу, в таких країнах не сила жодному деспотовi, отже, i соцiалiстичному, захопити державну владу примусом, зброєю, хiба лише єдиним способом — обдуривши людей.
Навчений шестиразовою поразкою соцiалiстичний кандидат на президента США фабiанець Норман Томас примушений був визнати, що «Янкі нiколи не приймуть соцiалiзм свiдомо, охоче. Але пiд назвою лiбералiзму вони приймуть кожен пункт соцiалiстичної програми. І одного дня США стануть соціалістичною державою, не знаючи, яким чином таке сталося».
Давня Україна у всiй своїй кiлькатисячорiчнiй iсторiї нiколи не мала своїх деспотiв (чужi були) i нiколи не мала своїх рабiв (були чужi бранцi). Щоправда, по нашiй катастрофi пiд Полтавою 1709 року Московщина хитрощами (руками хохлацьких яничарiв) накинула українському народовi невiльництво. Але воно не було повним рабством. I по 1917 роцi Московщина руками наших яничарiв-соцiалiстiв накинула нове невiльництво, обдуривши (устами яничарiв-драгоманiвцiв) наше селянство, обiцяючи: «Вся земля селянам у їхню власнiсть». Але селянство, побачивши, що його обдурено, вхопилося за зброю, у 1919–1923 роках вся Україна горiла у вогнi селянських повстань. I ця вiйна України з Московщиною тягнеться без перерви аж до сьогоднi. Iсторiя записала золотими буквами iмена тисяч полеглих у тiй вiйнi українських героїв, хоч не записала мiльйонiв таких i бiльших, бо їхнi iмена лише Бог знає.
На цих прикладах давньої, демократичної i волелюбної України (щонайменше 3.000 рокiв вiку) бачимо: як багато важать в iсторiї нацiональнi традицiї.
США ще дуже, дуже молодi. Але їх заснували i ними керували аж до XX ст. англiйцi. А Англiя мала найдавнiший у Європi парламент ще з XIII ст.[42] та славну волелюбну Хартiю Вольностей (Маґна Чарта) 1215 року.
Своє горде «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом» англосакськi переселенцi привезли i до Америки. Вони створили у Пiвнiчнiй Америцi найдемократичнiшу у свiтi державу з найширшим i найглибшим самоуправлiнням, з найбiльшими вольностями i правами людини та громади. I ця держава вiльних людей лише за 400 рокiв розвинулася на найбагатшу, найвiльнiшу у свiтi. Найбагатшу не мiльйонерами, але своїм найзаможнiшим селянством i робiтництвом.
США своїм багатством i можливостями розбагатiти притягнули до себе мiльйони нових переселенцiв, найбiльше з Європи i найбiльше у XX ст. Пропорцiйно до всього свого народу приїхало найбiльше жидiв.[43] А понадто багато жидiв приїхало за вiйни i по вiйнi 1939–45 рр. Тодi з усiх нових переселенцiв половина були жиди.
Не англо-саксонськi переселенцi у США не мали тих волелюбних традицiй, що їх мали англосакси. До XX ст. провiд усiм життям, надто полiтичним був у руках англосаксiв, якi твердо трималися свого традицiйного «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом». Вони дуже дбали, щоби держава не порушувала права i свободи громадянина i самоуправлiння громади.
У XX ст., зокрема по останнiй свiтовiй вiйнi, до влади i до впливу полiтичного, господарчого та культурного почали приходити дiти не англосаксонських переселенцiв. Сучасна психологiя вчить, що дiти успадковують вiд своїх батькiв, дiдiв, прадiдiв не лише фiзичнi властивостi, але також i духовнi. Тож дiти неволелюбних не англосаксiв, хоч i народженi в США, хоч i вихованi волелюбними школами США, проте мають нахил до деспотiї i рабства, успадкований вiд їхнiх батькiв. А деспотiя та рабство є основою основ соцiалiзму. Тим-то соцiалiзмом (марксовим i фабiанським) в США захопилися передусiм не англосакси, насамперед дуже багато жидiв. Це доводить i статистика. Серед п’яти- i шестиколонникiв (комунiстiв i соцiалiстiв) у США англосаксiв є не бiльше, як один вiдсоток. Який вiдсоток жидiв — ми згадували у попереднiх роздiлах.
Серед шестиколонникiв є дуже багато таких, якi визнають себе соцiалiстами, а називаються «лiбералами». А серед тих «лiбералiв» є дуже багато справжнiх соцiалiстiв, якi прикривають свiй соцiалiзм личиною лiбералiзму.
Голова III Iнтернацiоналу К. Дiмiтрiєв казав: «Задля нашої справи один приятель чи письменник вартує бiльше, нiж 10 комунiстiв.» Не комунiст, професор чи письменник у позакомунiстичному свiтi вартує задля комунiзму бiльше, як 1.000 членiв комунiстичної партiї.
Керiвник Служби безпеки Е. Гувер казав: «Небезпека нашiй державностi вiд комунiстiв у США i поза США є далеко менша, нiж вiд лiбералiв, якi допомагають (байдуже свiдомо чи нi) комунiстам. Цього не розумiли президенти Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон. Не розумiли й їхнi Мiнiстри закордонних справ.
У часописi «Нью-Йорк Таймс» 22.02.1962 р. було надруковано платне оголошення-вiдозву, пiдписану 613 поважними особами. Та вiдозва вимагала вiд Конґресу США лiквiдувати Парламентську Комiсiю дослiдження антиамериканської дiяльностi. Ця Комiсiя викривала i притягала до суду комунiстiв. З пiдписаних 613 осiб комунiстiв було лише 17. Крiм них були: 4 єпископи, 78 священикiв, 25 рабинiв, 92 професори. З них членiв прокомунiстичних товариств (комунiстичних параванiв) було 261, а решта — «лiберали».
Такi «лiберали»-шестиколонники видавали збiрку розвiдок про зовнiшню полiтику США пiд назвою: «Лiберальнi папери». У тiй збiрцi «лiберали» вимагали вiд уряду США:
1) Визнати офiцiйно уряд комунiстичного Китаю i прийняти комунiстичний Китай до ООН.
2) Визнати за червоним Китаєм право на Тайвань.
3) Визнати офiцiйно уряд Схiдної Нiмеччини.
4) Визнати, що перебування США у Берлiнi неслушне i нежиттєве.
5) Роззброїти Захiдну Нiмеччину.
6) Викинути з НАТО Захiдну Нiмеччину, Iталiю, Францiю i скандинавськi держави.
7) Забрати вiйсько США з Європи.
8) Відмовитися вiд дурного переконання, що нiби єдиний спосіб уникнути вiйни — це бути готовим до вiйни.
9) Запропонувати Московщинi приєднатися до радiомережi США, яка слiдкує i попереджує про ворожi ракетнi напади, щоби тим запевнити Московщину, що вона матиме своєчасно попередження про напад США на СРСР.
10) Значно полегшити торгiвлю США з СРСР. Зняти всi перешкоди у цiй торгiвлi i взагалi всiляким стосункам iз СРСР.
11) США мусить перестати випробовувати атомну зброю, хоч би Московщина й не перестала.
12) США мусить вiдмовитися вiд невiйськової, громадської воєнної охорони.
13) США мусить давати всебiчну допомогу всiм потребуючим державам, отже, i комунiстичним.
Такi самi вимоги ставить урядовi США i Московщина.
«Лiбералкою» була навiть жiнка президента Ф. Рузвельта Елеонора. Вона: 1) допомагала комунiстам чим могла; 2) вела запеклу пропаганду, щоби знищити Комiсiю з розслiдування антиамериканської дiяльностi; 3) запрошувала вiдомих комунiстiв гостювати в Бiлому Домi i вихваляла їхню антидержавну дiяльнiсть; 4) вела запеклу пропаганду, щоби прийняти комунiстичний Китай до ООН; 5) вона була дiяльним членом мафiї; 6) пропагувала знищити державну незалежнiсть США, пiдпорядкувавши США свiтовому урядовi ООН; 7) вона у своїх статтях вихваляла кровозмiшування бiлих з неграми та всiлякi iншi соцiалiстичнi iдеї; 8) вона виправдовувала (а тим сприяла) статеву розпусту та пияцтво молодi. Її син Iван вiдмовився служити у вiйську США — син президента.
П’ятиколонники-комунiсти i шестиколонники-соцiалiсти та «лiберали» заклали в США понад 200 своїх товариств, органiзацiй пiд всiлякими назвами-параванами, в яких нема й натяку на соцiалiзм. Найвпливовiшою такою органiзацiєю є «Рада закордонних стосункiв». Вона є iдеологiчною дитиною померлої Лiґи Нацiй. Коли Парламент та Сенат США відкинули 1920 року думку президента В. Вiльсона, щоб США стали членом Лiґи Нацiй, то американськi соцiалiсти й «лiберали» заклали своє окреме товариство, назвавши його «Радою закордонних стосункiв». Мета її — та сама, що й Лiґи Нацiй, тобто створити свiтову наддержаву зi свiтовим надурядом, якому пiдлягали б усi держави свiту.
Рада закордонних стосункiв хоч i не є державною установою, проте вона фактично спрямовує всi великi справи зовнiшньої i домашньої полiтики США, бо вона складається з найвище поставлених, найбiльше впливових осiб США. До неї належали президенти США, мiнiстри, сенатори, найвизначнiшi науковцi, полiтологи, економiсти i найвищi керiвники найбiльших промислових пiдприємств, фундацiй, видавцi i головнi редактори найбiльших часописiв та журналiв США. Коротко, найкращі з (елiта) найвищих провiдникiв, знавцiв усiх царин життя США. Рада закордонних стосункiв має лише 1.400 членiв. Заснували її 1921 року, а почала вона свою дiяльнiсть на велику мiру 1927 року, коли Рокфеллерiвська фундацiя дала їй кiлька мiльйонiв доларiв на науковi дослiдження. Керує нею «Дорадча Рада», що складається із 160 найвизначнiших із визначних осiб США.
Членами Ради закордонних стосункiв (РЗС) були чи є: президенти США В. Вiльсон, Г. Гувер, Ф. Рузвельт, Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Дж. Кеннедi, Р. Нiксон; вiце-президент Г. Гомфрi, мiнiстри Д. Раск, Дж. Фостер, Довллес, Д. Дiлон, А. Ґолдберґ, Д. Ачесон, К. Гол, Р. Макнамара, заступники мiнiстрiв Дж. Бол, М. Бондi, А. Берл, Г. Фоулер, Р. Джiлпатрiк, А. Гаррiман, Б. Гейз, Т. Клевеленд, Ф. Франкфуртер, Ч. Бовлез, Дж. Макклой, Дж. Маккон, Дж. Макґi, П. Нiтце, А. Долес, Г. Д. Гвайт, А. Ярмолинський, Л. Пасловський, Ґ. Парсон; головнi радники президентiв Ч. Болен, Г. Кiсiнджер, А. Шлезiнджер, А. Гiс, Дж. Везнер, Б. Ростов; губернатори штатiв Н. Рокфеллер, Дж. Ромнi, Е. Стасен, В. Скрантон; посли до чужих держав А. Стiвенсон, Дж. Кенан, Ф. Рейнгардт, Д. Брюс, Л. Мерчант, Дж. Голмс, Е. Райшавер, I. Фiнлетер, О. Латiмор, А. Дiн; сенатори В. Бентон, Ч. Кейз, Дж. Дейвiтс, С. Сiмiнґтон, генерали — начальники Генерального Штабу Л. Лемнiтцер та М. Тейлор; генерали Л. Клей, Дж. Ґiвiн, Ч. Вард, Г. Ярнел; банкiри, мiльйонери, власники чи керiвники дуже великих пiдприємств Е. Блек, Ч. Дiлон, Дж. Додж, Г. Фрiмен, Ф. Ґрiн, Р. Ґарнер, Ф. Гамiльтон, Б. Леман, Т. Ламонт, Д. Рокфеллер, Е. Швiст, Дж. Шiф, А. Сахс, Дж. Варбурґ, С. Вайнберґ, Р. Кордiнер, Дж. Гол, В. Елен, Л. Макколом, Г. Бошенстейн, С. Бетчел, Л. Клей, Е. Ґрей, К. Ґрiнволт, Е. Голмен, Ч. Мортiмер, Т. Петерсон, Дж. Трiп, Ч. Пьорсi, В. Гаркiмен, В. Макчеснi, Г. Форд; видавцi та редактори Г. Люс («Тайм», «Лайф», «Форчун»), Д. Лоуренс («Ю. С. Ньюз енд Ворлд Репортс»), Ф. Ґрегам («Ньюсвiк», Вашинґтон Пост»), Дж. Кавлез («Лук»), А. Солцберґер («Нью-Йорк Таймс»), М. Етрiдж («Лузвiл Курйєр Джорнал») та iншi. Власники радiомереж В. Галiй, Д. Сарноф, Л. Ґолденсон, журналiсти та коментатори, що друкуються багатомiльйонними накладами, М. Чайлдз, Дж. Рестон, Е. Лiндi, В. Лiпмен, Г. Балдвiн, голова дуже впливого клубу книголюбiв Г. Шерман, дослiдники громадської думки Дж. Ґалуп та Е. Ропер, видавець славної на ввесь свiт «Енциклопедiї Британiка» В. Бентон i т. п. високопоставленi i дуже впливовi особи.
Членом РЗС не може стати кожний, хто бажає, хоч би й був великим знавцем справи. РЗС сама запрошує до свого складу кого вона хоче. В той спосiб до РЗС не може пролiзти ворог соцiалiстичних iдей.
Члени РЗС захопили у свої руки великi мiльярди доларів добродiйних фундацiй: Фордiвської, Рокфеллерівської, Карнегівської та iншi. Тi фундацiї дають РЗС щороку мiльйони доларiв на науковi дослiдження, на видання вiдповiдної лiтератури. Понад 100 великих пiдприємств США платять РЗС рiчно кожне щонайменше 1.000 доларiв за те, що вона посилає їм своїх знавцiв як дорадникiв.
Маючи серед своїх членiв власникiв та редакторiв дуже великих видавництв, часописiв, журналiв, радiомереж, РЗС має величезну силу творити так звану громадську думку. Отже, вона дуже впливає на вибiр президентiв, членiв парламенту i на їхню полiтику. Впливи РЗС в науцi, шкiльництвi, в громадському життi США — дуже i дуже великi.
РЗС почала захоплювати владу в Мiнiстерствi закордонних справ ще 1939 року, а 1945 року вона мала там уже всю владу.
РЗС має своєю полiтичною метою:
1) Всебiчно наближуватися, змирюватися з СРСР, бо вiрить: якщо США не звертатимуть уваги на московську ворожу пропаганду, якщо США роззброюватимуться i допомагатимуть економiчно СРСР, то тим США здобудуть довiр’я москвинiв, тим поволi московський деспотизм здемократизується, москвини приєднаються до проекту створення одного свiтового соцiалiстичного надуряду, бо це є i мета москвинiв.
2) Розподiлити все свiтове золото помiж всiма державами, щоб усi мали золоте забезпечення своїх паперових грошей. Таке золоте забезпечення дає економiчну пiдставу прийняти всi держави до свiтової наддержави.
3) Розподiлити тим способом промисловiсть, щоби зменшити нехiть народiв — понадто великих — прилучитися до свiтової наддержави.
4) Нав’язати якомога глибшi полiтичнi та економiчнi зв’язки США з усiма народами свiту.
5) Дуже дбати, щоб усi народи свiту мали високу, прихильну думку про США, байдуже скiльки би то не коштувало США грошима i нацiональної гордості. Це допоможе приєднати народи до свiтової наддержави, бо вони не боятимуться панування (гегемонiї) США.
6) Скасувати парламентське застереження Д. Конала, яке не дозволяє США приступити до створення свiтової наддержави.
7) Полагоджувати всi мiжнароднi справи лише через ООН, щоби тим наочно переконувати людей у великiй потребi мати свiтовий надуряд.
Калiфорнiйський Вiддiл колишнiх воякiв США (Американський Леґiон) на своїх рiчних зборах 1.07.1962 р. ухвалив: «Як показали дослiди та свiдчення, Рада закордонних стосункiв намагається знищити державну незалежнiсть США. Задля того вона напхала своїх членiв на високi вирiшальнi становища в обидвох партiях: у демократичнiй i в республiканськiй. Влада членiв РЗС в урядi США загрожує iснуванню США та тiй волi, яку ми, американцi, маємо. Сотнi тисяч воякiв США вiддали своє життя, обороняючи волю. А тепер ту волю нищать, щоби знищити державну незалежнiсть США, роззброївши США, пiдпорядкувати США свiтовому надурядовi ООН, у якому голос США нiчого не важить, бо заглушений голосами 110 iнших держав».
Вiд 1945 року досi члени Ради закордонних стосункiв керували закордонною полiтикою США. За цей час число комунiстичних рабiв у свiтi збiльшилося на 520 %. Їх є вже понад один мiльярд людей. Поширення комунiзму за цей час анi трошечки не сповiльнилося, хоч США видали 500 мiльйонiв доларiв на «боротьбу» з комунiзмом. Писання та промови членiв РЗС аж надто переконливо свiдчать про те, що поширення комунiзму було не випадкове й не стихiйне, а провадилося за певним, добре обдуманим планом. Вiд 1945 року досi Мiнiстерство закордонних справ США провадить полiтику поступок комунiзмовi, полiтику навмисних поразок, бо має метою повалити капiталiстичний лад США, запровадити соцiалiстичний.
У США є кiлькадесят товариств з метою як у РЗС. Наприклад, «Товариство закордонної полiтики». Його заклали жидiвськi банкiри П. Варбурґ та Ф. Франкфуртер. Полiтично воно значно лiвiше за РЗС. Головою його була 20 рокiв московська соцiалiстка Віра Дiн. Це товариство пропагує соцiалiзм переважно в унiверситетах. Переважно з цього товариства уряд США вибирав урядовцiв американського вiйськового уряду в зайнятих Нiмеччинi, Iталiї, Японiї. Вони там пхали щосили до урядiв тих держав тамошнiх соцiалiстів та комунiстiв.
Також шестиколонним товариством у США є соцiалiстичне товариство пiд демократичною назвою «Американцi демократичного чину». Керівником цього товариства був голова Союзу автомобiльної промисловостi, соцiалiст, комунолюб В. Ревтер. Заступником — головний радник президента Дж. Кеннедi (вiн же — автор його промов) А. Шлезiнджер. Вiн казав: «Якщо США хочуть iснувати, то мусять викинути християнство на смітник». Він радив президенту Ейзенхауеру таємно вбити сенатора Дж. Маккартi, який дуже полював за комунiстами. Iншi члени Головної Управи цього товариства: Д. Дубинський, Дж. Карей, Р. Гелштейн, А. Кулiдж, А. Мост — всi соцiалiсти i комунолюби.
Органiзацiєю шестиколонникiв (у сумiшi з таємними п’ятиколонниками) є «Союз задля громадянських вольностей». Вiн частково у прихованiй формi, ховаючись за параваном лiдералiзму, частково вiдкрито вимагає скасувати закони, якi поборюють пiдкопну дiяльнiсть всiляких зрадникiв США, отже, i комунiстiв та шпигунiв, вимагає заборонити молитися у школах. Нищить всiма способами побожнiсть людей. Вимагає зняти заборону поширювати порнографiчну лiтературу, пропагує потребу свiтового надуряду. Очолює цей союз колишнiй Генеральний Прокурор США Ф. Бiдл. Членами Головної Управи є: колишнiй суддя Д. Кенйон, дуже високий урядовець, правник Дж. Файнертi. Це офiцiйно, а фактично за їхнiми плечима керує зграя таємних комунiстiв.
Шоста колона в США має у своїх руках провiд великого i дуже впливового Учительського Союзу. Засновано його 1857 року. Тепер вiн має 6.000 вiддiлiв по всiх США. Майже всi учителi, професори США є його членами. Учительський Союз має бiльше членiв, нiж союзи правникiв, лiкарiв, священикiв разом узятих. Головне Управлiння цього Союзу у Вашинґтонi має 29 вiддiлiв, 24 сталих комiсiй, комiтетiв. Вiн мав у 1952 роцi 458 сталих платних урядовцiв, яким платив 1.610.000 доларiв рiчно. Головне Управлiння його тепер цiлковито в руках соцiалiстiв i таємних комунiстiв у личинi «лiбералiв». Це Головне Управлiння писало ще 1936 року: «Зiбранi нами вiдомостi, докази, числа пiдтверджують висновок, що в США та в iнших країнах минає доба iндивiдуалiзму та вiльної економiчної конкуренцiї i надходить доба загального i всебiчного усуспiльнення та колективiзму».
Учительський Союз пропагує у всiх школах, починаючи вiд початкових, потребу запровадити свiтовий, соцiалiстичний, диктаторський надуряд i всеохоплюючий iнтернацiоналiзм. Пропагує необхiднiсть запровадити усуспiльнення всього життя людей, а з того — потребу знищити iдею особистої власностi i патрiотизм. Пропагує i поширює серед учнiв i учителiв безбожництво.
Учительський Союз має нагляд над складанням i виданням шкiльних пiдручникiв. Переглядаючи тi пiдручники, доходимо до думки, що вони були написанi i виданi в СРСР. У них все життя США малюється найчорнiшою фарбою, ганиться, а життя в СРСР малюється лише рожевими фарбами — як рай на землi. Тож не дивно, що цей союз дуже радить i сприяє перекладу англiйською мовою книжок, виданих у СРСР. Навiть цiлком вiдкрито радить школам купувати комунiстичнi книжки. Наприклад, радив книжку провiдника Iнституту марксизму в Нью-Йорку, комунiстичного iдеолога Г. Аптекара «Повстання американських рабiв-негрiв», або книжку редактора комунiстичного журналу «Новi маси» Г. Феста «Вiльний шлях», чи керiвника московських шпигунiв В. Перла «Негр у сiльському господарствi Пiвдня».
Слiдча Комiсiя Нью-Йоркського штату виявила, що весь провiд вiддiлу Учительського Союзу в мiстi Нью-Йорк цiлковито опанований комунiстами. А цей вiддiл має 11.000 членiв. Понад 1.000 комунiстiв учать у Нью-Йоркських школах. З усiх унiверситетських професорiв Нью-Йорку 25 % є комунiстами, вiдкритi i закритi «лiберальною» личиною. Спробам викинути комунiстiв-учителiв зi шкiл i унiверситетiв дуже протидiяв Учительський Союз. На захист комунiстiв-учителiв став i Верховний Суд США.
Вiд першого дня заснування США заведено у школах звичай щоденно перед початком навчання вiддавати урочисту пошану прапоровi США i спiвати патрiотичну пiсню: «Зоряний прапор». Таку пошану складали учнi та вчителi. По вiйнi 1939–45 рокiв школи пiд впливом Головного Управлiння Учительського Союзу занехаяли цей патрiотичний звичай. Обуренi батьки вимагали повернути його. Отож, парламент Калiфорнiйського штату ухвалив закон, який зобов’язував шкiльну владу повернути цей звичай. Ухвала була прийнята перевагою лише в один голос. Такий самий закон ухвалив i парламент Iллiнойського штату, але губернатор штату не затвердив його.
Парламентська Комiсiя антиамериканської дiяльностi подає список 469 органiзацiй, якi офiцiйно мають демократичнi, некомунiстичнi назви i голiв, але фактично є параванами КП США. З них уряд США офiцiйно визнав 170 за пiдривнi, зрадницькi. А неофiцiйно в США є понад 600 всiлякого роду лiвих товариств, що ховаються за гарними, демократичними назвами, а фактично є соцiалiстичними, зрадницькими, пiдривними.
П’ята колона пiд керiвництвом Москви i шоста колона пiд керiвництвом Нью-Йорку (мафiї) завзято працюють для того, щоби:
1) некомунiстичний свiт мирно спiвпрацював з комунiстичним, бо то є нiби єдина можливiсть уникнути свiтової атомної вiйни;
2) США роззброїлися, це буде доводом, що США не мають намiру воювати;
3) була вiльна, нiчим не обмежена взаємна торгiвля всiх держав свiту, не зважаючи на полiтичний лад тих держав, не зважаючи на те, чи крам є вiйськовий чи невiйськовий;
4) всi держави свiту, без жодного винятку, без огляду на їхню зовнiшню i домашню полiтику та господарчий лад, могли без перешкод одержувати вiд свiтових банкiв довготермiновi позики;
5) США допомагали вiдсталим країнам розбудовувати їхню економiку, не зважаючи на те, чи тi країни комунiстичнi, чи нi;
6) увесь свiт, насамперед великi держави i некомунiстичнi також волiли пiддатися i скласти зброю, не воювати, бо атомна вiйна знищить життя на нашiй планетi;
7) захiднi держави визнали офiцiйно комунiстичний Китай i прийняли його до ООН;
8) захiднi держави визнали двi нiмецькi держави: Схiдну i Захiдну;
9) усi республiки СРСР мали кожна право голосу в ООН;
10) ООН мала власне мiжнародне вiйсько, яке мало б силу примушувати всi держави свiту виконувати закони ООН, бо ООН є єдиною надiєю людства на свiтовий мир i добробут;
11) в жоднiй державi не була заборонена комунiстична партiя;
12) держави уневажнили обов’язок присягати на вiрнiсть їм;
13) п’яти- i шестиколонники позахоплювали провiд у всiх полiтичних партiях i урядах, насамперед у всiх закладах та установах, що творять свiтогляд людей;
14) всi школи були пiд непереможним впливом соцiалiстичних iдей та iдеалiв, теж церкви, родинне i громадське життя, теж лiтература, мистецтво, мораль та iншi царини життя;
15) всюди завмирала iдеалiстична фiлософiя життя та iдеалiстичний свiтогляд, а натомiсть поширювалися i поглиблювалися фiлософiя i свiтогляд матерiалiстичнi;
16) всюди падала iдеалiстична мораль, щоби поширювалася розпуста, пияцтво, наркотики, безбожництво;
17) зникало мiсцеве самоуправлiння, а поширювалося i поглиблювалося зосередження державної влади;
18) провiд робiтничих союзiв був у руках п’яти— i шестиколонникiв;
19) не iснували жоднi Служби безпеки, i щоби послаблювалася сила i влада органiв правопорядку;
20) вирвати дiтей з-пiд впливу консервативних родин, знищивши саму родину;
21) колонiальнi напiвдикi народи одержували свою державну самостiйнiсть, навiть i тодi, коли вони ще не доросли культурно до неї;
22) поширювалося i поглиблювалося у масах переконання, що реформаторство — це застарiлий спосiб полiпшити життя, а натомiсть морально оправданим є накидати людям живосилом лiпший лад;
23) поширювалася i поглиблювалася зневага, ненависть до нацiональних традицiй, до нацiональних iсторичних героїв та великих нацiональних будiвничих;
24) поширювалися, поглиблювалися всюди iдеї, iдеали та дух iнтернацiоналiзму, космополiтизму;
25) поширювалося i поглиблювалося у всiх людей переконання, що єдиним шляхом до раю на землi є свiтова наддержава з озброєним, всебiчно зосередженим, тотально зцентралiзованим, дуже сильним, диктаторським свiтовим надурядом.
А як мафiя запроваджувала б соцiалiстичний рай та мир на землi, то вона показала вже в Конґо. Там вiйсько ООН надзвичайно жорстоко, криваво нищило демократичну владу краю Катанґи, щоби силомiць накинути йому владу соцiалiстичного, деспотичного уряду Конґо. Те вiйсько ООН пострiляло в Катанзi тисячi невинних людей, навiть дiтей, жiнок, навiть хворих у лiкарнях.
Мафiя планувала зробити таке ж i в Пiвденно-Африканськiй республiцi. Свого часу американський мiльйонер А. Карнеґi подарував кiлькадесят мiльйонiв доларiв на заснування фундацiї, яка мала дослiджувати способи та засоби втримання миру у свiтi. Пiзнiше мафiя захопила керiвництво тою фундацiєю у свої руки (керiвником її був свого часу московський шпигун Алджер Гiс). Отже, мафiя дала великi грошi тiй фундацiї, щоби вона знайшла способи примусити бiлий уряд Пiвденно-Африканської республiки передати всю державну владу неграм.
Задля цього мафiя спланувала обложити i блокувати 1.800 кiлометрiв пiвденно-африканського узбережжя 60 воєнними кораблями i 300 воєнними лiтаками та висадити 93.000 вiйська ООН, намовивши негрiв повстати проти влади бiлих. Коштувало би це 165 мiльйонiв доларiв. Голова ООН У. Тан поставився дуже прихильно до цього плану, а посол СРСР до ООН Я. Малик обiцяв дати кораблi i вiйсько СРСР.
Приклад Катанґи i цей план українцi мусять запам’ятати, бо мафiя планує зробити таке i в Українi, коли вона у себе пробуватиме скинути московську соцiалiстичну i несоцiалiстичну владу.
Покладаючись на свою шосту колону в урядi США, Московщина сподiвалася, що США не протистоятимуть її спробi загарбати Корею. Коли ж несподiвано США послали своє вiйсько до Кореї, то Московщина перелякалася можливостi третьої вiйни. Смерть Й. Сталiна та паплюження його М. Хрущовим захитали «савєтскую» владу. Московщина перелякалася можливостi революцiї на немосковських землях СРСР якби вибухла свiтова вiйна. Перелякавшись, Московщина зчинила величезну пропаганду у свiтi за вiчний мир. Раптово позакладалися 1950 року в Європi та Америцi, пiд рiзними демократичними назвами, сотнi товариств боротьби за мир та роззброєння. Опанованi шестиколонниками часописи, радiо повели шалену пропаганду конечностi спiвiснування комунiстичного i некомунiстичного свiтiв.
Щоби довести свiтовi щирiсть свого бажання миру, Московщина голосно переклала всю провину за московське загарбництво на Й. Сталiна, вiдреклася i прокляла на ввесь свiт його полiтику та проголосила гасло: «Вiд сталiнiзму — до ленiнiзму». ЦК КПРС та уряд СРСР проголосили 5.03.1953 р., що «непохитною основою i незмiнною засадою зовнiшньої i внутрiшньої полiтики ЦК КПРС i уряду СРСР були, є i будуть полiтика миру, непохитна боротьба проти пiдготовки i розпалення будь-якої вiйни, полiтика щирої мiжнародної мирної спiвпрацi, господарчої i культурної».[44]
Всi п’ятi i шостi колони у свiтi зчинили несамовиту пропаганду щиростi цiєї «нової» московської полiтики. Нема де правди подiти — вони мали величезний успiх. Шоста колона тисячократно збiльшила i поширила свiй величезний вплив. Навiть уряд найширшої демократiї США пiддався тiй пропагандi i конкретно почав здiйснювати спiвпрацю з Московщиною. Вiн не лише широко вiдкрив дверi США московськiй пропагандi, московським шпигунам (культурний обмiн), але почав нищити свої заморськi вiйськовi бази в Туреччинi, Iталiї, Нiмеччинi i зменшувати свої залоги та видатки на озброєння найновiшою атомною зброєю.
Щоби був такий величезний вплив, п’ята i шоста колони мусять мати у своїх руках редагування та випуск у свiт великих часописiв, журналiв та керiвництво радiомережами. Ми вже згадували, хто є власником великих часописiв, журналiв, радiомереж у США. Редактор «Нью-Йорк Трiбун» писав: «Незалежних, нецензурованих часописiв та журналiв нема вже в США, крiм хiба маленьких у повiтових мiстечках. Кожний журналiст знає це з власного досвiду. Жодний з нас, працiвникiв пера, не наважується висловити чесну думку, погляд. Менi платять 150 доларiв тижнево, щоб я не друкував шкiдливої часописовi, чи впливовим особам, органiзацiям, правди. За це саме платять й iншi часописи, журнали своїм редакторам та репортерам. Якщо б я дозволив надрукувати чесну правду, власники часопису вигнали б мене на другий же день з роботи. Власники великих часописiв, журналiв платять своїм редакторам, репортерам, щоб вони ховали правду, щоби безсоромно брехали, перекручували факти, обмовляли невинних людей, кланялися Мамонi, зраджували свiй народ».
Ось яскравий приклад.
Провiднi комунiсти i шпигуни В. Чамберс та Е. Бентлi, розчарувавшись у комунiзмi, видали 1948 року владi всю шпигунську мережу, до якої вони належали. Перед тим вони поназбирали i заховали багато крадених таємних документiв уряду США, мiкрофiльмів, які шпигунська мережа пересилала до Москви. Тi документи вони передали Сенатськiй слiдчiй комiсiї i прилюдно оповiли їй про всю свою шпигунську працю, подаючи прiзвища й iнших шпигунiв.
Майже всi великi часописи та журнали США зчинили шалений крик проти тих двох вiдважних патрiотiв. Їхнi свiдчення називали дикою видумкою, не зважаючи на те, що патрiоти передали Слiдчiй комiсiї кiлькадесят крадених таємних документiв уряду США. Прозивали їх божевiльними, брехунами, а їхнi свiдчення — безглуздою гонитвою за неiснуючими вiдьмами. Часописи, журнали ширили найрiзноманiтнiшу брехню про цих патрiотiв, очорнювали їх всiма способами, друкували на них глузливi карикатури. Редакцiйнi статтi називали їх несповна розуму виродками, дегенератами, злодiями, фашистськими запроданцями тощо. Не цуралися нiякої брехнi, друкували брехливi, принижуючi життєписи, запевняючи читачiв, що тi патрiоти були в божевiльнiй лiкарнi, що вони статево збоченi, наркомани, розпусники, хабарники, дрiбнi злодiї. I таке писали не лише комунiстичнi та соцiалiстичнi часописи, журнали, але й формально некомунiстичнi, несоцiалiстичнi. Крик був створений на таку широчезну мiру, що навiть патрiоти США повiрили. Направду, коли Бог хоче когось покарати, то вiдбирає йому розум. I треба бути героєм, щоби таку напасть витримати. В. Чамберс та Е. Бетлi витримали.
Таке є тепер не лише в часописах, журналах, радiо, але й в наукових виданнях. Американський iсторик пише: «Тепер у США та в iнших країнах багато iсторикiв самi, з власної волi не пишуть правди, перекручують iсторичнi факти, пiдробляють iсторичнi документи».
Iнший пише: «XX сторiччя — найбрехливiше за всi сторiччя. Часописи, журнали, радiо є тепер продажними повiями». Колись журналiсти додержувалися засади писати про: КОГО, ЩО, КОЛИ, ДЕ, ЧОМУ, не подаючи власного тлумачення. Тепер же три чвертi газетних матерiалiв — це власнi тлумачення журналiста.
У США, коли полiцiя застрелить якогось «лiвого» ворохобника, то великi часописи зчиняють величезний галас. Але коли лiвi ворохобники застрiлять вартового, то всi часописи мовчать. У В’єтнамськiй вiйнi вiйсько США обстрiляло село, з якого в’єтнамськi комунiсти обстрiлювали американцiв. Самозрозумiло, були вбитi i селяни. Всi великi часописи i телебачення США до неба кричали про злочинну жорстокiсть американцiв, i то таким стилем, яким пишуть про американцiв москвини в СРСР. Але, коли пiвнiчнов’єтнамське комунiстичне вiйсько обстрiляло ракетами кiлька пiвденнов’єтнамських мiст i забило кiлька тисяч жiнок, дiтей, старих, то про це великi часописи i телебачення США анi одного слова не сказали.
У США нема державної цензури. Але є далеко сильнiша за державну. Це — цензура мафiї. Вона має у своїх руках майже всi великi видавництва, всi великi книгарнi та книжковi клуби. Вона має своїх людей на посадах рецензентiв, книгарiв у книгозбiрнях, в унiверситетах, якi вибирають i купують книжки для тих книгозбiрень.
Тож нема нiчого дивного, що Пресовий Клуб у Вашинґтонi дав почесну грамоту М. Хрущову та Ф. Кастровi.
У США iснують товариства так званих «американських фашистiв» та терористичне товариство Ку-Клукс-Клан. Вони мають членiв не бiльше як 15.000. Але всi мафiознi часописи роздмухують їх до величезної небезпеки. Коли ж уряд хотiв дослiдити дiяльнiсть цих двох органiзацiй, то мафiознi часописи виступили проти слiдства. Чому? — Бо тими органiзацiями фактично керували мафiознi провокатори.