I. ТАЄМНІ ТОВАРИСТВА

Iдея Єдиного Всемогутнього Божества, що створило Всесвiт, була i за доiсторичних часiв поширена серед бiльш-менш цивiлiзованих народiв. Доктрина Єдиного Найвищого Божества, що складалося з трьох богiв, була поширена серед стародавнiх жрецiв Єгипту, Азiї, Америки. Жрецi тримали цю доктрину у великiй таємницi вiд загалу людей.

Найстарший європейський осередок утаємничених був у Грецiї. Грецький фiлософ i математик Пiфагор (580–500 р.р. до Рiздва Христового) жив кiлька рокiв у Єгиптi, де пiзнав таємничу науку Iзiса. Повернувшись до Iталiї, вiн заклав свою секту, що подiлялася на нижчу та вищу групу. Нижча знала лише меншi таємницi, а вища — всi. Пiзнiше масони перейняли вiд пiфагорійцiв їхнi геометричнi знаки.

У всiй Азiї вiд найдавнiших часiв був поширений мiф, вiра у «Великого Рятiвника», «Короля», «Переможця», «Законодавця», який звiльнить людство вiд зла i поверне рай на землi. Цей мiф iснував у Персiї серед заратустрiанцiв i серед жидiв. Ще 500 рокiв перед Христом провiдник заратустрiанцiв Зердачт пророкував прихiд Месiї, з народженням якого з’явиться нова зоря, i що його породить Непорочна Дiва, i що волхви зi Сходу принесуть немовлятковi-Месiї дари.

Доктрину Єдиного Бога i Святої Трiйцi вчили рабини ще перед Христом. Так, стародавня Кабала оповiдає про Катера-Батька, Бiну-Матiр, чи Святого Духа, i Гочма-Сина.

Стародавня (ще до нової ери) Кабала вчила, що прийде Месiя, який дасть рай усьому людству. У пiзнiшiй (по Рiздву Христовому) Кабалi рабини виправили слова «всьому людству» на «лише жидiвству». Щобiльше! — Дописали, що Месiя проголосить вiйну всiм не жидам.

Той факт, що чимало християнських доктрин iснувало ще перед Христом, як, наприклад, доктрина Святої Трiйці, чудесного народження Бога-Сина, прихiд Месiї тощо, не заперечує iсторичного факту життя Христа на землi. Народження, життя i смерть Христа є науково доведеною iсторичною дiйснiстю.

Глорифiкацiя зла, якого так багато у теперiшнiх безбожникiв, комунiстiв, соцiалiстiв, анархiстiв, — мала своїх попередникiв ще 500 рокiв тому. Тодi iснували секти ґностикiв, чорного чаклунства (магiї), якi обожнювали сатану, прославляли Каїна, Датана та Абiрама в Содомi i Гоморрi, Юду Iскарiотського тощо. Вони були ворогами не лише християнства, але й всякого набоженства та релiгiї взагалi. Вони були ворогами самого Бога. Вони намагалися обожествити людину, як, наприклад, таємна ґностична секта карпократiянiв, яка iснувала в Олександрiї в II ст. Отже, й обожнення людини, людського розуму теперiшнiми соцiалiстами має коренi у стародавнiх таємних сектах.

Iсторична вага таємних сект полягає в тому, що вони як, наприклад, ґностики, завжди перекручували набоженськi та моральнi iдеї, щоби спантеличити людей i звабити їх до своєї секти (тепер партiї), якою керують невiдомi членам провiдники.

Крiм жидiв ворожi християнству секти, товариства iснували вже у II ст., як, наприклад, ґностики, карпократiянцi, манiсти. Секту ґностикiв заснував жид Симон Маґус, який був кабалiстичним чаклуном. Секту манiстiв заснував у III ст. в Персiї Корбiкус, який, ставши провiдником секти, змiнив своє iм’я на Манiс. Вiд цiєї секти пiзнiше масони перебрали свої знамена (символи) та обряди. Манiс учив, що все у свiтi є зло, що все життя збудовано на засадi зла, що Адам i Єва були дiтьми диявола,[7] що Адам мав статевi стосунки з вiдьмами, а Єва з вiдьмаками, i так створилося поколiння чортiв. Це чортознавство (демонологiя) перебрала в IV ст. секта євчитiв, а пiзнiше секти павлiканiв, богомолiв, люциферян. Ґностiвство та манiхiвство були першими спробами спотворити християнство.

Абдула ібн Меймун уважав загал суспiльства за дурнiв, що не мають стiльки розуму, аби зрозумiти вищi iдеї та iдеали, тому керувати життям можуть i мусять самi лише мудрецi, втаємниченi у вищi провiдницькi доктрини. Члени батинського товариства подiлялися на сiм ступенiв. До I-го ступеня належали невтаємниченi старники (кандидати), що їх навчали сябри (члени) вищих ступенiв. Якщо старник був послушним i вiрним, то його помалу пiдвищували до наступних вищих ступенiв. Сябри зобов’язувалися не признаватися, що вони є сябрами товариства. Iдеї товариства пропагували лише сябри вищих ступенiв, закриваючись якоюсь личиною, удаючи себе за однодумцiв тих, до кого промовляли, лише заховано додаючи своє «але», тобто пiдсуваючи свою батінську iдею. Так роблять i тепер комунiсти у країнах, де люди ставляться вороже до комунiстичних iдей, наприклад, тепер є багато священикiв-комунiстiв, якi приховано голосять безбожництво. Голосячи комунiзм серед побожних мусульман, комунiсти не чiпають набоженства. Хоч батінцi вважали, що загал дурний, проте запрягли дурнiв до свого полiтичного воза. Тепер таких дурнiв-некомунiстiв (часто з унiверситетською освiтою), якi допомагають комунiстам запроваджувати комунiзм, називаємо московською шостою колоною.[12]

Iдеї та засади товариства батінiв перебрав у XVIII ст. засновник таємного товариства втаємничених (iлюмiнатi) нiмецький жид, проф. Адам Вайсгаупт.

Один з провiдних сябрiв, пройдисвiт та ошуканець, араб на iм’я Кармат заклав 896 року своє таємне, терористичне товариство на засадах батінiв. Вiн намовив своїх прихильникiв вiддати йому їхнi маєтки i жити комунiстичним життям, тобто мати спiльне майно, спiльних жiнок, спiльно працювати. Вiн сприяв вiдкритiй статевiй розпустi, поширював беззастережне безбожництво. Вiн учив, що нема жодних моральних законiв, отже, нема й жодного злочину чи грiха. Наприклад, нема нiчого злого в тому, якщо ти заб’єш ворога чи противника, загарбаєш його майно. Внаслiдок такого навчання його товариство обернулося у ватагу вiдкритих опришкiв, бандитiв, якi вбивали та грабували всiх i все. Кармiти опанували велику частину Аравiї, гирло Єфрату, а 920 року захопили Мекку.

Як захист вiд карматичного опришництва повстало 909 року нове товариство на батінських iдеях та засадах — фатiмiтiв. Провiдником був напiвараб, напiвжид Магдi. Це товариство заснувало 1004 року в Каїрi свою таємну «Велику Ложу», додавши до семи батінських ступенiв ще два. Назовнi та ложа додержувалася мусульманської вiри, але сябрiв вiд п’ятого ступеня навчали, що набоженство та набоженськi обряди — це лише способи тримати людей у покорi, а всi набоженськi доктрини є лише притчами (алегорiями). Ця ложа стала зразком ложi втаємничених (iлюмiнатi) XVIII ст. Обидвi трималися засади не вiрити нiчому i мати вiдвагу на все. Обидвi нищили всi i кожну засаду, iдею моралi та набоженства. Обидвi мали ту саму мету — панувати.

Турок Iзмаїл Даразi заснував 1021 року в Каїрi нову мусульманську таємну секту «Друзiв». Вiн проголосив калiфа Гакiма божеством. Той калiф був жорстоким тираном, єгиптяни його вбили, а тiло сховали. Це дало Даразовi нагоду створити мiф, мовляв, Гакiма не вбито, але вiн навмисно сам зник, щоби випробувати вiру людей, а пiзнiше знову з’явиться, щоби покарати невiрних, вiдступникiв. Нащадки тих друзiв у Лебадонi й тепер святкують день «зникнення» Гакiма. Сябри цiєї таємної секти подiлялися на три ступенi: найнижчий — «невiгласи», середнiй — «учнi», найвищий — «мудрецi». Керували сектою лише «мудрецi». Обряди (ритуал) цiєї секти були такi самi, як у пiзнiшiй масонськiй ложi Великого Сходу. У своїй пропагандi друзi виступали серед мусульман як мусульмани, серед християн як християни. Тепер так роблять комунiсти.

Перс Гасан Саба заснував 1090 року таємне iєрархiчне товариство «Таємнi вбивцi». Воно — як i Велика Каїрська Ложа — мало безбожницьку iдеологiю, яку ховали пiд личиною побожностi. Це товариство стало 700 рокiв пiзнiше (1793) духовним батьком французького товариства якобiнцiв. Гасан дуже змiцнив владу вищих ступенiв. Хто противився, того таємно вбивали. Та той заляк поширився i на самих провiдникiв товариства. Вони таємно вбивали один одного. Самого Гасана отруїли. Так робили i провiдники французьких якобiнцiв 1793 року. Монгольська навала з Малої Азiї 1250 року знищила владу «Таємних убивць», але саме товариство iснує i тепер. Це товариство стало зразком для пiзнiших європейських таємних товариств, як, наприклад, iталiйськi карбонарiї, iрландське Братство, французькi масонськi ложi тощо.

Малий гурт французьких хрестоносцiв заклав 1118 року в Єрусалимi орден, який мав боронити святi мiсця вiд ворогiв християнства. Палестинський король Балдуiн II подарував йому будинок біля храму Соломона, тому цей орден знаний в iсторiї пiд iменем «Лицарi храму», чи скорочено «храмовики». Папа Римський благословив той орден. Храмовики складали присягу бути убогими, статево чистими, слухняними. Напочатку храмовики дотримувалися присяги, але забагатiвши вiд великих пожертв побожних добродiїв, забули за ту присягу i стали пияками, ненажерами, розпусниками, жадiбнi багатств. Вiйни з ворогами християнства вони обернули на збагачення ордену. Вони обернулися навiть у безбожникiв, блюзнiрiв, не визнавали божественностi Христа. Маючи в усiй Європi великi маєтки i багато золота та срiбла, орден став великим європейським лихварем, позичаючи навiть королям, урядам. Це давало йому силу впливати на полiтику тих урядiв. Орден набував великої полiтичної сили. Цю загрозу побачили французький король Фiлiпп та Папа Римський Климентiй V. Вони наказали провести слiдство. По слiдствi i судi європейськi уряди закрили 1312 року орден храмовикiв.